ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року Справа № 916/101/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2017

у справі№ 916/101/16 Господарського суду Одеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4

простягнення 1500000, 00 грн.

за участю представників:

позивачаКаназірський Ю.Ф. - адвокат, дог. від 01.10.17

відповідачаКириченко Р.Ю. - адвокат, дог. від 06.10.17

ВСТАНОВИВ:

14.01.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" звернулося до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в сумі 1500000,00 грн. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу № 1112/1 від 01.11.2012 за отриманий товар та обґрунтовано приписами статей 193, 218 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 610 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що фактичного виконання договору не відбулось, товар за договором не передавався, рахунок-фактура не виставлявся.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.04.2016 (судді: Власова С.Г. - головуючий, Бездоля Ю.С., Петренко Н.Д.) позов задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" борг у сумі 1500000 грн. та судовий збір в сумі 22500 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (судді: Ліпчанська Н.В. - головуючий, Лисенко В.А., Ярош А.І.) перевірене судове рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про незастосування судами статей 334, 526, 655, 664, 936, 961 Цивільного кодексу України, що призвело до порушення приписів статей 4-7, 32-34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України. Заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача оплати за товар за відсутності належних доказів передання такого товару, а також взагалі наявності такого товару та його зберігання на складі відповідача з урахуванням приписів Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", не врахували повідомлення судового експерта щодо неможливості надати висновок судово-економічної експертизи у зв'язку з відсутністю у повному обсязі документів, які характеризують процес реалізації сільськогосподарської продукції позивачем, взяли до уваги видаткову накладну, підписану невідомою особою.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав, просив судові рішення скасувати з підстав, викладених у касаційній скарзі, вказавши також, що відповідач в суді першої інстанції заявляла про застосування позовної давності, що, однак, суд не врахував. Також представник відповідача надав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яка колегією суддів не береться до уваги відповідно до меж повноважень суду касаційної інстанції та приписів частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, за змістом якої заява про застосування наслідків спливу позовної давності подається стороною до винесення судового рішення.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, в судовому засіданні представник позивача проти задоволення касаційної скаргу заперечував з мотивів її необґрунтованості, просив судові рішення у справі залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 01.11.2012 суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" (продавець) уклали договір купівлі-продажу №1112/1, за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити кукурудзу урожаю 2011-2012 (товар) відповідно до умов цього договору; загальна сума договору складає 1500000,00 грн.

Предметом поставки є кукурудза урожаю 2011-2012 року у кількості 1000,00 т по ціні 1500,00 грн. за 1 тону на загальну суму 1500000,00 грн. Продавець передає товар покупцю до 30.11.2012. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладних на передачу товару (пункти 3.1, 3.2 договору). Продавець виставляє рахунок-фактуру на товар, відповідно до якого покупець робить оплату; оплата проводиться в термін до 31.12.2012 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця; оплата проводиться одним чи декількома платежами (пункт 4.1. договору). Договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2012, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (пункт 8.1. договору).

Суди встановили, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 1112/1 позивач передав відповідачу товар - кукурудзу у кількості 1000 т на загальну суму 1500000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000107 від 01.11.2012 та довіреністю № 12/11/01 від 01.11.2012, яка видана ОСОБА_4 на отримання від ТОВ "Колос" кукурудзи за договором купівлі-продажу № 1112/1 від 01.11.2012; товар отримала ОСОБА_4, про що свідчить печатка та особистий підпис відповідача.

Позивач відповідно до пункту 4.1. договору виставив рахунок-фактуру № СФ-0000107 від 01.11.2012 на суму 1500000,00 грн., однак оплату за отриманий товар відповідач не здійснив, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, даними його податкової звітності (в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивач відобразив операцію щодо продажу товару ОСОБА_4 на суму 1500000,00 грн.); відповідно заперечення відповідача щодо неотримання товару за договором спростовуються матеріалами справи; відсутність у матеріалах справи доказів надіслання рахунку-фактури не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку здійснювати оплату; податкова звітність, надана відповідачем, може свідчити лише про неналежне виконання відповідачем своїх податкових зобов'язань, а не підтверджувати факт виконання чи не виконання зобов'язань за договором.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції з вказаними висновками погодився, визнав їх обґрунтованими та зазначив, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо безтоварності господарської операції в ході розгляду справи відповідач не надав.

При цьому під час перегляду справи суд призначив судово-економічну експертизу; листом № 3226/3227 від 23.01.2017 експертна установа повідомила суд про неможливість провести експертизу через недостатність матеріалів для вирішення питань, поставлених судом.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною другою статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 Кодексу унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

За статтею 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (стаття 691 Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог статті 32 вказаного Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали господарські суди попередніх інстанцій достеменно встановили факт наявності у відповідача заборгованості за отриманий товар, доказів про зворотнє відповідач не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечення покупця упродовж розгляду справи зводились, в основному, до того, що товар за укладеним договором фактично передано не було, отже у відповідача відсутній обов'язок щодо здійснення оплати.

Втім, як вбачається зі змісту судових рішень, вказані вище заперечення були розглянуті та обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій як такі, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, наявними в матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000107 від 01.11.2012 та довіреністю № 12/11/01 від 01.11.2012, яка видана ОСОБА_4 на отримання від ТОВ "Колос" кукурудзи за договором купівлі-продажу № 1112/1 від 01.11.2012, які містять підпис та печатку відповідача, даними податкового обліку позивача; факт наявності первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції, як і факт їх підписання, відповідач не спростував.

Відсутність в матеріалах справи складських документів на зерно, передбачених Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а також підстави неможливості проведення експертизи вірно не взято судами до уваги за наявності документів первинного бухгалтерського обліку господарських операцій.

Також суди дійшли вірного висновку, що умови укладеного договору не пов'язують настання моменту оплати з датою одержання відповідачем виставленого позивачем до оплати рахунку-фактури; доводів про неможливість здійснити оплату через відсутність інформації про банківські реквізити позивача, розмір належної до сплати суми тощо.

Скаржник заявив усно в суді касаційної інстанції про невідповідність підпису відповідача підпису на видатковій накладній та підписання видаткової накладної невстановленою особою, однак такі доводи та клопотання під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, у апеляційній скарзі не наводилися, як не надано і доказів звернення відповідача в суді першої інстанції із заявою про застосування позовної давності (чи то усно, чи то письмово).

Відтак, попередні судовими інстанціями встановлено, а доводами касаційної скарги не спростовано, що відповідач не навів жодних доказів у підтвердження підстав для невиконання ним зобов'язання з оплати прийнятого товару.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі №916/101/16 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова