Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
05.03.2009 С права № 22-а-1955/08
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лядової Т.Р.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Хіштілова М.М.
за участю:
представника позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, довіреність б/н від 22.11.2005р., довіреність б/н від 24.03.2006р., довіреність б/н від 01.04.2004р.,
представника відповідача Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя - Панибог Володимира Олександровича, довіреність № 14 від 17.02.2009р.,
представник відповідача Головного управління Державного казначейства України в м.Севастополі у судове засідання не з’явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя на постанову Нахімовського районного суду м.Севастополя (суддя Єланська О.Е.) від 02.10.08 у справі № 2-а-98/08
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 99022)
ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, 99023)
ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 99022)
до Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя (вул. Дзігунського, 19, м.Севастополь, 99001)
Головного управління Державного казначейства України в м.Севастополі (вул.Балаклавська, 9, м.Севастополь, 99011)
про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення грошової допомоги,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2007 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з адміністративним позовом, у якому просять визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя щодо невиплати їм пенсії у розмірі, передбаченому статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни. Крім того, позивачі просять покласти на відповідача обов’язок здійснити їм нарахування 30% підвищення мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 вересня 2007 року, а також виплатити по 1800грн. на користь кожного позивача –в рахунок заборгованості по недоотриманої пенсії за період з 01.09.2007р. по 31.12.2007р.
Постановою Нахімовського районного суду м.Севастополя від 02.10.2008р. частково задоволеий позов ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, судом вирішене питання щодо нарахування та виплати позивачам пенсії, на підставі ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Дії Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя щодо відмови здійснити позивачам зазначені виплати визнані неправомірними.
Не погодившись з постановою суду, Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя направило на адресу суду апеляційну скаргу, якої просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову позивачам в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції при вирішенні спору норм матеріального права.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя.
Ухвалою судової колегії від 28.11.2008р. справа призначена до апеляційного розгляду на 05.03.2009р., о 11.30 годин.
Представник позивачів у судовому засіданні просив суд відмовити заявнику апеляційної скарги в задоволенні його скарги, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Представник Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у неї вище підстав.
Представник Головного управління Державного казначейства України в м.Севастополі у судове засідання не з’явився, про місце та час судового засідання сповіщений належним чином, причин нез’явлення суду не повідомив.
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність нез’явившегося представника відповідача, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дітьми війни у розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у зв’язку з чим, на них повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивачі є дітьми війни, вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачами і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року зупинено дію статті 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо державної соціальної підтримки дітей війни.
У даному рішенні Конституційного суду України вказано, що згідно статей 22 ч.3, 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Частиною 3 статі 22 Конституції України також передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, з 09.07.2007р., тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007, у позивачів, на підставі частини 3 ст.152 Конституції України, виникло право на отримання щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Разом з тим, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування положень ст.ст. 99, 100 КАС України, у зв’язку з чим спір має бути вирішений в межах позовної давності, за період з 01.09.2007р. по 31.12.2007р. Правильність проведеного судом першої інстанції розрахунку також не викликає сумнівів судової колегії.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.195; п.1ч.1ст.198; ст.200; п.1ч.1ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя –залишити без задоволення.
2. Постанову Нахімовського районного суду м.Севастополя (суддя Єланська О.Е.) від 02.10.08 у справі № 2-а-98/08 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м.Севастополя, Головного управління Державного казначейства України в м.Севастополі про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення грошової допомоги –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя підпис Т.Р.Лядова
Судді підпис О.В.Дугаренко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Т.Р.Лядова