АПЕЛЯЦІЙНИЙСУДМІСТАКИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

прокурора Олійника А.Д.

представника Київської міської ради - Рог О.В.

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представника ТОВ «Лорбук» - Бачинської А.Ю.

представників ВГОТ «Знання» Україна - Наконечної Я.С., Меншун В.І.

Справа №761/38793/14-ц

№ апеляційного провадження:22-ц/796/9130/2017

Головуючий у суді першої інстанції: О.А. Савицький

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.Поливач

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_2, ОСОБА_9, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України, про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов'язання вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України до ОСОБА_2, ОСОБА_9, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна, -

за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації,

за апеляційною скаргою Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України, поданою представником ОСОБА_5,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року Київській місцевій прокуратури № 10 яка діяла в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) частково задоволено позов до ОСОБА_10, ОСОБА_9, ТОВ «Лорбук», треті особи: КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов'язання вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення. Частково був задоволений і позов третьої особи, яка заявила самостійні вимоги Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України до ОСОБА_10, ОСОБА_9, ТОВ «Лорбук», треті особи: Київська місцева прокуратура № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання права користування та витребування майна.

Визнано недійсним договір оренди нежитлових приміщень по вул. Прорізна, 10 (літера «А») з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень №97, загальною площею 121,30 кв.м. у місті Києві, що укладений 04.01.2011 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_9 Визнано за Всеукраїнською громадською організацією Товариство «Знання» України право користування нежитловими приміщеннями загальною площею 121,30 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 на умовах договору оренди № 08/00 від 01.03.2000 року, що укладений між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району міста Києва та Всеукраїнською громадською організацією Товариство «Знання» України. Витребовано від ОСОБА_9 на користь Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України нежитлові приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень АДРЕСА_4 для їх подальшого використання на умовах оренди. У задоволенні іншої частини позовів відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, та апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України, подану представником ОСОБА_5, відхилено. Апеляційну скаргу ТОВ «Лорбук», подану представником ОСОБА_17 та апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_12, задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах Держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_2, ОСОБА_9 про визнання договору оренди недійсним скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог третьої особи, яка заявила самостійні вимоги, Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України до ОСОБА_2, ОСОБА_9, треті особи: Київська міська рада, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позов в інтересах яких пред'явлено Київською місцевою прокуратурою №10, про визнання права користування та витребування майна скасувано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано. В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційні скарги Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України та заступника прокурора м. Києва задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у витребуванні майна та визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій незміненій апеляційним судом частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Отже, з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року апеляційний суд переглядає рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради, та про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року та в межах доводів апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та апеляційної скарги Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України, поданої представником ОСОБА_5, в частині оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради та в частині відмови у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року.

Так, не погоджуючись із рішенням суду в зазгначеній вище частині заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про витребування приміщень по АДРЕСА_5 площею 121,30 кв.м. від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування зазначено, що в даних правовідносинах майно вибуло з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади Шевченківського району м. Києва в особі Шевченківської районної в місті Києві ради, оскільки його відчуження відбувалось з порушенням вимог законодавства. Проте, воля власника була спрямована на відчуження майна виключно у законний спосіб. Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 20 травня 2010 року у справі № 16/621 аукціон і договір купівлі-продажу спірних приміщень визнані недійсними у зв'язку з допущеними порушеннями вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у Шевченківської районної в місті Києві ради волевиявлення на відчуження спірного майна, а відтак неправильно надав юридичну оцінку зазначеним фактам, не застосувавши до спірних правовідносин п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, який підлягав застосуванню. Судом не надано оцінку обставинам щодо недобросовісності набуття права власності на спірне майно ОСОБА_2, оскільки вона на час укладення договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року проживала з директором ТОВ «Лорбук» - ОСОБА_13 за однією адресою у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується вищезазначеним договором. Дані обставини свідчать про те, що відчуження майна вчинено з наміром ускладнити його повернення у комунальну власність. Вказано на те, що ОСОБА_2 з часу придбання спірного майна, в тому числі, в ході розгляду господарським судом міста Києва справи № 16/621, жодним чином не заявила про себе, як добросовісного набувача. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 використовувала спірне майно та несла тягар його утримання. Фактично майном продовжувало володіти, користуватись та розпоряджатись ТОВ «Лорбук».

Всеукраїнська громадська організація Товариства «Знання» України подала апеляційну скаргу не погоджуючись із рішенням суду про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради та в частині відмови у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування обставин справи, що мали значення для вірного вирішення спору, невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування зазначено, що суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_2 є власником майна, оскільки таке право за нею зареєстроване на підставі укладеного з ТОВ «Лорбук» договору купівлі - продажу від 20.10.2008 року та є таким, що не відповідає обставинам справи та грубо порушує норми матеріального права, а саме ст. ст. 12,15,16,213,215,216 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не є та ніколи не була власником вказаних приміщень, в силу того, що договір купівлі- продажу, укладений між Управлінням та ТОВ «Лорбук» був визнаний недійсним на підставі рішення Господарського судуд м. Києва від 20.05.2010 року, а відповідно в силу ст. 216 ЦК України недійсний правочин не тягне жодних правових наслідків. Однак суд першої інстанції не надав оцінки та проігнорував норми цивільного кодексу щодо наслідків нікчемності правочину, за яким ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію права власності. Звернуто увагу на те, що єдиним власником вказаного майна в силу недійсності угод по його відчуженню на підставі рішення суду та прямої норми ст. 216 ЦК України була і є територіальна громада в особі Київської міської ради. Вважає, що з урахуванням фактичних обставин справи договір купівлі - продажу нежитлових приміщень від 20.10.2008 року є таким, що порушує публічний порядок, моральні засади суспільства та суперечить інтересам держави та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Суд також не врахував, що спірне майно було відчужене в порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Прокурор Олійник А.Д. у суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу в межах її розгляду апеляційним судом підтримав, просив її задовольнити з викладених у скарзі підстав. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині відмови прокурору у витребуванні майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради просив скасувати та увалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в цій частині вимог. Проти задоволення апеляційної скарги ВГОТ «Знання» України в межах її розгляду не заперечував.

Представники ВГОТ «Знання» Україна - ОСОБА_5, ОСОБА_6 у суді апеляційну скаргу в межах її розгляду апеляційним судом підтримали, просили задовольнити з наведених в ній доводів, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині відмови прокурору у задоволенні позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.10.2008 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову прокурора, не заперечували проти задоволення апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва.

Представник Київської міської ради - Рог О.В. підтримав апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва та Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України в межах їх розгдяду апеляційним судом, просив суд про їх задоволення.

Представники Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали апеляційні скарги, посилаючись на доводи викладені в них.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просила у задоволенні апеляційних скарг заступника прокурора міста Києва та Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України в частині їх розгляду апеляційним судом відмовити.

Представник ТОВ «Лорбук» - Бачинська А.Ю. заперечувала проти задоволення апеляційних скарг заступника прокурора міста Києва та Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України в частині їх розгляду апеляційним судом.

Інші особи, які беруть участь у справі у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності цих осіб.

Колегія суддів переглядає рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради, та про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг в межах їх розгляду, законність та обґрунтованість рішення суду в межах перегляду апеляційним судом, дійшла висновку, що апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва та Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні позову Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради та в частині відмови у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, підтверджені зібраними у справі доказами, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судами, 01 березня 2000 року між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва та Правлінням товариства «Знання» було укладено договір оренди нежилого приміщення за № 08/00 зі строком дії до 01 січня 2011 року (з урахуванням Протоколу погодження змін умов договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2000 року за № 1 від 11.04.2001 року). За даним договором ВГОТ «Знання» отримало в оренду нежиле приміщення загальною площею 133,0 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_7, під розміщення редакції (а. с. 114-122, т. 1).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 01 квітня 2008 року серії НОМЕР_1 виданого Головним Управлінням комунальної власності міста Києва, нежитлові приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м у будинку АДРЕСА_6 (а. с. 8, т. 1).

Згідно з рішенням Шевченківської районної у місті Києві ради від 30 серпня 2007 року №275 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва», вказані нежитлові приміщення підлягали приватизації шляхом продажу на аукціоні.

