Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 2-342/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2011 року. Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого –судді Кравець С.В.

за участю: секретарів Кульчицької І.М., Козченко Л.Р.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача-1 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Карлівська міська рада про визнання недійсним договору найму житла, -

відповідно до ч.3 ст. 209 ЦПК України в судовому засіданні 14 грудня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення, -

в с т а н о в и в :

у липні 2010 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є співвласником житлового будинку по вул. Гоголя, 16 в м. Карлівка, яке було придбано в період шлюбу з відповідачем-2 та є спільною сумісною власністю. Влітку 2009р. йому стало відомо, що відповідач-1 незаконно здійснив прибудову до будинку та зруйнував частину стіни та при цьому повідомив, що саме він є власником будинку, оскільки 25.10.2005р. між ним та дружиною позивача було укладено договір найму і відповідач-1 у ньому зареєструвався. Але оскільки договір виходить за межі дрібного побутового, позивач згоди на його укладення дружині не надавав. Таким чином, він позбавлений можливості користуватися майном у зв’язку з проживанням у будинку відповідача-1. Крім цього, при укладенні договору відсутні істотні умови, оскільки не обумовлено про яке саме житло йде мова, відсутня домовленість про плату та житло. У зв’язку з наведеним позивач просить визнати недійсним договір найму укладений 25.10.2005р. між відповідачами 1 та 2, виселити відповідача-1 з житлового будинку по вул. Гоголя, 16 в м. Карлівка без надання іншого житла, відповідачу-3 зняти відповідача-1 з реєстраційного обліку у вказаному будинку.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, з підстав викладених у позовній заяві просить їх задоволити.

Відповідач-1 та його представник заперечують проти позову за безпідставністю, при цьому відповідач-1 зазначив, що з 2003р. працював по трудовому договору у ОСОБА_5. З 2005р. останній зареєстрував його приватним підприємцем та умовив його з сім’єю переїхати в їхній будинок, який купити за 15 000 грн. Вказані гроші позивач зобов’язувався вираховувати з зарплати протягом 5 років. Але, щоб він, відповідач, з сім’єю зареєструвалися за даною адресою був укладений письмовий договір найму при якому присутній і ОСОБА_5, при цьому мови про оплату за житло не було, як і про наслідки договору найму, лише була необхідність відпрацювати 5 років, а потім будинок повинен був бути переоформлений на нього.

Відповідач –2 в судове засідання не з’явилася, її представник направив заяву про розгляд справи без її участі та в письмових поясненнях зазначив про визнання позову та вказав, що позивач дозволу на оформлення спірного договору їй дійсно не надавав, вона помилково вважала, що є єдиним власником будинку. Домовленість з ОСОБА_2 була про те, що він купить будинок, але зобов’язань своїх не виконав.

Представники відповідача-3 та третьої особи в судове засідання не з’явилися, направили заяви про розгляд справи без їх участі, покладаються на розсуду суду.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_5 є власником житлового будинку з господарськими будівлями по вул. Гоголя, 16 в м. Карлівка Полтавської області, що стверджується договором купівлі-продажу від 02.07.2005р. та який був придбаний нею в період шлюбу з ОСОБА_4, а тому відповідно до ст. 61 СК України є об’єктом права спільної сумісної власності ( а.с. 7-9 ).

25 жовтня 2005 року між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір № 87 за умовами якого останній отримав в найм кімнату житловою площею 25, 9 кв.м. на постійній основі, яка по першій вимозі повинна бути звільнена та зобов’язувався постійно щомісячно її оплачувати. Вказаний договір було погоджено секретарем міської ради ( а.с. 6 ).

В судовому засіданні відповідач-1 зазначив, що між ним, позивачем та відповідачем-2 була домовленість про те, що він відпрацює в позивача 5 років і отримає у власність вказаний будинок. Яким чином він буде переданий не обумовлювалося. Цього у своїх письмових поясненнях не заперечив представник відповідача-2, зазначивши, що між відповідачкою та ОСОБА_2 існувала домовленість про купівлю останнім будинку, але він свої зобов’язання не виконав.

Таким чином, сторонами договору не заперечується відсутність наміру на виконання умов договору найму, оскільки був спрямований на укладення в майбутньому угоди про його відчуження.

Натомість 02.02.2006р. ОСОБА_5 був складений заповіт за яким вона заповіла будинок по вул. Гоголя, 16 в м. Карлівка відповідачу-1, ОСОБА_2 ( а.с. 5 ), який 21.01.20011р. був нею скасований ( а.с. 54 ).

Відповідно до ст. 47 Конституції України, ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу України кожен громадянин має право на житло та ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням.

Частинами першими статей 316 і 317 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, при цьому, власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Зі змісту спірного договору вбачається, що вказаний правочин вчинено ОСОБА_5 без надання ОСОБА_4 будь-яких повноважень та згоди на це.

Відповідно до ч.4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Частиною 2 статті 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом 1 ст. 215 та ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, враховуючи те, що позивач будучи співвласником будинку не виступав стороною у спірному договорі найму і дозволу на його укладення дружині не надавав, а також враховуючи те, що при його укладенні відповідачі - 1, 2 не мали на меті його реальне виконання, а лише мали намір в майбутньому укласти правочин щодо відчуження цього будинку, а тому з наведених підстав зазначений договір найму житла є недійсним.

Посилання позивача на недійсність правочину щодо відсутності істотних умов договору суд вважає не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки відповідно до ч.3 ст. 820 ЦК України розмір плати не є обов’язковим, а щодо предмету договору то сторонами не заперечується, що ним є саме житловий будинок по вул. Гоголя, 16 в м. Карлівка.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що договір найму житла 25 жовтня 2005 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 слід визнати недійсним та застосувати наслідки його недійсності, виселити ОСОБА_2 з будинку по вул. Гоголя, 16 в м. Карлівка. та зняти його з реєстраційного обліку за даною адресою.

Щодо доводів відповідача та його представника стосовно пропуску позивачем строку позовної давності суд зазначає наступне.

На підтвердження зазначених доводів була допитана в якості свідка ОСОБА_7, дружина відповідача-1, яка зазначила, що саме на пропозицію позивача у 2005 році, вони з чоловіком переїхали в належний останньому будинок. Для укладення договору та заповіту їх до міської ради та нотаріуса органи возив саме ОСОБА_4

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях.

Так, позивач заперечує будь-які домовленості по наданню відповідачу-1 права на вселення та проживання у спірному будинку, а відповідач-1 у свою чергу їх наявність не довів, твердження ж його та його дружини, яка є заінтересованою особою, про те, що позивач був обізнаний про укладення спірного договору ще у 2005 році належними та допустимими доказами не підтверджено, а тому є припущенням.

Виходячи з викладеного, суд визнає не доведеним факт пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом і підстав для його застосування не вбачає.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки позов задоволено, а тому з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6, 37 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 27, 75 грн., а з відповідача - 2 судовий збір в розмірі 2, 13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 9, 25 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. ст. 203, 215, 216, 316, 317, 369, 391 ЦК України, ст. 65 СК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Карлівська міська рада про визнання недійсним договору найму житла –задоволити.

Визнати недійсним договір найму житла укладений 25 жовтня 2005 року за № 87 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Карлівському РВ УМВС України в Полтавській області зняти ОСОБА_2 з реєстрації в будинку № 16 по вул. Гоголя в м. Карлівка.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір в розмірі 6, 37 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 27, 75 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір в розмірі 2, 13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 9, 25 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Машівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особою, яка не була присутньою під час проголошення рішення в той же строк з дня отримання його копії.

Суддя: ( підпис)

Копія вірна:

Суддя Машівського районного суду С.В. Кравець

Повний текст Рішення виготовлено та підписано 16 грудня 2011 року