Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" травня 2007 р. Справа № 37/49-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Гудкової І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Ткаченко Т.В.
3-я особа - Ремінний В.І.
відповідача - Фатєєв С.В.
прокурора - Скорик Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційне подання Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Харків (вх. № 1475Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 21.03.07 р. по справі № 37/49-07
за позовом Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
3-я особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління з контролю за використанням та охороною земель у Харківської області, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків
про зобов"язання звільнення та повернення за належністю самовільно зайняту земельну ділянку
встановила:
У лютому 2007 р. міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради про зобов'язання відповідача звільнити самовільно земельну ділянку площею 0,0030 га вАДРЕСА_1, що зайнята під торговельним кіоском, та повернути її за належністю Харківській міській раді.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.03.2007 р. (суддя -Доленчук Д.О.) по справі № 37/49-07 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки на теперішній час відповідач займає земельну ділянку площею 0,0030 га в АДРЕСА_1, що зайнята під торговельним кіоском, з правоустановчими документами на підставі рішення виконкому Харківської міської ради від 13.04.1996 р. НОМЕР_1, розпорядження голови Московської районної ради м. Харкова НОМЕР_4 від 19.04.2000 р. та ордеру НОМЕР_2.
Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційне подання, в якому просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки воно необґрунтоване та незаконне, судом не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушені норми матеріального права. Прокурор вказує, що відповідно до ст.. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ст.. 32 Закону України «Про власність», суб'єктами права державної власності на землю виступають органи місцевого самоврядування на землю в межах їх території. Пунктом 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Земельна ділянка є державною власністю і відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Харківської міської ради. Таким чином, відповідач немає, передбаченого земельним законодавством документу, що посвідчує права на спірну земельну ділянку, займає її самовільно, тому повинен її звільнити та повернути позивачу.
Позивач та 3-я особа з рішенням господарського суду також не погоджуються, вважають рішення необґрунтованим та незаконним, вказують, що судом не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
Відповідач з обставинами, викладеними в апеляційному поданні не погодився, вважає рішення господарського суду обґрунтованим, законним, а апеляційне подання таким, що не підлягає задоволенню, так як відповідач займає спірну земельну ділянку не самовільно, а з дозволу органів місцевого самоврядування, які діяли у межах своїх повноважень при наявності достатньої компетенції.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін встановила:
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають в користування.
Рішенням ХІ сесії Харківської міської ради ХХІІІ скликання від 28.05.1998 року „Про передачу виконкому повноважень по передачі, наданню, вилученню земельних ділянок”, повноваження по розпорядженню землею в м. Харкові передані виконавчому комітету Харківської міської ради.
Відповідач -ФО - підприємець ОСОБА_1 користується земельною ділянкою, на якій розміщений кіоск згідно з ордером НОМЕР_3, виданим на підставі розпорядження голови Московської районної ради міста Харкова НОМЕР_4 від 19.04.2000 р. у відповідності до рішення Харківського міськвиконкому НОМЕР_1 від 13.04.94 р. «Про впорядкування дрібно-роздрібної торгівлі в м. Харкові».
Порядок розміщення об'єктів торгівлі визначений Правилами роботи роздрібної торгівельної мережі, затвердженими наказам Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України № 369 від 08.07.96 р. та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України, відповідно до яких розміщення пунктів дрібно-роздрібної мережі здійснюються господарюючим суб'єктом з письмового дозволу місцевого органу державної виконавчої влади (органу місцевого самоврядування) та з погодженням органами державного санітарно-епідемічного нагляду, пожежної охорони та архітектури.
Відповідно до п. 17 Правил дозвіл може бути анульований відповідачем органом державної влади у разі системного порушення працівниками пункту дрібно-роздрібної торгівельної мережі вимог законодавства, цих правил та інших нормативних актів. Інших підстав для анулювання дозволу діючим законодавством не передбачено.
Згідно з п. 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на пленарному засіданні Харківської міської ради вирішувалося питання про припинення користування відповідачем земельною ділянкою під кіоском за адресою: АДРЕСА_1 яка була надана, відповідно до законодавства, що діяло на час надання дозволу на розміщення кіоску на земельній ділянці.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що дозвіл не анульовано, розпорядження та рішення на підставі яких видавався ордер є чинними та не визнані недійсними.
Господарський суд обґрунтовано вважав, що відповідач одержав Державний акт на право користування землею, а саме ордер НОМЕР_2, яким за відповідачем була закріплене торговельне місце/земельна ділянка/ та надано йому право на здійснення торгівлі з кіоску, в ордері є викопіїровка цієї земельної ділянки погоджена з відповідними службами, що підтверджує виділення земельної ділянки у натурі.
Отже, виконавчі органи місцевого самоврядування, приймаючи розпорядження про надання відповідачу права на розміщення кіоску та видаючи ордер на право торгівлі із зазначенням місце розташування кіоску на конкретній земельній ділянці, надали дозвіл на право користування відповідачем земельною ділянкою, а тому твердження прокурора та позивача про те, що відповідачем земельна ділянка зайнята самовільно не доведено.
Діюче законодавство визначає, що самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки. Одним із способів самовільного зайняття є самовільне захоплення землі, тобто заволодіння ділянкою без дозволу органів, уповноважених виносити рішення про надання земельних ділянок у користування.
Отже, самовільне зайняття земель завжди є навмисним порушенням закону, спрямованим на заволодіння земельною ділянкою.
Прокурор та позивач не надали доказів підтверджуючих самовільне захоплення земельної ділянки.
Як свідчать матеріали справи СПД - фізична особа ОСОБА_1 має відповідні дозволи та документи на підтвердження правомірного зайняття земельної ділянки і твердження прокурора щодо самовільного її зайняття є недоведеним.
Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 року та від 25 жовтня 2001 року забезпечувалась можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з не переоформленням правового титулу.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) по справі N 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року визначено, що згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю (п. 5.2. мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України).
Суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволені позовних вимог, з посиланням на їх безпідставність та необґрунтованість так як відповідач займає земельну ділянку площею 0,0030 га в АДРЕСА_1, що зайнята під торговельним кіоском, з правоустановчими документами, а прокурор та позивач не довели самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам, а мотиви прокурора, не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2007 р. по справі № 37/49-07 залишити без змін, а апеляційне подання без задоволення.
Головуючий суддя
Судді