16 липня 2008 року між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві раді та ТОВ «Лорбук» було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні, відповідно до умов якого право власності нанежитлові приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м у будинку АДРЕСА_16 перейшло до ТОВ «Лорбук» (а. с. 11-11, т. 1)

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року ТОВ «Лорбук» продало вказані нежитлові приміщення ОСОБА_2, яка 03 листопада 2008 року зареєструвала своє право власності на них в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», що підтверджується копією реєстраційного посвідчення від 03 листопада 2008 року за № НОМЕР_2. За умовами договору оренди нежилих приміщень від 04 січня 2011 року ОСОБА_2 надала в платне орендне користування ОСОБА_9 спірні нежитлові приміщення строком на 26 місяців.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року позов ВГОТ «Знання» задоволено, визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_11, з № 1 по № 6 групи приміщень №96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, оформлений протоколом № 05-05/08 від 15 липня 2008 року про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук», а також визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року рішення господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ВГОТ «Знання».

Постановою Вищого господарського суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року скасовано, рішення господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року залишено в силі (а. с. 33-39, т. 1).

Судом також встановлено, що нежитлові приміщення, які знаходяться по АДРЕСА_7 та нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_8 є одними й тими самими нежитловими приміщеннями, про що свідчить копія листа КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» № 6908 (И-2010) від 03 березня 2010 року (а. с. 16, т. 1).

Так, власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (ст. 387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (ч. 3 ст. 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Отже, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Положеннями ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Тобто, правомочності щодо володіння, користування розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Шевченківська районна у місті Києві рада.

Крім того, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада Шевченківського району міста Києва як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Шевченківській районній в місті Києві раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Так, відповідно до свідоцтва про право власності від 01 квітня 2008 року серії НОМЕР_1 виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва, нежилі приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96 та №№ 1,2,3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_9, належали на праві власності територіальній громаді Шевченківського району м. Києва.

Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 30 серпня 2007 року №275 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва», окрім інших питань, вирішено приватизувати шляхом продажу на аукціоні нежилі приміщення площею 133 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_10 (т. 1, а.с. 6-7). Зазначене рішення Шевченківської районної ради не визнано незаконним, воно не скасовано, а відповідно, була воля теріторіальної громади на відчуження спірних нежилих примішень.

15 липня 2008 року Товарною біржою «Перша Універсальна біржа «Україна»» проведено аукціон з реалізації нежилих приміщень, за результатами якого, згідно протоколу № 05-05/08 від 15 липня 2008 року, ТОВ «Лорбук» запропоновано найбільшу ціну (1 152 172,80 грн.) та оголошено його переможцем торгів з продажу нежилих приміщень. Цього ж дня між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук», укладено договір купівлі-продажу від 16.07.2008.

Нежилі приміщення зазначені в рішенні Шевченківської районної у м. Києві ради від 30 серпня 2007 року № 275 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» (нежилі приміщення площею 133 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Прорізна 10) є одними і тими ж приміщеннями, які відчужувались за вищезазначеним договором купівлі -продажу від 16.07.2008 року. Дана обставина встановлювалася судами під час попереднього судового розгляду та сторонами не заперечується.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 травня 2010 року, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України 13 жовтня 2010 року у справі № 16/621, визнано недійсним аукціон з продажу нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_11 з №1 по №6 групи приміщень №96, №№1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м., оформлений протоколом №05-05/08 від 15.07.2008р. про хід біржових торгів на аукціоні з продажу майна та відповідно до якого переможцем торгів обрано ТОВ «Лорбук, та визнано недійсним договір купівлі- продажу від 16.07.2008, у зв'язку з розміщенням Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради оголошення про продаж нежилих приміщень не в місцевій пресі або бюлетні органу приватизації, а в газеті «Я Споживач», та неповідомленням адміністрації підприємства про включення даного підприємства до переліку майна, що підлягає приватизації.

Але, рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 30 серпня 2007 року № 275 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» вирішено питання приватизувати шляхом продажу на аукціоні нежилі приміщення. Вказане рішення є чинним та питання про його скасування, визнання незаконним в судовому порядку не вирішувалось.

