печерський районний суд міста києва

Справа № 757/20224/17-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Гладун Х.А.,

при секретарі - Василевська А. С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І.С. про обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника юридичної особи - Приватного акціонерного товариства «Актив-Страхування» ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, -

В С Т А Н О В И В :

до суду надійшло вказане подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи Приватного акціонерного товариства «Актив-Страхування» ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виконавчому провадженні ВП № 47673054, відкритому 27.05.2015 р. з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 29.04.2015 № 910/12968/14 про стягнення солідарно з Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників» та Приватного акціонерного товариства «Актив-Страхування» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитними договорами № 151109К19 від 03.06.2009, № 151109К27 від 17.07.2009, № 151109К39 від 22.12.2009, № 151109К38 від 06.11.2009, № 151110К2 від 16.02.2010, № 151110К3 від 03.03.2010 та № 151110К11 від 21.04.2010, які укладені в рамках Генеральної кредитної угоди № 151109N2 від 03.03.2009 та Договору поруки № 151109Р7 від 31.03.2009 в розмірі 16 986 544 євро 30 центів, що за курсом НБУ станом на 25.06.2014 складає: 274 855 825 грн. 04 коп., 25 455 525 доларів США 48 центів, що за курсом НБУ станом на 25.06.2014 складає: 302 460 491 грн. 85 коп. та 34 727 647 грн. 49 коп.

В обґрунтування подання державний виконавець посилається на те, що добровільно боржник рішення суду не виконує, від сплати заборгованості за виконавчим листом ухиляється. При цьому, матеріали виконавчого провадження не містять доказів наявності об'єктивних причин, що унеможливлюють виконання боржником рішень суду, хоч в будь-якій їх частині.

Частиною 2 ст. 377-1 ЦПК України передбачено, що суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

У судове засідання головний державний виконавець Нещадим І.С. не з'явився про день, час та місце розгляду подання повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статі 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими для виконання на всій території України.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Як роз'яснив Верховний Суд України, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції. Невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.

З копії матеріалів виконавчого провадження вбачається наступне.

27.05.2017 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 47673054, з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 29.04.2015 № 910/12968/14 про стягнення солідарно з Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників» та Приватного акціонерного товариства «Актив-Страхування» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитними договорами № 151109К19 від 03.06.2009, № 151109К27 від 17.07.2009, № 151109К39 від 22.12.2009, № 151109К38 від 06.11.2009, № 151110К2 від 16.02.2010, № 151110К3 від 03.03.2010 та № 151110К11 від 21.04.2010, які укладені в рамках Генеральної кредитної угоди № 151109N2 від 03.03.2009 та Договору поруки № 151109Р7 від 31.03.2009 в розмірі 16 986 544 євро 30 центів, що за курсом НБУ станом на 25.06.2014 складає: 274 855 825 грн. 04 коп., 25 455 525 доларів США 48 центів, що за курсом НБУ станом на 25.06.2014 складає: 302 460 491 грн. 85 коп. та 34 727 647 грн. 49 коп.

Вказаною постановою боржнику надано строк до 03.06.2015 р. для самостійного виконання рішення суду.

Згідно доводів подання в строк, наданий для самостійного виконання, боржник рішення не виконав, про причини такого невиконання державного виконавця не повідомив, у зв'язку з чим державним виконавцем розпочато примусове виконання рішення.

Так, в ході примусового виконання рішення суду з'ясовано, що боржник має відкриті рахунки в банківських установах, на які державним виконавцем накладено арешт та частково списані грошові кошти у сумі 193 528,49 грн., що розподілені у відповідності до вимог статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав н нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо боржника інформація відсутня. На запити державного виконавця, органи уповноважені на реєстрацію майна повідомили, що за боржником зареєстроване майно не значиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Разом з тим, надані копії матеріалів виконавчого провадження не містять даних про виконання державним виконавцем вищевказаних вимог закону про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення та даних про результати вручення йому такої постанови.

Згідно копії матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем вимоги про необхідність явки боржника до державного виконавця не складалися та боржнику не направлялися.

Згідно доводів подання за адресою, вказаною у виконавчому документі боржник не знаходиться.

Однак, на підтвердження вказаних доводів належних доказів не долучено.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ЦК України).

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути

тимчасово обмежено у випадках, коли якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця.

Отже, Законом встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», як то:

утримання від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; недопуск в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; неподання за рішеннями майнового характеру виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларації про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; неповідомлення виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; несвоєчасне з'явлення на вимогу виконавця; ненадання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

За змістом ст. 377-1 ЦПК України вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими Законом України «Про виконавче провадження».

Станом на день розгляду судом подання державного виконавця рішення суду боржником ПАТ «Актив-Страхування» не виконано.

Поряд з тим, зважаючи на те, що згідно вимог чинного законодавства саме на державного виконавця покладено обов'язок доведення перед судом необхідності обмеження боржника у здійсненні його конституційного права, тоді як з наданих матеріалів виконавчого провадження не вбачається обізнаність боржника про свої обов'язки з виконання рішення суду; доказів, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон на постійне місце проживання, не виконавши зобов'язань, та доказів, які б свідчили про те, що боржник ухиляється від виконання виконавчого листа; вжиття державним виконавцем всіх передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішення, суд приходить до висновку, що подання державного виконавця про обмеження керівника юридичної особи - боржника у праві виїзду за межі України задоволенню не підлягає як передчасне та необґрунтоване.

Керуючись ст.33 Конституції України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», ст.293, ст.377-1 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І.С. про обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника юридичної особи - Приватного акціонерного товариства «Актив-Страхування» ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - залишити без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня проголошення, а особами у справі, які не були присутні при її проголошенні, з дня отримання копії ухвали Апеляційному суду міста Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя Х.А. Гладун