ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року № 917/140/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В.

суддів Кондратової І.Д. Нєсвєтової Н.М.

за участі представників: позивачів: відповідачів: прокуратури: Штокман А.І. Михайлик Л.Г. Клюге Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення та постановуГосподарського суду Полтавської області від 10 квітня 2017 року Харківського апеляційного господарського суду від 10 липня 2017 року

у справі№ 917/10/17

за позовомзаступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України

довиконавчого комітету Гребінківської міської ради, публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

про про визнання недійсними та скасування рішення та свідоцтв про право власності, визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року заступник прокурора Полтавської області У вересні 2016 року прокурор Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду з позовом до виконавчого комітету Гребінківської міської ради, публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради № 43 від 01.02.2012; визнання недійсним і скасування свідоцтва серії САЕ № 535440 від 21.02.2012 про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди загальною площею13 168,2 м2, розташовані по пров. Пирятинський, 46 в м. Гребінка Полтавської області, видане ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконавчим комітетом Гребінківської міської ради; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 535441 від 21.02.2012 про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди, загальною площею 5 368,2 м2, розташовані по пров. Пирятинський, 7, в м. Гребінка Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; визнати за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на нерухоме майно - вказані вище майнові комплекси.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.04.2017 (суддя - Безрук Т.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10.07.2017 (головуючий -Плахов О.В., судді -Здоровко Л.М., Шутенко І.А.), позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради № 43 від 01.02.2012 "Про розгляд звернення філії публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України "Гребінківський елеватор"; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 535440 від 21.02.2012 про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди загальною площею 13 168,2 м2, розташовані по пров. Пирятинський, 46 в м. Гребінка Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 535441 від 21.02.2012 про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди, загальною площею 5 368,2м2, розташовані по пров. Пирятинський, 7, в м. Гребінка Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані: по провулку Пирятинський, 46, місто Гребінка Полтавської області, площею 13 168,2 м2, по провулку Пирятинський, 47, місто Гребінка Полтавської області, площею 5 368,2 м2 з зазначенням з зазначенням в рішенні суду переліку всіх складових (а.с.120-131, т.2).

В касаційній відповідач ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорації України", посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу заступник прокурора Полтавської області просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено ДП "ДПЗК України" та визначено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств компанії ДАК "Хліб України", що ліквідуються, одним з яких згідно з Переліком дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", які припиняються шляхом ліквідації, є дочірнє підприємство ДАК "Хліб України" "Гребінківський елеватор".

20.01.2011 за актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу комісія з ліквідації дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Гребінківський елеватор" передала, а ДП "ДПЗК України" прийняло цілісний майновий комплекс (а.с. 60-73, т. 1); до статутного капіталу ДП "ДПЗК України" увійшли об'єкти Гребінківського елеватору, зокрема, спірні майнові комплекси.

ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010".

Згідно з п. п. 1, 2 вказаної постанови уряд України погодив пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене міністерство. Встановлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; ДПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії щодо майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

07.07.2011 Міністерством аграрної політики та продовольства України було прийнято наказ № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України", відповідно до якого ДП "ДПЗК України" реорганізовано шляхом перетворення у ПАТ "ДПЗКУ".

За п. 4 цього наказу статутний капітал ПАТ "ДПЗКУ" формується на базі майна ДП "ДПЗКУ" та згідно з акту оцінки майна від 26.09.2011 станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн.

17.11.2011 Міністерством аграрної політики та продовольства України було прийнято наказ № 634 "Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства "ДПЗК України", яким, зокрема створено ПАТ "ДПЗК України" шляхом перетворення ДП "ДПЗК України" та затверджено його Статут; здійснено емісію акцій ПАТ "ДПЗК України" на весь розмір його статутного капіталу - 867 717 000 грн. Вирішено випустити 8 677 170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100 грн кожна (п. 2 наказу); створено філії ПАТ "ДПЗК України" згідно з додатком до наказу, в тому числі, філію "Новополтавський елеватор" (п. 4 наказу) (а.с.19-21,т.2).

До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ "ДПЗК України", увійшли об'єкти нерухомого майна Гребінківського елеватору.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011р. "Про деякі питання діяльності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було затверджено Статут публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (а.с.41-59, т.1), пунктами 1.4 та 1.6 якого визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України, повноваження з управління корпоративними правами товариства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України, а товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Згідно вищевказаного наказу установлено, що статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (пункт 4 наказу).

Згідно з п. 1.4. Статуту ПАТ "ДПЗК України" затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011р. засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

ПАТ "ДПЗК України" є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗК України" (п. 1.6. Статуту ПАТ "ДПЗК України").

Відповідно до п. п. 5.1, 5.2, 6.6 Статуту статутний капітал товариства становить 867 717 000 грн та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави.

За п. 7.1. вказаного Статуту акціонерами товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію

18.01.2011 філія ПАТ "ДПЗК України" "Гребінківський елеватор" звернулася до Гребінківської сільської ради з листом № 79, в якому просила прийняти рішення про оформлення права приватної власності на майновий комплекс будівель і споруд, що знаходяться за адресою: м. Гребінка, пров. Пирятинський, 46, та м. Гребінка, пров. Пирятинський, 7 з приватною формою власності та доручити бюро технічної інвентаризаціїї видати свідоцтво на право власності приватної власності на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

01.02.2012р. виконавчим комітетом Гребінківської міської ради було прийнято рішення "Про розгляд звернення філії публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Гребінківський елеватор" № 43 (надалі - рішення).