Так, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи ( відповідо до положень статті 140 Конституції України, у редакції чинній на дату ухвалення рішення Шевченківською районною у м. Києві радою 30.08.2007 р. № 275 та укладення договору купівлі-продажу від 16.07.2008 р.) Аналогічні за змістом положення передбачано у статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» ( у редакції чинній на дату ухвалення рішення Шевченківською районною у м. Києві радою 30.08.2007 р. № 275 та укладення договору купівлі-продажу від 16.07.2008). Визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції чинній на дату ухвалення рішення Шевченківською районною у м. Києві радою 30.08.2007 р. № 275 та укладення договору купівлі-продажу від 16.07.2008) передбачено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» встановлено, що Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Відповідно до статті 143 Конституції України (у редакції чинній на дату прийняття рішення Шевченківською районною у м. Києві радою 30.08.2007 р. № 275 та укладення договору купівлі-продажу від 16.07.2008)територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про столицю України-місто-герой Київ» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні. Порядок формування та використання матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування, повноваження відповідних органів у цій сфері в місті Києві визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою (ч.ч. 5 та 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено).

До виключної компетенції місцевих рад належить прийняття рішень щодо затвердження місцевих програм приватизації та визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності. Програма приватизації визначає - основні цілі, пріоритети приватизації комунального майна, завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету району, виходячи з параметрів ухваленого бюджету району на поточний рік. Перелік об'єктів, що пропонуються до приватизації, складається відповідно до принципу доцільності отримання коштів. Зазначене чітко визначено пунктом 30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Також, законом України «Про приватизацію державного майна (у редакції чинній на дату прийняття рішення Шевченківською районною у м. Києві радою 30.08.2007 р. № 275 та укладення договору купівлі-продажу від 16.07.2008) визначено, щоприватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально- економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на дату прийняття рішення Шевченківською районною у м. Києві радою 30.08.2007 р. № 275 та укладення договору купівлі-продажу від 16.07.2008), місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом.

Отже, Шевченківська районна у м. Києві рада, як представницький орган територіальної громади Шевченківського району м. Києва, в межах наявних в неї повноважень на розпорядження комунальним майном територіальної громади Шевченківського району м. Києва згідно Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про столицю України- місто-герой Київ», Закону України «Про приватизацію державного майна» та Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» прийняла рішення про приватизацію комунального майна, а саме нежилих приміщень з № 1 по № 6 групи приміщень № 96 та №№ 1,2,3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_9, шляхом продажу їх на аукціоні.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

Рішенням № 263 Шевченківської районної у м. Києві ради від 25 листопада 2003 року затверджено Положення про Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради.

Відповідго до п.1.1. цього Положення Управління з питань майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради є виконавчим органом Шевченківської районної у м. Києві ради, що створюється Шевченківською районною у м. Києва радою шляхом реорганізації Фонду приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва, підзвітне і підконтрольне раді та підпорядковане голові Шевченківської районної у м. Києві ради.

Відповідно до п. 1.3. Положення Управління є виконавчим органом, якому райрадою делеговано функції та повноваження щодо управління комунальною власністю територіальної громади Шевченківського району м. Києва. Крім того. п.п. 3.1.17., 3.1.18, п. 3.1. Положення визначено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, здійснює продаж об'єктів приватизації, в т.ч. на аукціоні та за конкурсом, здійснює повноваження власника щодо майна, яке приватизується відповідно до прийнятих рішень.

Отже, Управління, будучи виконавчим органом Шевченківської районної у м. Києві ради, якому делеговано повноваження на управління комунальною власністю територіальної громади Шевченківського району м. Києва та яке виступає продавцем об'єктів приватизації комунального майна, лише реалізує (виконує) волю власника,тобто територіальної громади Шевченківського району м. Києва, в особі Шевченківської районної у м. Києві ради, на реалізацію комунального майна. Воля ж власника,тобто територіальної громади, на реалізацію майна виражена у рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 30 серпня 2007 року №275 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва», що, як зазначалося вище, є дійсним та чинним.

