№2-140/07

 РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

14 лютого 2007 року                  м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дацюк О.І.

при секретареві Кузьміній СЮ.

за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу ОСОБА_4,ОСОБА_5 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому вказала, що 24.10.2003 року вона та третя особа по справі ОСОБА_5 згідно договору дарування подарували відповідачеві ОСОБА_3, який є онуком позивачки, житловий будинок АДРЕСА_1. Вважає, що договір має бути визнаний частково недійсним, оскільки всупереч усної домовленості між сторонами перед укладенням договору відповідач не піклується про позивачку, отже договір частково укладено внаслідок помилки. Просить визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 24.10.2003 року частково недійсним в частині дарування нею відповідачеві 11/25 частин зазначеного житлового будинку та визнати за нею право власності на цю частину.

У судовому засіданні позивач та його представник на позові наполягали в повному обсягу. Позивачка додатково пояснила, що погодилася укласти договір дарування житлового будинку, оскільки відповідач обіцяв їй допомагати, утримувати будинок, сплачувати комунальні послуги та здійснювати ремонт, однак після укладення договору кілька місяців прожив у будинку, при цьому ремонт не здійснював, хоча вона запитувала його щодо ремонту, комунальні послуги сплачував, їй не допомагав, а потім поїхав та вона про нього більше не чула. Будь-яких заходів щодо розшуку відповідача ані позивачка, ані батько відповідача ОСОБА_6 не вживали.

Представник позивача зазначила, що оскільки позивачка вважала при укладенні договору, що відповідач буде про неї піклуватися, а право власності до нього перейде тільки після смерті позивачки, договір уклала внаслідок помилки. Фактично бажала укласти договір довічного утримання. Крім того, просила зважити на вік позивачки та наявність у неї проблем зі слухом, що заважало їй належним чином усвідомити пояснення нотаріуса та наслідки укладення договору. Посилаючись на ст. 229 ЦК України просила позов задовольнити у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_5 у попередньому судовому засіданні позов підтримав, про що надав відповідну заяву.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася з невідомих причин, про місце та час розгляду справи повідомлялася у встановленому порядку.

Свідок по справі ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що десь восени 2005 року вона була присутня при розмові позивачки з відповідачем. У цій розмові позивачка обіцяла подарувати відповідачеві будинок, а відповідач у свою чергу робити у будинку ремонт, сплачувати комунальні послуги. Вже після укладення договору відповідач пообіцяв позивачці піклуватися про неї, але обіцянки не виконав та десь за три місяці кудись поїхав.

Свідок по справі ОСОБА_6 повідомив, що примірно восени 2004 року між позивачкою та відповідачем була усна домовленість, згідно якої позивачка дарувала відповідачеві свою частку будинку, а він зобов'язувався робити у будинку ремонт, сплачувати комунальні послуги. При цьому позивачка мала право мешкати у будинку та користуватися ним до своєї смерті. Однак, відповідач ремонт не здійснював, а згодом, за кілька місяців поїхав з будинку.

Відповідач у судове засідання не з'явився. Фактичне місце його перебування встановити не вдалося, тому в порядку ст. 74 ч. 9 ЦПК України був викликаний до суду через оголошення у пресі (газета „Запорізька правда" від 01.02.2007 року). Зважаючи на те, що позивач та представник позивача не заперечували, відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України суд розглянув справу заочно.

При вирішенні справи суд виходить з такого.

Згідно договору дарування від 24.10.2006 року, нотаріально посвідченому та зареєстрованому у встановленому порядку, позивачка подарувала відповідачеві належну їй частку житлового будинку АДРЕСА_1.

Пунктом 7 зазначеного договору моментом виникнення у відповідача права власності на будинок встановлений момент нотаріального посвідчення договору.

Стаття 229 ЦК України зазначає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. При цьому істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін та інше.

Відповідно до п. 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14.06.1994 року НОМЕР_1, яка діяла на момент укладення договору, нотаріус при посвідченні угод з'ясовує дієздатність особи. Отже підстав вважати, що позивачка не усвідомлювала належним чином своїх дій, у суду не має.

Посилання представника позивача на те, що оскільки позивачка має певні вади слуху, вона на момент укладення договору недостатньо чітко усвідомлювала його суть, обсяг прав та обов'язків сторін та наслідки, суд оцінює критично з наступних підстав. Жодних доказів щодо наявності вад слуху у позивачки не надано, у судовому засіданні позивачка запитання чула та відповідала по суті. Договір дарування позивачка підписувала добровільно, яка вона визнала у судовому засіданні. Свідки, що були допитані у судовому засіданні підтвердили лише те, що перед укладенням договору відповідач обіцяв здійснювати ремонт будинку та сплачувати комунальні платежі. До того ж жодний зі свідків не зміг точно визначити час, коли відповідач в усній формі зобов'язався утримувати та доглядати позивачку, їх свідчення суперечать одне одному та даті укладення договору, а свідок ОСОБА_7 до того ж вказала, що утримувати позивачку відповідач обіцяв вже після укладення договору дарування.

Будь-яких інших доказів того, що позивачка фактично бажала укласти договір довічного утримання чи взяття відповідачем на себе зобов'язання утримувати позивачку, не надано.

Цивільний кодекс 1963 року, що діяв на момент укладення договору, передбачав також можливість укладення договору довічного утримання або складення заповіту, які відповідали побажанням позивачки щодо обсягу прав та обов'язків сторін та моменту переходу права власності. Як пересвідчився суд у судовому засіданні, позивачка розуміє різницю між зазначеними правочинами, однак пояснити чому за таких обставин вона саме подарувала належну їй частку будинку, пояснити не зуміла.

Як підтвердження того, що позивачка розуміла природу дарування та усвідомлювала наслідки укладення такого договору, судом оцінюється той факт, що саме позивачка, як вона засвідчила у судовому засіданні, здійснювала реєстрацію договору в Бюро технічної інвентаризації.

Суд також враховує, що з моменту, коли відповідач поїхав, до моменту звернення до суду з позовом, пройшло майже три роки, за цей час будь-яких спроб виселити позивачку з будинку не було, вона сама розшукати відповідача та примусити його виконувати обов'язки щодо утримання не намагалася, до суду з вимогами щодо розірвання договору не зверталася.

Зважаючи на норми ст. ст. 10,60 ЦПК України, якими обов'язок доказування обставин, які є підставою вимог чи заперечень, покладається саме на сторону, проаналізувавши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що факт укладення договору дарування під впливом помилки не доведено, наявними матеріалами справи не підтверджується, оспорюваний правочин відповідає вимогам чинності правочину, встановленим ст. 203 ЦК України, отже підстав для задоволення позову не має.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57-60,208,209,212-215,224-226 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу ОСОБА_4,ОСОБА_5, про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження або апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів після його проголошення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з моменту проголошення рішення через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.ї