ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2017 року Справа № 910/5973/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого,

Корнілової Ж.О.,

Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши матеріали касаційної

скаргиУправління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

напостанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017

у справігосподарського суду міста Києва №910/5973/17

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4

доУправління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 42 805,82грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_5,

від відповідача - Пупко С.В., Шуман С.І.,

У С Т А Н О В И В:

11.04.2017 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 26 093,00грн. основного боргу за неналежне виконання останніми умов договору на закупівлю товарів за державні кошти від 03.03.2014 №4, 15 084,62грн. втрат від інфляції та 1 628,20грн. 3% річних.

23.05.2017 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Курдельчук І.Д.) у задоволенні позову відмовлено із тих підстав, що відповідачем було повністю оплачено надані позивачем послуги, що підтверджується платіжними документами. Тому оскільки на час порушення провадження у справі №910/5973/17 відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем, місцевий господарський суд дійшов висновку, що предмет спору відсутній, виходячи з чого відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу, а також втрат від інфляції і 3% річних як похідних вимог від первісної.

04.07.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 (судді Андрієнко В.В., Власов Ю.Л., Буравльов С.І.) рішення від 23.05.2017 скасовано, позов задоволено, присуджено до стягнення з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 26 093,00грн. основного боргу, 15 084,62грн. збитків від інфляції, 1 628,20грн. 3% річних за користування коштами, 3 000,00грн. витрат на послуги адвоката та судові витрати.

У касаційній скарзі Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації посилалися на неповне з'ясування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови, яку просили скасувати, а обгрунтоване на їх думку рішення суду першої інстанції залишити в силі. Заявник зазначав, що ним було перераховано кошти на банківський рахунок підприємця, доказів неотримання яких останній не надав, натомість термін ліквідації банку був визначений з 27.05.2015 по 26.05.2018, що свідчить про зарахування коштів раніше. Виходячи з чого, вважали, відсутні підстави для задоволення позову.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обгрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, що підтверджується матеріалами справи та не спростовувалось сторонами, 03.03.2014 між фізичною особою-підприємцем (виконавець) та Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (замовник) було укладено договір, згідно умов якого виконавець зобов'язується у 2014 році виконати роботи з заправки та відновлення картриджів для офісної техніки, поточного ремонту офісної техніки, профілактики принтерів, ремонт та технічне обслуговування принтерів, а замовник - прийняти і оплатити роботи. Ціна договору становить 49 000,00грн. (п.3.1. договору). Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання сторонами акта виконаних робіт (п.3.2. договору).

Вказаний договір підписано уповноваженими представниками сторін строком дії до 31.12.2014 (п.10.1 договору).

Судами встановлено, що підприємець надав Управлінню послуги на загальну суму 26 093,00грн., що підтверджується актами приймання-надання послуг, а саме: №ФО-0000003 на суму 11 708 грн., №ФО-0000035 на суму 7 272 грн., №ФО-0000048 на суму 4 476 грн., №ФО-0000065 на суму 2 637 грн. У свою чергу зазначені послуги оплачено Управлінням 20.03.2015 згідно платіжних доручень №1718 на суму 4 476 грн., №1719 на суму 2 637 грн., №1675 на суму 7 272 грн. і №1674 на суму 11 708 грн., а також випискою з рахунку Управління.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 903 ЦК України унормовано, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За вимогами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зі змісту рішення суду першої інстанції видно, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало те, що відповідач сплатив суму боргу згідно виставлених позивачем рахунків, що останнім не спростовувалось. При цьому, судом зазначено, що кошти на рахунок позивача надійшли до рішення про ліквідацію ПАТ "ІМЕКСБАНК".

За наслідками апеляційного перегляду вказаного рішення, суд другої інстанції повторно розглянувши справу встановив, що 04.12.2014 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду б/н до договору №4 від 03.03.2014, якою сторони дійшли згоди змінити місцезнаходження та банківські реквізити виконавця, зазначивши наступні: Поточний рахунок 26007210342902 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК", МФО 320984. Виходячи з чого, апеляційний суд дійшов висновку, що станом на 30.03.2015 (дата оплати послуг) Управлінню були відомі вказані реквізити підприємця, проте фактично кошти були перераховані за іншими реквізитами. Отже, як зазначено цим судом, недбалість відповідальних осіб відповідача призвала до порушення умов договору й неможливості отримання коштів позивачем.

Узявши до уваги встановлене, керуючись вищевикладеними нормами матеріального права, апеляційний господарський суд правильно визнав обгрунтованими позовні вимоги у частині стягнення основного боргу.

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи зазначену норму права, касаційна інстанція виходить із того, що інфляційні нарахування та проценти річних на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що до погашення основної заборгованості боржник вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань, а тому позивач має право вимагати застосування до відповідача передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України відповідальності, тому задовольнив позовні вимоги у цій частині.

Надавши у відповідності до вимог ст.43 ГПК України належну правову оцінку зібраним у справі доказам та доводам сторін, урахувавши умови договору та факт приймання відповідачем наданих послуг, який свідчить про настання у нього обов'язку зі сплати останніх, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних за прострочення виконання основного зобов'язання.

Твердження заявника, викладені у касаційній скарзі з приводу неправомірного стягнення витрат на послуги адвоката спростовуються матеріалами справи, із яких убачається, що зазначені витрати підтверджуються як укладеною позивачем з його адвокатом угодою, так і платіжними документами про фактичне понесення цих витрат.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками апеляційної інстанції. Належних обґрунтувань, із посиланням на норми права, які б спростовували висновки апеляційного господарського суду, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 у справі №910/5973/17 господарського суду м. Києва - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань

СуддяЖ.О. Корнілова

СуддяН.М. Нєсвєтова