Як вбачається, під час розгляду господарської справи №16/621, Шевченківська районна у м. Києві ради, як третя особа, заперечували проти визнання аукціону та договору купівлі- продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року недійсним. Остання у своїх процесуальних документах пред'явлених до суду в господарській справі зазначала як про дотримання вимог чинного законодавства України при прийнятті рішення про відчуження нерухомого майна, належного територіальній громаді на праві комунальної власності, так і при організації та проведенні аукціону, а також вказувала про направлення отриманих за результатами акційну грошових коштів до бюджету району та використані їх в інтересах територіальної громади Шевченківського району. Відомості зазначені Шевченківською районною у м. Києві радою у вказаних вище письмових поясненнях, додатково підтверджують волю територіальної громади Шевченківського районного м. Києва на відчуження нежилих приміщень з метою використання, отриманих від реалізації майна грошових коштів, на потреби територіальної громади.

Так, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, як це передбачено п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Отже, враховуючи рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 30 серпня 2007 року № 275 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва», слід дійти висновку про те, що що відчуження останніх відбулося з волі власника, територіальної громади Шевченківського району м. Києва.

Разом з тим, колегія суддів вважає недоцільним застосування правового висновоку, висловленого Верховним Судом України у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, щодо застосування ч. 1 ст. 388 ЦК України при ухваленні рішення у даній справі, оскільки дана справа містить інші фактичні обставини та не є аналогічною справі №3-604гс16.

З урахування зазначеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність доказів того, що спірні приміщення вибули з володіння територіальної громади в особі Шевченківської районної у місті Києві ради поза її волею та відсутністю підстав для витребування майна від ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.

Щодо добросовісності набувача ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.

Так, під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК України. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права. Потрібно звернути увагу, що добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи, яка підлягає доказуванню.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру підтверджено договором купівлі-продажу від 20.10.2008 року, який є чинним, що, за змістом ст. ст. 328, 330 ЦК України, презюмує її добросовісне набування (ухвала ВССУ від 12.06.2013 року N 6-11431св13).

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Отже, з урахуванням зазначениного, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки вона не знала та не могла знати, що ТОВ «Лорбук» не має права відчужувати приміщення за адресою: АДРЕСА_12. На момент придбання ОСОБА_2 приміщення за адресою: АДРЕСА_13 договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16.07.2008 року не був визнаний недійсним. Договір купівлі-продажу від 20.10.2008 року був укладений до подачі ВГОТ «Знання» України позову про визнання недійсними аукціону з продажу спірних приміщень та договору купівлі-продажу. Таким чином, на момент вчинення договору купівлі-продажу від 20.10.2008 року між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_2 судового спору стосовно спірних приміщень не існувало, а тому правовстановлюючий документ ТОВ «Лорбук» був чинним. Жодних перешкод для вчинення правочину не існувало. Добросовісність набуття ОСОБА_2 права власності на приміщення презюмується.

Матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що ОСОБА_2 могла знати про наявність перешкод для вчинення договору купівлі-продажу спірних приміщень від 20.10.2008 року, та того що на момент вчинення правочину такі перешкоди взагалі були.

Доводи ВГТО «Знання» України про те, що недобросовісність ОСОБА_2 підтверджуються тією обставини, що ОСОБА_2 є родичкою ОСОБА_13 - директора ТОВ «Лорбук», що вони проживали за однією адресою, та були пов'язані єдиним представництвом, є необгрунтованими та безпідставними, оскільки законодавством чітко визначено єдину ознаку, що свідчить про недобросовісність набувача, а саме те, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно.

Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22.04.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного судуд міста Києва від 02 жовтня 2013 року відмовлено в задоволенні позову Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_15, 3-я особа ВГОТ «Знання» України про витребування нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_14 (літера А) з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м, від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради; зобов'язання ОСОБА_2 звільнити вказані нежитлові приміщення, повернувши їх Київській міській раді; визнання недійсним договору оренди спірних нежитлових приміщень, укладеного 04.01.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9; усунення перешкод у здійсненні права власності на майно - нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_14 (літера А) з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м, шляхом виселення ОСОБА_9 Даним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_14 (літера А) з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м (аркуш 4 абз.8).

Твердження про те, що згаданими судовими рішеннями не встановлені обставини добросовісності, а надані лише висновки суду, а саме питання добросовісності набуття ОСОБА_2 права власності на спірні приміщення предметом дослідження не було, не відповідають дійсності та спростовуються зазначеними та встановленими судом обставинами у вказаному судовому рішенні. Господарським судом було встановлено, що ОСОБА_2 не знала і не могла була знати про те, що право власності ТОВ «Лорбук» на спірні приміщення в майбутньому буде оспорено в судовому порядку і договір купівлі-продажу зазначених нежилих приміщень в майбутньому буде визнано рішенням суду недійсним, що в свою чергу вказує на її добросовісність.

Отже, та обставина, що ОСОБА_2 являється добросовісним набувачем нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_14 (літера А) з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м, встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, а тому в силу ч.3 ст.61 ЩІК України не підлягає доказуванню.

Твердження щодо відсутності доказів вибуття майна з володіння Київської міської ради, колегія суддів відхиляє, оскільки ці приміщення не вибували з володіння Київської міської ради, бо ніколи не перебували в її володінні, власником нежилих приміщень була територіальна громада Шевченківського району м.Києва.

Так, вибуття майна з володіння власника поза його волею є обов'язкової умовою для застосування статті 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном

Володіння - це фактичне, законне або протиправне перебування майна у конкретної фізичної чи юридичної особи, це контроль, господарське панування над річчю.

Правомочність володіння розуміє під собою можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Для виникнення володіння необхідне поєднання двох елементів - фактичної наявності речі у майні конкретної особи і щоб ця особа вважала цю річ своєю. Формальне володіння є записом, яким необмеженій кількості осіб оголошено про володіння нерухомістю. Володілець - це фактичний володар речі незалежно від наявності права на неї, власник - фактичний володар речі й має право власності на неї.

Рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 р. № 208/1642затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва та територіальних громад районів м.Києва.

Даним рішенням будинок по вул.Прорізній, 10 в м.Києві переданий до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м.Києва.

Здійснюючи повноваження власника від імені територіальної громади Шевченківського району м.Києва Шевченківська міська рада прийняла рішення про приватизацію спірних приміщень шляхом продажу на аукціоні, в результаті чого 16.08.2008 власником приміщень стало ТОВ «Лорбук». 20.10.2008 року за договором купівлі-продажу ТОВ «Лорбук» продало спірні приміщення ОСОБА_2 Право власності ОСОБА_2 на нежилі приміщення зареєстроване в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», що підтверджується реєстраційним посвідченням № НОМЕР_2 від 03 Л 1.2008 р.

Рішенням Київської міської ради VI сесії, VI скликання від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» було ліквідовано районні в м.Києві ради.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м.Києва» майно територіальної громади Шевченківського району м.Києва передано до комунальної власності територіальної громади м.Києва, затверджені переліки об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Києва, що розміщені на територій районів, в тому числі Шевченківського.

Спірні нежилі приміщення не включені до об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Києва, що розміщені на території Шевченківського району.

Згідно листа Шевченківської районної у м.Києві ради від 23.04.2012 року № 20 передача нерухомого майна територіальної громади Шевченківського району м.Києва до комунальної власності територіальної громади м.Києва здійснено на підставі актів приймання-передачі (т.3 а.с.12-13).

Як було встановлено, рішенням господарського суду м.Києва від 20.05.2010 року реституція застосована не була. Отже, нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_15 не були повернуті до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м.Києва. Шевченківська районна в м.Києві рада не заявляла вимоги про повернення спірних приміщень ні до ТОВ «Лорбук» ні до ОСОБА_2, за якою право власності на спірні приміщення зареєстроване з 03.11.2008 р.

На момент передачі комунального майна територіальної громади Шевченківського району м.Києва до комунальної власності територіальної громади м.Києва спірні нежитлові приміщення перебували у власності та володінні ОСОБА_2 (як і перебувають до тепер) і тому не могли бути передані разом з іншим комунальним майном у власність територіальної громади м.Києва.

Як вбачається із матеріалів справи, представник Київської міської ради неодноразово підтверджував, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_14 (літера А) з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м до комунальної власності територіальної громади м.Києва не передавались.

Стороною позивача не надано ні правовстановлюючого документу на спірні приміщення, ні доказів передачі спірного приміщення за актом прийому-передачі від Шевченківської районної в м.Києві ради Київській міській раді, ні доказів знаходження на балансі, ні доказів виконання рішення господарського суду м.Києва від 20.05.2010 року в частині повернення приміщення в комунальну власність тощо.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно ч.3 ст.З Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно п.1 ч.І ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в чинній редакції, державній реєстрації прав підлягає право власності.