Згідно пунктів 1 та 2 вказаного рішення, було ухвалено видати ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" свідоцтво на право власності (із зазначенням форми власності - приватна) на цілісні майнові комплекси за адресою: м. Гребінка, пров. Пирятинський, 46, та м. Гребінка, пров. Пирятинський, 7 і доручено Лубенському МБТІ оформити документи про право власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на вказане нерухоме майно (а.с.34, т.1).

На виконання цього рішення, 21.02.2012р. виконавчим комітетом Гребінківської міської ради було видано свідоцтва серії САН №535440, серії САН №535441 про право приватної власності на нерухоме майно, що розташовано по пров. Пирятинський, 46, м. Гребінка, Полтавської області та пров. Пирятинський, 7, м. Гребінка, Полтавської області (а.с.83-87, т.1).

Право приватної власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на вказані об'єкти нерухомого майна було зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується наявними в матеріалах справи Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.12.2016р. (а.с.88-97, 1).

Обґрунтовуючи свої вимоги, заступник прокурор Полтавської області посилається на те, що оспорювані рішення та свідоцтва про право власності видані за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну. Зокрема, відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999р., "Гребінківський елеватор", який розташований в м.Гребінка Полтавської області, не підлягає приватизації, у "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє, а отже майно вказаного підприємства не могло бути приватизоване або корпоратизоване, та не могло бути включене до статутного фонду.

Відповідно до ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ст. 73 ГК України).

Згідно з ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Право господарського відання - це речове право осіб, які не є власниками.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України в редакції від 21.04.2011). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 ст. 1 Законом України "Про акціонерні товариства" передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ст. 145 ГК України).

Здійснивши аналіз наданих сторонами доказів та врахувавши вимоги законодавства, господарські суди прийшли до правильного висновку, що держава в особі КМУ здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "ДПЗК України" на ПАТ "ДПЗК України", і визначила останнього розмір статутного капіталу, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Новополтавського елеватора, у власність ПАТ "ДПЗК України" переданий не був.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту.

Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення виконком Гребінківської міської ради не з'ясував належності права власності на спірне майно та безпідставно визнав на нього право власності за ПАТ "ДПЗК України", а тому суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним спірного рішення та недійсним свідоцтва про право власності.

Але під час розгляду цієї справи відповідачем - ПАТ "ДПЗК України" було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі КМУ, Міністерства аграрної політики та продовольства України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відхиляючи заяву відповідача ПАТ "ДПЗК України" про застосування позовної давності, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачам у справі - Кабінету Міністрів України та Міністерству аграрної політики та продовольства України про порушення права державної власності на спірне майно раніше не було відомо, оскільки рішення про видачу свідоцтва про право приватної власності приймалось без їх участі. Органами державного контролю своєчасно не виявлено вказані порушення у межах строку загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України за захистом свої порушених прав до суду не звертались, а прокурору про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме - виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області від 17.03.2016р., Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31.05.2016р., Кабінету Міністрів України від 26.08.2016р., комунального підприємства "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" від 24.03.2016 та 12.01.2017, що є об'єктивними обставинами, пов'язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень законодавства у сфері державної власності та інтересів держави.

Підтвердженням вказаного, на думку суду, є доручення Генеральної прокуратури України, викладеного в листі №05/1-733вих-78окв16 від 17.02.2016р. (а.с.98-100, т.2), листи Секретаріату Кабінету Міністрів України від 20.09.2016р. № 14723/0/2-16 (а.с.105,т.1) та Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31.05.2016р. №37-27-3-15/7920 (а.с.103, т.1).

Проте, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов їх всупереч вимогам ст. 43 ГПК України без належної правової оцінки всіх зібраних у справі доказів.

Зокрема, поза оцінкою суду залишилися доводи відповідача ПАТ "ДПЗК України" про те, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на спірне майно з 28.03.2012 (ПАТ "ДПЗК України" направило Міністерству аграрної політики та продовольства України лист № 130-2-802/2-15/2032 на виконання доручення першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України № 11-3/95 від 26.03.2012 щодо надання інформації про об'єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності ПАТ "ДПЗК України").

Відхиляючи доводи відповідача про те, що рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради №43 від 01.02.2012р. є публічною, загальнодоступною інформацією, що підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа, отже позивачі мали об'єктивну можливість отримати інформацію про його прийняття ще у 2012 році, суд вказав на те, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, оскільки у розумінні статті 12 цього закону суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, зокрема, запитувачами інформації є фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим, судом не вмотивовано яким чином ці положення закону перешкоджали позивачам ознайомитися з публічною, загальнодоступною інформацією з часу її оприлюднення, а вказані вище листи позивачів щодо їх необізнаності про порушення права державної власності не оцінені судом з точки зору вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України щодо належних та допустимих доказів, що безумовно підтверджують об'єктивну неможливість для позивачів знати про порушення їх прав з моменту вчинення відповідачами такого порушення.

Крім того слід зазначити, що не грунтуються на матеріалах справи посилання апеляційного господарського суду про те, що згідно п.5.1 Статуту ПАТ "ДПЗК України" майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (останній абзац сьомої сторінки рішення), оскільки згідно наявного в матеріалах справи Статуту відповідача п.5.1 його містить положення про розмір статутного капіталу товариства та порядок його формування.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, на підставі належної правової оцінки всіх зібраних у справі доказів більш ретельно з'ясувати відповідно до приписів ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності для позивачів, встановивши не лише час з якого їм стало відомо про порушення своїх прав, а й обставини, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, які свідчать про об'єктивну неможливість для позивачів бути обізнаними про порушення їх прав з моменту вчинення відповідного порушення.

В залежності від встановленого та відповідно до вимог закону постановити законне та обгрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова компанія України" задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 10 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 липня 2017 року у справі за № 917/140/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко

Суддя І. Кондратова

Суддя Н. Нєсвєтова