А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д В І Н Н И Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2009 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючої Щолокової О.В.
суддів: Міхасішина І.В., Морозовського В.І.,
при секретарі: Зозулі Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 жовтня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,-
в с т а н о в и л а:
У вересні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування квартири по вул. Келецькій,69/80 в м. Вінниці, від 29 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 жовтня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанцій в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу відповідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 29 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого адміністрацією підприємства ВВО «Термінал» 26.07.1995 року, згідно наказу від 26.07.1995 року за №94, зареєстрованого у Вінницькому ООБТІ 21.08.1995 року за реєстровим №300/21618 в реєстровій книзі №250. Вказану квартиру дарувальником передано, а обдаровуваним прийнято з ключами від неї до підписання договору. На прохання дарувальника ОСОБА_2 у зв’язку з його хворобою, договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В.В. за адресою АДРЕСА_1 та зареєстровано в реєстрі за №3038 (а.с. 86).
Вищевказана квартира 17 квітня 2007 року зареєстрована КП ВООБТІ на праві приватної власності за ОСОБА_3 за №300/216218 в реєстровій книзі №250 (а.с.86).
27 липня 2008 року ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, про що в книзі реєстрації смертей 29 червня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за №2138 (а.с. 10).
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з 1. ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно з актом №10 посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 червня 2009 року Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. ак. О.І. Ющенка ОСОБА_2 на час укладання ним договору дарування від 29 березня 2007 року на хронічне душевне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності. На час укладання договору дарування від 29 березня 2007 року ОСОБА_2 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 123-124).
Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що оспорюваний договір дарування від 29 березня 2007 року було підписано ОСОБА_2 у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не знайшли свого доказового підтвердження.
Також позивачем не було доведено ту обставину, що ОСОБА_2 мав фізичні вади пов’язані із втратою зору, а тому при укладенні договору дарування було порушено вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5, в зв’язку з тим, що в тексті договору відсутні відмітки про наявність у дарувальника таких вад.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Згідно заповіту від 16 серпня 2004 року, на який посилається позивач (а.с. 3-4) в обґрунтування порушення свого права, спадкове майно, яке у разі смерті заповідача повинно перейти до ОСОБА_1 конкретно не визначено, а на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_1 вже було укладено договір дарування, тобто реалізовані права ОСОБА_2 як власника належного йому майна.
При цьому, за змістом ч.ч. 3,4 ст. 1254 ЦК України кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 27 вересня 2005 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори Березовською В.С. за №2-1534, згідно якого спадкоємицею всього майна, в тому числі квартири під АДРЕСА_1 була призначена ОСОБА_4 (а.с.42).
Згідно із заявою ОСОБА_5 від 18 жовтня 2005 року, зареєстрованою державним нотаріусом Третьої вінницької нотаріальної контори ОСОБА_6 за №2187, останній скасував заповіт від 27 вересня 2005 року.
Таким чином, ОСОБА_1 не наведено достатніх підстав щодо порушення його прав, які підлягають захисту, а також не надано переконливих доказів, які б підтверджували недійсність укладеного договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 29 березня 2007 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1
Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 жовтня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до Верховного Суду України.
Головуюча:
Судді:
З оригіналом вірно: