АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

Справа № 22-ц-362-Ф/07        Головуючий суду першої інстанції Трубніков Ю.Л.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Іщенко В.І.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2007 року лютого місяця 13 дня Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апелляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі Головуючого судді    Моісеєнко Т.І.. Суддів    Полянської В.О. Іщенка В.І. при секретарі    Піцик Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору дарування АДРЕСА_1 від 29 вересня 2004 року недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач обманом понудив важко хворого батька підписати договір дарування будинку, а потім обманом змусив її написати відмову від частки сумісного майна.

Рішенням Ленінського районного суду від 16 листопада 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати і направити справу на новий розгляд. Апелянт вказує, що рішення суду є незаконним, так як при розгляді справи судом порушені норми процесуального та матеріального права. Суд безпідставно послався на ст.258 ЦК України про пропуск строку на подачу позовної заяви, так як відповідно до частини третьої цієї статті передбачено, що до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману, застосовується строк позовної давності п'ять років і відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ОСОБА_1 про своє порушене право узнала тільки 01 серпня 2005 року і після цього звернулася до суду 14 червня 2006 року. Крім того позивачка в момент складання правочину не розуміла значення своїх дій в силу малограмотності та похилого віку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися до судового засідання, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія судців дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.258 ЦК України, позовна давність для визнання договору дарування не дійсним встановлена в один рік, т.т строк скінчився 29.09.2005 року, а з позовом до суду вона звернулась тільки в червні 2006 року, клопотання про поновлення строку від неї не надходило. Крім того позивачкою не надано доказів того, що вона не розуміла на час здійснення угоди, своїх дій. Наявність в справі рішення Ленінського суду АР Крим від 23.02.1983 року про поділ колгоспного двору не прийнята судом до уваги, як підстава для визнання договору дарування не дійсним, оскільки вона в цьому рішенні не вказана, та у неї немає повноважень на звернення до суду з підстав вказаних в рішенні.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обгрунтованими, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і постановлено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно частини 1 статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарюваному) безоплатно майно(дарунок) у власність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору дарування від 29 вересня 2004 року, реєстр НОМЕР_1, ОСОБА_1, діючи за довіреністю від імені ОСОБА_4, дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на дарування загального будинку, відповідно до нотаріально завіреної заяви від 29 серпня 2004 року, подарувала сину ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1. При укладенні цього договору позивачці ОСОБА_1 нотаріусом роз'яснені наслідки які виникають з договору дарування, що нотаріус підтвердила в суді першої інстанції, вказавши, що роз'яснення наслідків договору є обов'яковим і вона це виконала і у неї не виникало сумнівів в дієздатності ОСОБА_1

Крім того позивачкою судам першої та апеляційної інстанцій не надані докази того, що вона не розуміла своїх дій на момент укладання угоди, так як в матеріалах справи відсутні докази, що вона хворіє, що давало підстави нотаріусу під час укладення договору і суду під час розгляду справи сумніватися в її психічному стані. Також суду не надано доказів, що обдарюваний ОСОБА_2 заволодів будинком шляхом обману.

Згідно частини 2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, для розірвання договору дарування(стаття 728 цього Кодексу).

Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивачкою пропущено строк на звернення до суду без поважних причин, так як про укладення договору дарування вона знала з 29 серпня 2004 року, а з позовною заявою звернулась до суду 14 червня 2006 року.

Таким чином, колегія суддів, вважаючи рішення суду першої інстанції правильним і обгрунтованим , а також таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права з належним дослідженням всіх обставин по справі та наданням їм правильної правової оцінки, не вбачає підстав для його скасування за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3

Керуючись ст.303, 304, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах,

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак

може бути оскаржена шляхом подачі скарги протягом двох місяців з дня набрання законної

сили до суду касаційної інстанції.