Право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_14, за територіальною громадою м.Києва не зареєстроване та ніколи не було зареєстроване. На даний момент право власності на спірні приміщення зареєстровані за ОСОБА_2, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється ніким із сторін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає відсутні передбачені ст.388 ЦК України підстави для витребування спірних приміщень від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради, яка є добросовісним набувачем спірних нежилих приміщень.

Твердження щодо необхідності задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2008 року, колегія суддів відхиляє як необгрнутновані та такі, що суперчать вимогам закону, оскільки зазначений договір не може визнаватися недійсним з огляду на наступне.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно п.18 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, укладеного 20.10.2008 року між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_2, позивач посилається на те, що у зв'язку з порушенням порядку проведення приватизації, ТОВ «Лорбук» не набуло права власності на спірне майно у розумінні положень ст. 328 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність у вказаного товариства належного обсягу правоздатності та виключає саму можливість укладення ним будь-яких угод на законних підстав, а отже вказаний договір не відповідає вимогам, передбаченим ст. 203 ЦК України, та на підставах, визначених ст. 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним.

Так, за загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Водночас, згідно роз'яснень, які містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за № 9, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

У п.22 постанові пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

На момент укладання договору оренди спірних нежитлових приміщень 04.01.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9, договір оренди ВГОТ «Знання» України припинив свою дію не безпідставно, а внаслідок закінчення терміну дії Договору.

Тому, оскільки між сторонами відсутні правовідносини, пов'язані з відчуженням спірного приміщення, зміною майнових прав позивача щодо цього приміщення, та за відсутності правових підстав для перебування володіння та користування позивача спірним приміщенням, на спірні правовідносини не поширюється Закон України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" та постанова Верховної Ради України "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси", на яку посилається заявник, оскільки вони стосуються випадків зайняття приміщень на законних підставах.

Сама по собі законна заборона на відчуження приміщень, в яких перебувають редакції засобів масової інформації, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, засновниками яких є органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, державні науково-дослідні установи, навчальні заклади, трудові колективи, а також творчі спілки, не може бути поширена на спірні відносини, оскільки позивач внаслідок припинення дії договору оренди у звязку з закінченням строку дії договору оренди втратив правові підстави на користування нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_12, а отже передане за договором оренди майно не було обтяжене речовими (або зобовязальними) правами вказаних у законі осіб.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції у тому, що договір купівлі-продажу від 16.07.2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради та ТОВ «Лорбук», було визнано недійсним вищевказаним рішенням господарського суду, суд приходить до висновку, що вимоги прокурора, заявлені ним в інтересах держави в особі КМР, Департаменту культури виконавчого органу КМР (КМДА), в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2008 року, укладеного між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_2, не ґрунтуються на вимогах закону. Такі вимоги не можуть бути задоволені з урахуваанням зазначених номр закону та встановлених судом обсатвин.

Щодо вимог про витребування від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради спірних нежитлових приміщень з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповвдно до ч.1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Судом було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2008 року ОСОБА_2 придбала у ТОВ «Лорбук» спірні нежитлові примішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 12 ЦК України та виходячи з приписів п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 добросовісність набувача презюмується.

Отже, вірним та законним є висновок судду у тому, що на час укладення договору купівлі-продажу спірних приміщень між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_2, нежитлові приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень №96, № 1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м. у будинку АДРЕСА_16 належали на праві власності ТОВ «Лорбук», а договір від 16.07.2008 року про їх придбання останнім був чинним, а тому ОСОБА_2 в силу положень ст.ст. 328, 388 ЦК України є добросовісним набувачем.

Доказів на спростування встанволених обставин у розпорядження судуд першої інстанції подано не було. Таких доказів не надано і до апеляцйного суду.

З урахування зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив спір в частині витребування від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради спірних приміщень та дійшов обгрунтованого висновку про те, що дані позовні вимоги не можу бути задоволені за недоведеністю та непідтвердженістю встановленими в суді обставинима справи.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з копії реєстраційного посвідчення від 03.11.2008 року за № НОМЕР_2, на даний час спірні нежитлові приміщення належать ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2008 року.

