Справа № 376/1192/14-ц Головуючий у І інстанції Клочко В. М.

Провадження № 22-ц/780/3930/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 38 26.10.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді – Білоконь О.В.,

суддів: Гуль В.В., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно , -

встановила:

У травні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на таке.

31 січня 2011 року помер його батько ОСОБА_5, який за життя 17 березня 2008 року склав заповіт на користь позивача.

Після смерті якого відкрилася спадщина за заповітом, яка складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Гоголя буд. 6 в с. Ленінське Сквирського району Київської області, двох  земельних ділянок площею 0,2500 га та 0,3047 га та майнового паю члена КСП.

При зверненні до нотаріуса щодо оформлення спадщини позивачу було відмовлено у видачі вищевказаного свідоцтва в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на житловий будинок.

Враховуючи викладене, позивач просив суд встановити факт належності померлому спадкодавцю зазначеного будинку, та визнати право власності на спадкове майно за позивачем в порядку спадкування.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року позовні вимоги задоволені.

Встановлено, що житловий будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Гоголя буд. 6 в с. Ленінське Сквирського району належав померлому ОСОБА_5.

Визнано за позивачем ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 на таке майно:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Гоголя 6 в с. Ленінське Сквирського району Київської області;

- земельні ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 3224083601:01:013:0001 та площею 0,3047 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3224083601:01:013:0002, що знаходиться по вул. Гоголя, 6 в с. Ленінське Сквирського району Київської області, які належали ОСОБА_5 на підставі державних актів серії ЯБ №№ 507913 та 507912 від 4 травня 2006 року;

- майнового паю члена колективного сільськогосподарського підприємства, посвідченого майновим сертифікатом серії КИ-ХХ № 1909437, виданого ОСОБА_4 сільської ради від 17 травня 2003 року на ім»я ОСОБА_5.

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_2 – особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що її права порушено, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав його незаконності та необгрунтованості, за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що він є спадкоємцем за законом першої черги, як син померлого спадкодавця ОСОБА_5 та прийняв спадщину шляхом подачі до нотаріуса відповідної заяви. Як непрацездатна особа на час відкриття спадщини від має право на ? частину спадкового майна, однак позивач подав цей позов до суду про визнання права на спадкове майно, не залучивши його до участі у справі, чим порушив його спадкові права.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 січня 2011 року помер ОСОБА_5, який був батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Зазначені особи прийняли спадщину шляхом подачі заяв до нотаріальної контори у передбачений законом шестимісячний строк - 11 квітня та 15 березня 2011 року, але не отримали свідоцтва про право на спадщину.

17 березня 2008 року ОСОБА_5 склав заповіт відносно усього належному йому майна на користь ОСОБА_3.

Після смерті після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на таке майно:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Гоголя 6 в с. Ленінське Сквирського району Київської області, на який відсутні правовстановлюючі документи;

- земельні ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 3224083601:01:013:0001 та площею 0,3047 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3224083601:01:013:0002, що знаходиться по вул. Гоголя, 6 в с. Ленінське Сквирського району Київської області, які належали ОСОБА_5 на підставі державних актів серії ЯБ №№ 507913 та 507912 від 4 травня 2006 року;

- майнового паю члена колективного сільськогосподарського підприємства, посвідченого майновим сертифікатом серії КИ-ХХ № 1909437, виданого ОСОБА_4 сільської ради від 17 травня 2003 року на ім»я ОСОБА_5

Ці обставини підтверджені матеріалами цивільної справи та спадкової справи Сквирської районної державної нотаріальної контори спадкової справи № 158/2011 до майна померлого ОСОБА_5

Задовольняючи позов про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_7 в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у оформленні спадкових прав на житловий будинок та  господарські по вул. Гоголя, 6 в с. Ленінське Сквирівського району Київської області, через відсутність правовстановлюючого документу, тому слід визнати за позивачем в порядку спадкування право власності на усе спадкове майно.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони суперечать обставинами справи та вимогам закону, з огляду на таке.

