КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р. Справа№ 910/9981/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджімедіа»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017

у справі № 910/9981/17 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноцерос»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджімедіа»

про стягнення 40 570,94 грн,

за участю представників:

від позивача: представник Братківський К.С. (договір про надання правової допомоги № б/н від 12.06.2017);

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноцерос» (надалі - ТОВ «Моноцерос», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджімедіа» (надалі - ТОВ «Діджімедіа», відповідач) про стягнення 20 813,40 грн основного боргу, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг № ISG1 від 21.04.2016 щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 40 570,94 грн основного боргу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі №910/9981/17 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Діджімедіа» на користь ТОВ «Моноцерос» 40 570,94 грн основного боргу та 1 600,00 грн витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Діджімедіа» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 27.09.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

У судове засідання 27.09.2017 сторони своїх уповноважених представників не направили, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 18.10.2017.

У судове засідання 18.10.2017 відповідач явку свого уповноваженого представника повторно не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

18.10.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 21.04.2016 між ТОВ «Діджімедіа» та ТОВ «Моноцерос» було укладено договір про надання послуг № ISG1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язується надати відповідачеві послуги з доступу до рекламних площ на інтернет-ресурсах партнера з правом розміщення на них реклами клієнтів відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 3.4.1 договору до 10 (десятого) числа наступного за звітним періодом місяця відповідач у електронній формі на електронну адресу позивача надсилає звіт про кількість проведених протягом звітного періоду рекламних компаній, зразок якого наведений в додатку до договору.

Відповідно до п. 3.4.2. договору позивач протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання звіту затверджує його та надсилає у двох оригіналах та підписаних позивачем примірниках відповідачеві разом із підписаним актом наданих послуг (або актах з іншою назвою але відповідним змістом) (далі - Акт).

Пунктом 3.4.3. договору сторони погодили, що відповідач у трьохденний строк від дати отримання Акту зобов'язується його розглянути та за відсутності заперечень, повернути підписаний примірник Акту наданих послуг позивачеві. У разі наявності заперечень щодо наданих позивачем послуг відповідач у зазначений строк складає про це письмове вмотивоване заперечення та надсилає його позивачеві. Протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання позивачем мотивованого заперечення, сторони додатково погоджують строк виправлення недоліків. У разі ненадання Акту або мотивованого заперечення до нього в зазначений термін, послуги вважаються наданими в повному об'ємі та належної якості.

Згідно з п. 3.4.4. договору протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати підписання обома сторонами Акта на підставі затвердженого звіту відповідач перераховує на поточний рахунок позивача суму вартості послуг, що визначена у відповідному додатку до цього договору.

Відповідно до п. 9.1. договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині виконання взаємних зобов'язань - до їх повного виконання.

Якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону за 1 (один) місяць до закінчення строку дії договору про свій намір не продовжувати строк дії договору, він вважається автоматично продовжений на кожний наступний календарний рік (п. 9.2. договору).

Вимоги позивача у справі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач надав відповідачеві послуги з доступу до рекламних площ в мережі Інтернет на загальну суму 53 406,30 грн, однак, в порушення умов договору відповідач за надані послуги в повному обсязі не розрахувався, здійснивши лише часткову оплату в розмірі 12 835,36 грн, у зв'язку з чим у ТОВ «Діджімедіа» виникла заборгованість перед ТОВ «Моноцерос» у сумі 40 570,94 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем листом вих. №010617/1 від 01.06.2017 було надіслано відповідачеві претензію №4 з вимогою оплатити суму боргу за договором у термін до 10.06.2017, у відповідь на яку останній листом вих. №75 від 09.06.2017 повідомив, що у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем ТОВ «Діджімедіа» борг буде сплачено частинами у найкоротший термін (а.с. 31, 32).

Однак, враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем не була погашена у повному обсязі, ТОВ «Моноцерос» звернулося з даним позовом до суду.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнавав наявність заборгованості перед позивачем, але проти задоволення позову заперечував, посилаючись на наявність фінансових труднощів, про що було повідомлено позивача та запевнено про те, що борг буде сплачено частинами у найкоротший термін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав доведеним позивачем факт надання відповідачеві послуг та дійшов висновку про наявність порушення зі сторони відповідача зобов'язання з їх оплати за укладеним між сторонами договором. При цьому, місцевий господарський суд зауважив, що наявність у відповідача певних фінансових труднощів не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності.

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що місцевим господарським судом було неправомірно прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, оскільки остання за своїм змістом є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову.

Крім того, апелянт вказував на те, що судом не було встановлено обґрунтованість розміру основного боргу з урахуванням здійснення відповідачем усіх оплат, зокрема, згідно платіжного доручення №246 від 11.07.2017.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають наявним у справі доказам, з огляду на наступне.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ «Моноцерос» та ТОВ «Діджімедіа» договору про надання послуг № ISG1 від 21.04.2016 було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції із надання послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов вказаного договору позивач надав послуги з доступу до рекламних площ в мережі Інтернет на загальну суму 53 406,30 грн, а відповідач, в свою чергу, прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2017 на суму 18 635,36 грн, від 28.02.2017 на суму 8 813,40 грн, від 31.03.2017 на суму 25 562,18 грн, від 31.03.2017 на суму 395,36 грн (а.с. 16, 78, 79, 146).

Зазначені акти прийому-передачі наданих послуг підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання позивачем послуг відповідачеві на виконання умов договору.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом, відповідач за отримані послуги, в порушення умов договору, у повному обсязі не розрахувався, здійснивши часткову оплату на загальну суму 12 835,36 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №197 від 26.05.2017, №226 від 02.06.2017, №239 від 08.06.2017, №89 від 09.06.2017, №256 від 12.06.2017, №271 від 16.06.2017, №278 від 21.06.2017, №296 від 23.06.2017 (а.с. 65-72).

