У Х В А Л А

3 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2017 року в справі за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 24 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року, позовні вимоги заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради задовольнив частково: визнав незаконним та скасував виданий 25 грудня 2007 року ОСОБА_5 державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнав незаконним та скасував виданий 25 грудня 2007 року ОСОБА_4 державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована за вказаною адресою; витребував вказані земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь Одеської міської ради; встановив порядок виконання рішення, відповідно до якого це судове рішення є підставою для внесення реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції записів щодо скасування реєстрації вказаних прав власності; у задоволенні інших позовних вимог суд відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилив, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року залишив без змін.

19 вересня 2017 року до Верховного Суду України звернулися ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2017 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 261, 377 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви заявники надали ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, 27 травня 2015 року, 27 липня, 12 грудня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також подали клопотання, у якому просять зупинити виконання ухвалених у справі рішень суду.

Перевіривши доводи заявників, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, рішення в якій просять переглянути заявники, задовольняючи позовні вимоги заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що рішення суду на підставі якого спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності міської ради та перейшли у власність ОСОБА_6 скасовано, у відповідачів виникло право власності на ці земельні ділянки на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка не мала права їх відчужувати, дійшов висновку про наявність підстав для застосування статті 388 ЦК України. Крім того, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій, зазначив, що відповідачі не заявляли заяви про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справах рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передав на новий розгляд з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави порушенням норм права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою від 27 травня 2015 року суд касаційної інстанції скасував увалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що відповідно до статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому, витребовуючи частину земельної ділянки суди не зазначили її індивідуалізуючих ознак, не визначили її місце розташування, не з'ясували чи обраний спосіб захисту порушеного права міської ради відповідає специфіці й характеру його порушення тощо.

У інших наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін увалені у справах судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з підстави спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами (27 липня 2016 року та 12 грудня 2017 року).

Надані для порівняння судові рішення, та рішення, яке просять переглянути заявники, постановлені у справах з різними фактичними обставинами.

Порівняння зазначених судових рішень, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2776цс16 міститься висновок про те, що статтею 330 ЦК України передбачено, що у разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього; одним з випадків, коли майно можна витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Порівняння змісту наданої постанови Верховного Суду України зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки за заявою ОСОБА_4, ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2017 року відмовити.

Клопотання ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зупинення виконання судових рішень залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук