У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
21.03.07 Справа №8/301/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Шерник О.В.
за участю представників:
позивача - Трифонова А.А., дов. №9 від 23.10.2006р.
відповідача - Мирної М.Г., дов. від 11.01.2006р.
Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Українсько-Німецького спільного підприємства „Алкор”, м.Вільнянськ Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області від 09.01.2007року
у справі №8/301-06
за позовом Дочірнього підприємства «Рідна Марка», м. Київ
до відповідача Українсько-Німецького спільного підприємства „Алкор”, м.Вільнянськ Запорізької області
про стягнення суми
Установив:
За рішенням господарського суду Запорізької області (суддя Попова І.А.) від 09.01.2007р. позовні вимоги Дочірнього підприємства „Рідна Марка”, м.Київ, до Українсько-Німецького спільного підприємства „Алкор”, м.Вільнянськ Запорізької області, задоволені частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 4.728,03грн. – основного боргу, 140,58грн. –річних відсотків, 485,92грн. – втрат від інфляції, 198,67грн. судових витрат, в іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з винесеним рішенням, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції, просить рішення скасувати, а у задоволені позовних вимог відмовити.
У поданій апеляційні скарзі відповідач вказує на те, що накладні, які додані позивачем на підтвердження позовних вимог, підписані невідомими особами, які не мають відношення до підприємства, та вважає, що накладні є неналежно оформленими, а товар за цими накладними відповідач не отримував.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та заперечення, що викладені в апеляцій скарзі, наполягає на скасуванні рішення та відмові у задоволенні позову.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.
Згідно з розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №870 від 21.03.2007р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А.(головуючого, доповідача), Коробки Н.Д. і Радченко О.П.
Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 02.08.2005р. укладений договір №910.05, відповідно до якого ДП „Рідна Марка” (продавець) продає, а УНСП „Алкор” (покупець) купує та оплачує товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках або накладних, які є невід’ємними частинами цього договору.
У пункті 1.2 договору сторони погодили, що товар постачається окремими товарними партіями протягом дії всього терміну договору, а під товарною партією розуміється весь товар, одноразово замовлений покупцем, і зазначений у накладній.
Відповідно до умов договору ціни на товар зазначаються у накладних продавця, оплата здійснюється в національній валюті протягом семи календарних днів з моменту передачі товару покупцеві.
Сторони також погодили відповідальність за несвоєчасність оплати товарної партії (пункт 5.2).
На виконання умов договору позивачем відповідачеві у період - серпні-грудні 2005р. поставлено товару на загальну суму 12.130,10грн., що підтверджується накладними, які долучені позивачем до справи.
Довідка від 05.01.2007р. АКБ „Мрія”, а також платіжні доручення №2087 від 10.08.2005р., №15_9К від 20.09.2005р., №944_С від 06.12.2005р. свідчать про те, що 10.08.2005р., 20.09.2005р. та 06.12.2005р. відповідачем були здійснені платежі за отриманий товар за договором на загальну суму 7.441,07грн., що вказує на те, що відповідачем порушені умови договору щодо оплати отриманого товару (а.с. 45-48).
07.06.2006 року позивачем на адресу відповідача направлена претензія з вимогою оплатити отриманий за договором товар у розмірі 4.728,03грн. та підписати акти звірок, але відповідачем оплата не була здійснена, рахунки не підписані.
Стягнення суми боргу у розмірі 5.929,43грн., що складається з основного боргу, пені, 3% річних, втрат від інфляції стали предметом спору у суді першої інстанції.
Як вже зазначалось, позовні вимоги судом першої інстанції задоволені частково, у задоволенні вимог щодо стягнення пені відмовлено.
Відповідно до статей 173 та 193 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься і у Цивільному кодексі України - стаття 526.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення суми основного боргу, оскільки факт отримання відповідачем товару у період дії укладеного між сторонами договору підтверджується накладними, оригінали яких
містяться у справі, а також діями самого відповідача, який здійснював часткові оплати за отриманий за договором товар.
Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт прострочення відповідачем оплати отриманого товару доведений матеріалами справи, а саме, накладними за період: серпень-грудень 2005р., та оплатами, здійсненими платіжними дорученнями №2087 від 10.08.2005р., №15_9К від 20.09.2005р., №944_С від 06.12.2005р., а тому стягнення з відповідача річних та інфляційних, відповідно розрахунку позивача, який здійсненний вірно, є також цілком обґрунтованим та правомірним.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 574,90грн., оскільки, як вірно з’ясовано судом, передбачений пунктом 5.2 договору розмір пені є неузгодженим тому, що сторони не визначили, за який час буде застосовуватись подвійна облікова ставка НБУ при нарахуванні неустойки(пені), так як величина ставки є змінною величиною.
У поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що довіреність на отримання товару від позивача не видавалась, особи, які підписали накладні, ніякого відношення до підприємства не мають, але не заперечує, що відтиск печатки на накладних - „Українсько-Німецьке спільне підприємство „Алкор”, є справжнім.
Колегія суддів звертає увагу на те, що положення чинного законодавства не містять обов’язку щодо оформлення довіреності на отримання матеріальних цінностей при виконанні договору поставки товару.
Натомість, слід зазначити, що відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Також цим же Законом встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Поставка позивачем відповідачеві партії товару за договором і є по суті господарською операцією, яка підтверджується накладними, які в свою чергу є первинними документами, оскільки містять у собі повну назву підприємств, адреси, ідентифікаційний код, визначають постачальника та одержувача, дату, назву товару, його кількість та вартість, загальну суму, яка підлягає оплаті за товар, підписані та проштамповані печатками підприємства постачальника та одержувача.
За таких обставин передання товару лише за накладною не є порушенням господарських правовідносин, та вказує про фактичне передання товару однією стороною іншій на виконання встановлених цими ж сторонами договірних зобов'язань.
Відповідно до статті 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підприємство розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
Згідно з пунктом 3.4.1 Наказу Міністерства внутрішніх справ України №17 від 11.01.1999р. „Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та
затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів” відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.
Отже, відповідно до вищезазначеного підприємство самостійно обирає форму ведення та реєстрації господарських операцій, а також використання печаток, а тому відсутність доручення на певну особу для отримання товару від позивача та підписання накладних, проштамповуванння їх печаткою, за яку, до речі, є відповідальним керівник підприємства або уповноважена ним особа, підтверджує непорозуміння та халатність у роботі керівництва і працівників підприємства, та не спростовує факту здійснення господарської операції, та як наслідок виникнення зобов’язань по оплаті отриманого товару.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Українсько-Німецького спільного підприємства „Алкор”, м.Вільнянськ Запорізької області, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 09.01.2007р. у справі №8/301/06 – без змін.