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції здійснення відповідачем оплати на суму 5 800,00 грн згідно платіжного доручення №246 від 11.07.2017 (а.с. 116), виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

За приписами наведеної норми ГПК України апеляційний господарський суд розглядає справу повторно. За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім, додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції та при цьому, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Як роз'яснено в абз. 3 п. 9 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року №7, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Проте, як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, апелянт не обґрунтував причин неможливості подання до суду першої інстанції платіжного доручення №246 від 11.07.2017, при цьому, платіж на суму 5 800,00 грн згідно вказаного платіжного доручення було здійснено у день прийняття рішення у даній справі.

Згідно з частиною 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у даній справі, судове засідання призначено на 11.07.2017 о 10 год. 50 хв. Вказана ухвала отримана відповідачем завчасно, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання 26.06.2017 (а.с. 3).

Крім того, у поданому відповідачем відзиві на позовну заяву, останній підтвердив здійснення оплати на загальну суму 12 835,36 грн за період з 26.05.2017 по 23.06.2017.

У судове засідання 11.07.2017 відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив. В матеріалах справи також відсутні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направлення свого представника в судове засідання, а також у зв'язку з наміром подати додаткові докази у справі.

З наведеного вбачається, що відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, на власний розсуд не скористався своїми правами, передбаченими ст.22 ГПК України, зокрема, правом взяти участь у судовому засіданні та надати відповідні докази.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що підставами для задоволення клопотання про додаткове подання доказів на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК України можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.

Оскільки обставини, яких не існувало на момент розгляду справи місцевим господарським судом не можуть бути предметом апеляційного розгляду, а тому і докази, на підтвердження таких обставин не можуть бути прийняті апеляційним судом в якості додаткових на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, оплата згідно платіжного доручення №246 від 11.07.2017 надійшла на рахунок ТОВ «Моноцерос» після закінчення судового засідання, тобто після прийняття рішення у справі.

З огляду на викладене, надане скаржником платіжне доручення №246 від 11.07.2017 не може бути прийняте судом в якості додаткового доказу, адже, така оплата апелянтом була проведена після постановлення судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що станом на час прийняття рішення у справі заборгованість ТОВ «Діджімедіа» перед ТОВ «Моноцерос» за договором про надання послуг № ISG1 від 21.04.2016 становила 40 570,94 грн (53 406,30 грн -12 835,36 грн).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.4.4. договору сторони погодили, що протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати підписання обома сторонами Акта на підставі затвердженого звіту відповідач перераховує на поточний рахунок позивача суму вартості послуг, що визначена у відповідному додатку до цього договору.

Отже, з урахуванням умов договору строк оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг настав:

за Актом від 31.01.2017 на суму 18 635,36 грн - 01.05.2017;

за Актом від 28.02.2017 на суму 8 813,40 грн - 29.05.2017;

за Актами від 31.03.2017 на суму 25 562,18 грн та від 31.03.2017 на суму 395,36 грн - 29.06.2017.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, як правильно зауважив місцевий господарський суд, наявність у відповідача певних фінансових труднощів та відсутність необхідних коштів не звільняють його від відповідальності.

За приписами ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зважаючи на встановлене, враховуючи, що надання позивачем послуг за договором відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до норм чинного законодавства настав, доказів оплати наданих послуг у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 40 570,94 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, щодо неправомірного прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог, яка за своїм змістом, на думку відповідача, є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як роз'яснено в пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до абз. 4, 5 пункту 3.12 вказаної постанови під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Як вбачається зі змісту позовних вимог у первісній редакції, позивач просив суд прийняти рішення про стягнення з відповідача 20 813,40 грн основного боргу.

При цьому, позивач як на підставу заявленої позовної вимоги посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг № ISG1 від 21.04.2016 щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги за період січень-лютий 2017 року.

У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд прийняти рішення про стягнення з відповідача 40 570,94 грн основного боргу, тобто було збільшено кількісні показники за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Водночас, як на підставу заявлених позовних вимог у редакції заяви про збільшення позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг № ISG1 від 21.04.2016 щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги за період січень-березень 2017 року.

Отже, позивачем було доповнено підстави позову новою обставиною, а саме, порушенням відповідачем зобов'язань з оплати послуг, наданих у березні 2017 року.

Разом з тим, як роз'яснено в абз. 7 пункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, не вважаються зміною підстав позову, зокрема, доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин.

Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів, подана позивачем заява про збільшення позовних вимог не може вважатися заявою про зміну предмета та/або підстав позову, а тому правомірно прийнята до розгляду місцевим господарським судом.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що заява про збільшення розміру позовних вимог направлялась відповідачеві цінним листом з описом вкладення 08.07.2017 за належною адресою, що об'єктивно підтверджується документами, доданими позивачем до заперечень на апеляційну скаргу.

Таким чином доводи скаржника про безпідставне прийняття та розгляд судом першої інстанції вищевказаної заяви в день ухвалення судового рішення є необґрунтованими.

Крім того, результат пошуку про вручення ТОВ «Діджімедіа» поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0100150584374, за яким позивач направляв заяву про збільшення позовних вимог, свідчить про зміну скаржником поштового відділення зв'язку з 01033 на 04073, що є порушенням з боку останнього п. 11.7 договору, за умовами якого сторони зобов'язані протягом 5 (п'яти) робочих днів повідомляти одна одну про зміни місцезнаходження, найменування, банківських реквізитів, номерів телефонів, своїх керівників, реорганізацію та всі інші зміни та (або) обставини, які можуть вплинути на реалізацію договору і виконання зобов'язань за ним (а.с. 128).

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі №910/9981/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Діджімедіа» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджімедіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі №910/9981/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі №910/9981/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9981/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук