ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

"10" жовтня 2017 р. м. Київ № К/800/15904/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Бившевої Л.І., секретар судового засідання - Калінін О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавного підприємства Міністерства оброни України «Львівський завод збірних конструкцій»

на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016

у справі№813/3687/15 (876/963/16)

за позовомПершого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі його орану, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Державного підприємства Міністерства оброни України «Львівський завод збірних конструкцій»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

третя особаЛьвівська міська рада

провизнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 адміністративний позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі його орану, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Державного підприємства Міністерства оброни України «Львівський завод збірних конструкцій» задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області щодо неподання висновку (подання) про повернення державному підприємству Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» з місцевого бюджету помилково сплачених коштів в сумі 137948 грн. 94 коп. для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області подати висновок (подання) про повернення державному підприємству Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» з місцевого бюджету помилково сплачених коштів в сумі 137948 грн. 94 коп. для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» (орендар) та Львівською міською радою (орендодавець) був укладений договір оренди землі від 22.02.2005, відповідно до якого Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,74 га, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 134 для будівництва житлового кварталу, строком на 10 років до 16.12.2014.

На названій земельній ділянці було збудовано комплексний житловий мікрорайон (квартал) та 21.12.2007 і 18.12.2008 прийнято в експлуатацію об'єкти першої та другої черги. Власниками квартир та нежитлових приміщень зазначеного житлового комплексу створено ОСББ «Золоті Ворота».

09.12.2011 ТОВ «Будімекс», згідно з актом приймання-передачі на підставі договору на пайову участь у будівництві житла від 27.12.2004 передало, а ОСББ «Золоті ворота» прийняло на баланс активи першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка,134 у м. Львові.

У період з січня 2012 року по червень 2013 року ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» було сплачено орендну плату за вказану земельну ділянку площею 1,74 га. на суму 137948,94 грн. згідно зазначеного вище договору оренди землі від 22.02.2005.

При цьому, судом апеляційної інстанції було додатково встановлено, що 16.02.2012 ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» до контролюючого органу була подана звітна річна податкова декларація за 2012 рік №9005918730, якою задекларовано суму 91965,96 грн. (по 7663,83 грн. щомісячно). Вказані суми були самостійно сплачені декларантом. Аналогічно позивачем було самостійно сплачено задекларовані суми орендної плати в розмірі 7663,83 грн. щомісячно за період січень - червень 2013 року, що загалом становить 45982,98 грн.

Судами також встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 23.10.2013, яке набрало законної сили 04.11.2013, у справі № 914/3431/13, визнано припиненим право оренди ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» земельної ділянки за договором оренди землі, укладеним 22.02.2005 між ДП МОУ України «Львівський завод збірних конструкцій» та Львівською міською радою.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами від 21.01.2015 №49, від 05.03.2015 №191 та від 26.05.2015 №450 про повернення отриманих від ДП «ЛЗЗК» без достатньої правової підстави коштів за орендну плату земельної ділянки площею1,74 га на суму 137948,94 грн. та перерахувати їх на рахунок ДП «ЛЗЗК».

Відповідач листами відмовив позивачу у поверненні переплати у сумі 137948,94 грн., мотивуючи тим, що за даними ІС «Податковий блок» в ІКПП по орендній платі за землю з юридичних осіб станом на 26.06.2015 рахується переплата в сумі 4484,55 грн.

Крім цього, позивач подав відповідачу уточнюючий розрахунок до декларацій з плати за землю за 2012 рік, в якому зменшив належну до сплати суму податкового зобов'язання. Однак податковим органом було відмовлено у прийнятті вказаної уточнюючої декларації через перевищення граничного строку її подання, встановленого п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України.

Задовольняючи позовні, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковий орган протиправно не повернув позивачу помилково сплачені ним кошти як орендну плату.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сплачена позивачем орендна плата за земельну ділянку в сумі 137948,94 грн. за період січня 2012 року - червня 2013 року за договором оренди від 22.02.2005 не є помилково сплаченою сумою грошового зобов'язання.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, при цьому колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Окрім того, за приписами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі, а також суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів сторін.

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем з січня 2012 року по червень 2013 року були сплачені самостійно задекларовані суми. При цьому позивач в межах строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України, та зважаючи на рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/3431/13 від 23.10.2013, яке набрало законної сили 04.11.2013, не подав уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з орендної плати за землю.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач 25.06.2015 направив податковому органу уточнюючі податкові декларації за 2012 рік, за січень 2013 року, за лютий 2013 року, за березень 2013 року, за квітень 2013 року, за травень 2013 року та за червень 2013 року (а.с. 72, т. 1), з яких було відмовлено у прийнятті податкової декларації за 2012 рік (а.с. 188, т. 1).

Помилково сплачені грошові зобов'язання, в силу вимог пп. 14.1.182 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.

Надміру сплачені грошові зобов'язання, згідно приписів пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Згідно п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Така податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання, та подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 48.1 ст. 48, п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України).

Згідно п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, податкове зобов'язання визначене самостійно платником в податковій декларації за приписами п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку і вважається узгодженим.

Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент уточнення розрахунків з податкових зобов'язань по ПДВ) передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Приписами статті 102 Податкового кодексу України визначено строк давності в межах 1095 календарних днів.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати сплачені позивачем кошти за 2012 рік помилково сплаченими та/або надміру сплаченими. Однак, апеляційний суд залишив поза межами дослідження та не перевірив, й не встановив правий статус самостійно сплачених декларантом сум орендної плати за період січень - червень 2013 року після подання ним в межах строків, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України, за названі періоди уточнюючих податкових декларацій у червні 2015 року.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі та дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оброни України «Львівський завод збірних конструкцій» задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 скасувати та направити справу на новий розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко

Судді І.В.Борисенко

Л.І.Бившева