За наявності умов, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, – виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Як свідчать матеріали справи, після смерті ОСОБА_5Ф.а відкрилась спадщина, в тому числі і на земельні ділянки площею 0,2500 та 0,3047 га по вул. Гоголя, 6 в с. Ленінське Сквирського району Київської області, які належали померлому на підставі державних актів серії ЯБ №№ 507913 та 507912 від 4 травня 2006 року ( а.с.12,13) та майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, посвідченого свідоцтвом про право власності серії КИ-ХХ № 1909437, виданого ОСОБА_4 сільською радою від 17 травня 2003 року на ім»я померлого ( а.с.21).

Вказані правовстановлюючі документи видані на ім»я померлого спадкодавця, не містять виправлень або неточностей.

Судом апеляційної інстанції досліджені матеріали спадкової справи Сквирської районної державної нотаріальної контори спадкової справи № 158/2011 до майна померлого ОСОБА_5 , з яких видно, що позивач не звертався до нотаріуса із заявою про оформлення спадкових прав щодо земельних ділянок площею 0,2500 та 0,3047 га по вул. Гоголя, 6 в с. Ленінське Сквирського району Київської області та майнового паю члена колективного сільськогосподарського підприємства, не повідомляв нотаріуса про існування такого майна та не подавав йому правовстановлюючі документи щодо цього будинку, видані на ім»я померлого спадкодавця ОСОБА_5

В матеріалах спадкової та цивільної справи відсутня відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо вказаних об’єктів нерухомості.

Отже, посилання позивача та висновки суду першої інстанції про те, що нотаріус відмовив позивачеві у оформленні спадкових прав на земельні ділянки та майновий пай є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами спадкової справи.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Оскільки відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції не врахував, що відсутні підстави для застосовування такого виняткового способу захисту, як визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку. При цьому суд не узяв до уваги, що без звернення спадкоємців до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину збільшується ймовірність порушення прав інших осіб, спадкоємців за заповітом, спадкоємців, які прийняли спадщину.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України у зв’язку з неправильним застосуванням судом норми матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття в спадщину об’єктів нерухомості, що є предметом спору у справі.

Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що визнання ОСОБА_4 сільською радою Сквирського району позовних вимог є безумовною підставою для їх задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він суперечить вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно із ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясування і дослідження інших обставин справи.

Встановлено, що ОСОБА_5, який помер 31 січня 2011 року, за життя 17 березня 2008 року склав заповіт на користь ОСОБА_3. ОСОБА_2, як син померлого, є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_5 та на час відкриття спадщини був непрацездатною особою як інвалід третьої групи довічно, що підтверджується довідкою МСЕК серії КІО-! № 249383 від 3жовтня 2007 року ( а.с.54)

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом ( обов»язкова частка).

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» N 7 від 30.05.2008, при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини.

В листі від 3 березня 2017 року нотаріус роз»яснив ОСОБА_2, що при наданні необхідних документів йому може бути видано свідоцтво про право на спадщину на ? частину спадкового майна як реалізація права на обов»язкову частку, як непрацездатному сину спадкодавця ( а.с.55).

Із зазначених матеріалів видно, що існує спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про права на спадкове майно після смерті їх батька ОСОБА_5

Отже, саме ОСОБА_2 є належним відповідачем у даній справі як спадкоємець, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 і має право на частину спадкового майна.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача за результатами розгляду суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим суд, задовольняючи позов, пред»явлений до відповідача до неналежного відповідача ОСОБА_4 сільської ради Сквирського району Київської області, а не до належного відповідача ОСОБА_2, на ці обставини уваги не звернув, не залучив ОСОБА_2 до участі у справі як співвідповідача і не враховував, що територіальна громада в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може бути відповідачем лише за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від прийняття спадщини.

Приймаючи визнання позову Леніською сільрадою як підставу для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, всупереч вимог ст. 174 ЦПК України не врахував, що визнання неналежним відповідачем позову суперечить закону та порушує право ОСОБА_2 на спадкування, і помилково не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду.

За таких обставин, порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до вимог ч.1,3 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового про відмову в позові із зазначених вище міркувань.

На підставі з ч.1 і ч.5 ст. 88 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору сплаченого за подачу апеляційної скарги в розмірі 1794 грн. 90 коп. (а.с.44, 68).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради Сквирського району про визнання права власності на спадкове майно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1794 гривні 90 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий

Судді :