В свою чергу, відповідно до ст. 41 Конституції України та ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відтак, оскільки вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу від 20.10.2008 року, укладеного між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_2, недійсним та витребування спірних нежитлових приміщень від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради, задоволенню не підлягають, а також враховуючи ті обставини, що на даний час спірні нежитлові приміщення зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2, позовні вимоги позивача про витребування від ОСОБА_2 нежитлових приміщень з № 1 по № 6 групи приміщень №96, № 1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м. у будинку 10 по вул. Прорізна у м. Києві повернувши їх Київській міській раді, є такими, що порушують конституційні права ОСОБА_2 як власника цих приміщень, а тому не можуть бути задоволені. Отже, ВГОТ «Знання» України не доведено наявність наміру сторін оспорюваного правочину порушити публічний порядок. На момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16.07.2008 року не був визнаний недійсним. ТОВ «Лорбук» не знало, що не має права відчужувати спірні приміщення.

Відсутність намірів порушення публічного порядоку свідчить той факт, що аукціон з продажу нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_12, був визнаний недійсний в зв'язку з порушеннями порядку проведення приватизації допущеними органом приватизації, а не ТОВ «Лорбук».

Відповідно до п.24 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

На виконання договору купівлі-продажу від 20.10.2008 року, ТОВ «Лорбук» було передано ОСОБА_2 нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_12. 03.11.2008 р. ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на нежилі приміщення в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна». У подальшому здійснюючи свої повноваження власника, ОСОБА_2 направила орендарю приміщень - позивачу у справі, лист від 20.12.2010 року, яким повідомила, що подальша пролонгація договору оренди або укладення нового договору є неможливим та 04.01.2011 року уклала договір оренди спірних приміщень з ОСОБА_16

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір купівлі-продажу від 20.10.2008 року був спрямований на реальне настання прав та обов'язків, що ним передбачені, які і настали в результаті його виконання. ВГОТ «Знання» України підтверджує факт їх передання, тобто реальність договору купівлі- продажу від 20.10.2008 року, оскільки саме просить витребувати приміщення у ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги заступника прокурора щодо порушення вимог ЗУ «Про охорону культурної спадщини» є необгрунтованим, оскільки із наявних у матерілах доказів вбачається, що спірний будинок занесений до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини м.Києва наказом Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011 року №10/38-11. Наказ від 25.06.2011 року № 10/38-11 був прийнятий за результатами інвентаризації наказу Комітету охорони і реставрації пам'яток історії, культури та історичного середовища від 16.05.1994 року № 10, тобто - за результатами інвентаризації наказу від 16.05.1994 року № 10 було виявлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_15, не включений не переліку об'єктів культурної спадщини, в зв'язку з чим був виданий наказ від 25.06.2011 року № 10/38-11 про включення вказаного будинку до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.Таким чином, на момент відчуження спірних приміщень, останні не являлись об'єктом культурної спадщини.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на необхідність дотримання принципу остаточності судового рішення.

Так, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу гез іиііісаіа принципу остаточності рішень суду. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

В національному законодавстві принцип остаточності судового рішення закріплений в ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус судів» та ст.61 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус судів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року та висновки рішень Європейського суду з прав людини щодо обов'язку державних органів запровадити внутрішні процедури для сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»), щодо пропорційного втручання у право нового власника на мирне володіння своїм майном за наявності порушень з боку публічного органу і відсутності протиправної поведінки самого нового власника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), щодо принципу «належного урядування», коли потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Шик проти Чеської Республіки» та інших).

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Отже, твердження заступника прокурора міста Києва та Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України про незаконність ухваленого судом рішення в частині відмови у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради та в частині відмови у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року, порушення судом норм процесуального та матеріального права в цій частині, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, на думку колегії суддів є необґрунтованими, а обставини, на які посилаються заступник прокурора міста Києва та Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу в частині оскарження рішення суду першої інстанції було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 яка діяла в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради, та про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування в цій частині з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, відхилити.

Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України, подану представником ОСОБА_5, в частині оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради та в частині відмови у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2016 року в частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: