КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2009 року справа № 2-а-9080/09/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Балаклицького А.І., при секретарі – Гавриловій С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу
за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2009 року № 0001091/01/0/3097
в с т а н о в и в:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернулася з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області (далі-Відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі від 08.08.2009 року № 0001091/01/0/3097.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем неправильно застосовано до позивача донарахування податків та штрафні санкції на загальну суму 108 739,80 грн. визначені в податковому повідомленні-рішенні від 08.08.2009 року № 0001091/01/0/3097, а висновки викладені в Акті перевірки від 04.08.2008 року не відповідають вимогам п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР .
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі від 08.08.2009 року № 0001091/01/0/3097.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, мотивував свої заперечення тим, що позовні вимоги позивача не містять аргументованих доводів неправомірності оскаржуваного рішення та доводів правомірності застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.
Податкове повідомлення-рішення є правомірним та прийнятим відповідно до вимог закону, оскільки приватне підприємство не має власних виробничих потужностей, а використовує орендовані, і з цих підстав на нього не може поширюватися дія п. 11.29 ст. 21 Закону України «Про податок на додану вартість».
Розглянувши надані сторонами матеріали і документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.
Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 як підприємець зареєстрована Обухівською РДА Київської області 26.09.2001 року. Позивач взятий на податковий облік в ДПІ в Обухівському районі 03.04.2002 року за № 3708.
ДПІ в Обухівському районі Київської області проведена виїзна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року. За результатами перевірки складений Акт перевірки від 04 серпня 2008 року № 1781/17-1/НОМЕР_1.
Вказаною перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження чистої суми податкових зобов’язань з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за квітень – грудень 2007 року та січень – червень 2008 року на загальну суму 86 259,00 грн.
На підставі зазначеного Акту перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.08.2008 року № 0001091/01/0/3097, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 108 739, 80 грн. (за основним платежем – 86 259,00 грн., за штрафними санкціями – 22480,80 грн.).
Приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення, ДПІ в Обухівському районі керувалася тим, що позивачем неправомірно застосовано пільговий режим оподаткування з податку на додану вартість, оскільки приватне підприємство не має власних виробничих потужностей, а використовує орендовані, і таким чином не має права як платник ПДВ застосовувати спеціальний режим оподаткування цим податком, встановлений для сільськогосподарських товаровиробників.
Суд не погоджується з висновками відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 року № 469/97-ВР сільськогосподарський товаровиробник — фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якій валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів’я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди , за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.
Отже, наведеною нормою прямо передбачено використання сільськогосподарським товаровиробником основних засобів для виробництва продукції, у тому числі і на умовах оренди .
У п. 2.7 Акту (а.с. 12) зазначено, що в періоді, що перевірявся згідно з документами, наданими до перевірки, Позивач здійснював розведення птиці (перепелів) та оптово-роздрібну торгівлю перепелиними яйцями та м’ясом перепелів.
Зазначена діяльність підпадає під визначення термінів «сільське господарство» та сільськогосподарський товаровиробник» у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.01. № 2238-ІІІ. Так відповідно до вказаного закону, сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) це вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
І відповідно сільськогосподарським товаровиробником є фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Отже, однією з вимог, яка передбачається при визначеності правомірності віднесення суб’єкта господарювання до сільськогосподарського товаровиробника є наявність у нього сільськогосподарської продукції власного виробництва або її реалізація, що встановлено податковою інспекцією та підтверджено пунктом 2.7 Акті перевірки.
Крім того, у реєстраційній картці позивача від 20.12.2005 року (а.с. 41-42) у графі «Основні види діяльності фізичної особи-підприємця» зазначено, що основними видами діяльності ОСОБА_1 за КВЕД є розведення птиці, розведення свиней та виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах. Аналогічні відомості зазначені у довідці управління статистики Україні в частині здійснюваних видів діяльності, отриманій 27.05.2008 року.
Тобто, посилання ДПІ в Обухівському районі в Акті перевірки, на відсутність Довідки управління статистики України судом не береться до уваги, оскільки всі необхідні відомості містилися у реєстраційній картці позивача, а протягом трьох попередніх років звітність позивача приймалась відповідачем як належна .
В листі Державної податкової адміністрації в Київській області від 29.12.2008 року № 312/П/14-011 (а.с. 37) визначено, що проведеною перевіркою, підтверджено право позивача, як суб’єкта підприємницької діяльності та сільськогосподарського товаровиробника, на користування пільгою з податку на додану вартість , визначеною п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи ДПІ про відсутність у підприємця права на користування пільгою передбаченою п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині не підтвердження ним статусу сільськогосподарського товаровиробника, не ґрунтується на матеріалах перевірки.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо визначення податкового зобов’язання позивачу.
Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи та заслухавши думку представників сторін суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 – задовольнити .
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 08 серпня 2008 року № 0001091/01/0/3097.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно
Суддя А.І.Балаклицький
Секретар С.В.Гаврилова
Повний текст постанови складено та підписано 16 листопада 2009 року.