Справа № 175/1971/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

13 жовтня 2017 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Шабанова А.М.,

за участю:

секретаря – Ратушної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «БМ Банк», треті особи: ТОВ «І.Г.Л.», Управління служби у справах дітей Соборної районної ради у м.Дніпро про визнання недійсним договору іпотеки та позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ «БМ Банк», треті особи: ТОВ «І.Г.Л.», Управління служби у справах дітей Соборної районної ради у м.Дніпро про визнання недійсним договору іпотеки, –

встановив:

Позивач звернулась до суду із позовом в якому просила визнати оспорюваний договір Іпотеки нерухомого майна від 28.11.2013 року за №16/98/281113/12 укладений між нею та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» в особі Відділення №16 ПАТ «БМ Банк» м.Дніпропетровськ недійсним з моменту укладення, та визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 19.09.2016 року №31462139 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на юридичну особу ПАТ «БМ Банк» код ЄДРПОУ: 3381201 та скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ПАТ «БМ Банк» код ЄДРПОУ: 3381201 права власності на нерухоме майно, за адресою: Дніпропетровська область, селище Дослідне, вулиця Авіаторів, 42, а саме: на будинок, загальною площею 417 кв.м., реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 73510112214.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28 листопада 2013 року між нею та ПАТ «БМ Банк» в особі Відділення № 16 ПАТ «БМ Банк» м. Дніпропетровськ було укладено договір Іпотеки нерухомого майна №16/98/281113/12. Описова частина Іпотечного договору передбачає, що він укладений в рамках забезпечення зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 16/98/281113-ЮР від 28 листопада 2013 року, боржником згідно якого є TOB «І.Г.Л.», описова частина Іпотечного договору встановлює, що третя особа має зобов'язання перед відповідачем. Позивач вважає, що Іпотечний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з порушенням чинного законодавства, тому вона звернулась до суду для захисту своїх прав.

В ході судового розгляду третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору звернулася до суду з позовною заявою з таким ж вимогами, щодо визнання недійсним договору іпотеки та зобов’язання вчинити певні дії.

Представник позивача та позивач ОСОБА_1, в судове засідання не з’явились, надавши суду заяву в якій просили задовольнити у повному обсязі позовні вимоги, справу розглянути без їх участі, також не заперечували щодо задоволення позовних вимог третьої особи ОСОБА_2

Представник третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору та третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явились, надавши заяву про розгляд справи без їх участі, підтримавши позовні вимоги.

Представник відповідача ПАТ «БМ Банк» в судове засідання також не з’явився, в матеріалах справи наявні заперечення щодо позову ОСОБА_1, згідно яких представник просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору, в судове засідання не з’явились, причини неявки суду не повідомивши.

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

З'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Частина 1 ст. 203 ЦК України, встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В судовому засідання встановлено, що 28 листопада 2013 року між позивачем та відповідачем в особі Відділення № 16 ПАТ «БМ Банк» м. Дніпропетровськ було укладено договір Іпотеки нерухомого майна №16/98/281113/12. Описова частина Іпотечного договору передбачає, що він укладений в рамках забезпечення зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 16/98/281113-ЮР від 28 листопада 2013 року, боржником згідно якого є TOB «І.Г.Л.».

Також як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачу на час підписання Іпотечного договору не були відомі істотні умови кредитного договору.

Згідно вимог ч. 1 ст. 7 і п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» умови кредитного договору підлягають обов'язковому визначенню у договорі іпотеки, при його укладанні.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно приписів ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частина 1 цієї статті передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1–3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання сторонами саме на момент вчинення такого правочину вимог встановлених ст. 203 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Як встановлено, разом з ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 проживає їх малолітня дочка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, а також онук ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, діти та онук проживають разом з позивачем та іншого житла не мають.

Так малолітня ОСОБА_5 на час посвідчення іпотечного договору проживала у ІНФОРМАЦІЯ_3, який є предметом іпотеки, отже місцем проживання дитини також є спірна квартира.

За приписами ч. 3 ст.17 Закону України "Про охорону дитинства", заборонено батькам, або особам, які їх заміняють, без дозволу органу опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що діти члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх заміняють майнових та житлових прав при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 ЗУ "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладання договору іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Згідно з статтею 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовна вимога про договір Іпотеки нерухомого майна від 28.11.2013 року за №16/98/281113/12 укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» в особі Відділення №16 ПАТ «БМ Банк» м.Дніпропетровськ недійсним з моменту укладення підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює, юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у випадку визнання договору іпотеки недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи про обтяження нерухомого майна скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 85970276 нерухоме майно за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище Дослідне, вулиця Авіаторів, будинок 42, належить ПАТ «БМ Банк», зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, на підставі Договору № 16/98/281113/12 іпотеки нерухомого майна, серія та № 3897 виданий 28.11.2013 року. Дана реєстрація виконувалась на підставі нотаріальної вимоги від 10.08.2016 року. Позивач вищезазначену вимогу не отримувала та жоднім чином не знала про її існування.

Вказані дії відповідача з реєстрації права власності на нерухоме майно - предмет іпотеки за Іпотечним договором у відповідності до положень ст. 202 ЦК України є односторонніми правочинами, оскільки вони спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та,їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 57 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

На підставі поданих ПАТ «БМ Банком» заяв від 10.08.2016 року, державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було прийнято неправомірне рішення про державну реєстрацію права власності та внесено записи про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ПАТ «БМ Банк», внаслідок чого відбувся перехід права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором, на майно - предмет іпотеки за Іпотечним договором.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині

визнання протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 19.09.2016 року №31462139 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на юридичну особу ПАТ «БМ Банк» код ЄДРПОУ: 3381201 та скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ПАТ «БМ Банк» код ЄДРПОУ: 3381201 права власності на нерухоме майно, за адресою: Дніпропетровська область, селище Дослідне, вулиця Авіаторів, 42, а саме: на будинок, загальною площею 417 кв.м., реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 73510112214.

Щодо позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ «БМ Банк», треті особи: ТОВ «І.Г.Л.», Управління служби у справах дітей Соборної районної ради у м.Дніпро про визнання недійсним договору іпотеки, суд приходить до висновку, про відмову у їх задоволенні, оскільки вимоги третьої особи є тотожними з позовними вимогами позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.203, 215, 231, 532, ЦК України, ст.ст. 10, 57-61, 88, 209, 212-215, 224-229 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «БМ Банк», треті особи: ТОВ «І.Г.Л.», Управління служби у справах дітей Соборної районної ради у м.Дніпро про визнання недійсним договору іпотеки - задовольнити.

Визнати оспорюваний договір Іпотеки нерухомого майна від 28.11.2013 року за №16/98/281113/12 укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» в особі Відділення №16 ПАТ «БМ Банк» м.Дніпропетровськ недійсним з моменту укладення.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 19.09.2016 №31462139 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на юридичну особу ПАТ «БМ Банк» код ЄДРПОУ: 3381201 та скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ПАТ «БМ Банк» код ЄДРПОУ: 3381201 права власності на нерухоме майно, за адресою: Дніпропетровська область, селище Дослідне, вулиця Авіаторів, 42, а саме: на будинок, загальною площею 417 кв.м., реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 73510112214.

У задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ «БМ Банк», треті особи: ТОВ «І.Г.Л.», Управління служби у справах дітей Соборної районної ради у м.Дніпро про визнання недійсним договору іпотеки – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, тобто до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя А.М. Шабанов

Провадження № 2/175/794/17