справа №2-а-20-07
ПОСТАНОВА
20 лютого 2007року Слов'янський міськрайонний суд Донецкої області у складі
головуючого- судді Чернишова Ю.В.
при секретарі- Касилової О.О., Поляцько О.Ю.
за участі представника позивача- ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби в Слов'янському районі про
визнання незаконними дій державного виконавця.
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби в Слов'янському районі про визнання незаконними дій державного виконавця ОСОБА_3. про проведення примусового виконання рішення суду, раніше встановленного строку для добровільного його виконання до ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнання незаконними дій державного виконавця ОСОБА_3. стосовно відмови скласти акт про виконання виконавчого листа Слов'янського міськрайонного суду ІНФОРМАЦІЯ_2.
Визнання незаконними дій державного виконавця ОСОБА_3. по примусовому виселенню ОСОБА_1. з АДРЕСА_1. А також просила зобов'язати державну виконавчу службу в Слов'янському районі вселити її у зазначену вище квартиру та перевезти туди всі її речі, вивезені раніше-ІНФОРМАЦІЯ_3.
Свої вимоги позивачка обгрунтувала тим, що в провадженні Державної виконавчої служби в Слов'янському районі знаходилось на виконанні рішення суду про виселення з АДРЕСА_1 її батька- ОСОБА_4.
Після відкриття виконавчого провадження державному виконавцеві ОСОБА_3 було повідомлено, що в квартирі мешкає також ОСОБА_1, відносно якої не було рішення суду про її виселення. В квартирі також знаходились її речі, однак незважаючи на це державним виконавцем, раніше встановленого їм строку для добровільного виконання рішення суду, тобто до 05.10.2006р., 26 вересня 206року було проведено примусове виконання рішення суду, чим порушив вимоги ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження". Окрім того боржником- ОСОБА_4 було добровільно виконано рішення суду до вказаної дати. Тобто він вивіз з квартири свої речі та передавав ключі від квартири державному виконавцеві. Однак у порушення вимог ст. ЗО Закону України "Про виконавче провадження", останній відмовився складати акт про виконання рішення суду.
Відповідач у справі представник Дежавної виконавчої служби у Слов'янському районі- ОСОБА_3, позов не визнав мотивуючи це тим, що в ході виконання рішення суду відносно ОСОБА_4, про виселення його з АДРЕСА_1, були додержані всі вимоги передбачені Законом України "Про виконавче провадження", примусове виселення ОСОБА_1. ніхто не проводив, речей її в спірній квартирі не знаходилось.
Суд заслухавши доводи сторін та дослідивши надані ними докази, приходить до переконання, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 11 КАС України, - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Позивачка посилаючись на порушення державним виконавцем, під час виконання рішення суду про виселення з АДРЕСА_1 - її батька ОСОБА_4, ст.ст. 24,30 Закону України "Про виконавче провадження", вказує, що відповідач провів примусове виселення раніш, наданого строку для добровільного виконання рішення суду. А також відмовився скласти акт про добровільне виконання рішення суду боржником. Окрім того провів її виселення та вивезення її речей, незважаючи, що відносно неї не приймалось рішення суду про виселення. Як на докази послалась на свідка ОСОБА_4 та на постанову про відкриття виконавчого провадження від ІНФОРМАЦІЯ_4.
Дослідивши вказані докази суд встановив, що як вбачається з постанови від ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 дійсно надавався строк для добровільного виконання рішення суду до 05.10.2006р..
Відповідно до ст.2 КАСУ, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Позивачка як в своєму позові так і в судовому засіданні не змогла пояснити, які саме її права, свободи та інтереси було порушено, проведенням примусового виселення ОСОБА_4 з квартири раніш наданого йому строку для добровільного виконання рішення суду. Разом з тим перевіряючи такі доводи позивачки суд виходив з того чи взагалі було примусове виселення з АДРЕСА_1 позивачки, та чи набула вона право користування вказаним житловим приміщеням, чи були в квартирі її особисті речі, які в порядку примусового виконання рішення суду було вивезено з квартири.
Свідок ОСОБА_4. пояснив у суді, що позивачка є його дочкою і в спірну квартиру вселилась в січні 2003р.. Згоди на це власника житла не отримувала. В квартирі знаходились речі, які належали ще його батькам, які раніш до смерті мешкали в цій квартирі. Коли дочка вселилась в квартиру, він вирішив оставити ці речі їй. Спадщину у встановленому порядку ні він ні дочка, після смерті його батьків не приймали.
В протиріччя цим поясненням свідка, позивачка пояснювала, що дійсно вказані речі належали її діду та бабі, окрім одного дивану та холодильника. Які вона придбала на особисті кошти. А також телевізор брала в прокат.
Позивачка не надала суду доказів того, що речі, вказані в протоколі опису та які було вивезено з квартири при виконанні рішення суду, належать їй, і були нею придбані а показання свідка ОСОБА_4 не можуть свідчити про набуття права власності, на зазначені в актах опису та арешту речі, позивачкою ОСОБА_1. Відповідно до вимог ст. 328 ч.2 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 12 Закону України "Про власність", передбачені підстави набуття права власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Судом з'ясовано, що речі перелічені в актах опису та арешту, які було вивезено з квартири державним виконавцем, належали батькам ОСОБА_4, тобто її бабці та діду, тому набути на них право власності позивачка могла лише на підставах не заборонених законом. Таких доказів позивачка суду не надала.
Вищевикладене свідчить, що майна позивачки в АДРЕСА_1 не було. А відповідно державний виконавець не міг примусово вивезти з квартири її речі та виселети її з квартири.
Такі висновки суду грунтуються також на рішенні суду від 14.03.2005р., з якого вбачається, що судом встановлено факт, що з ІНФОРМАЦІЯ_5в спірній квартирі ніхто не проживав.
Доказів того, що ОСОБА_1 мешкала у АДРЕСА_1 суду не надано, що свідчить про те, що вона не могла бути виселена з цієї квартири державним виконавцем.
Таким чином суд вважає, що при цьому права, свободи та інтереси ОСОБА_1. не були порушені, оскільки відносно неї, як такої, що не є стороною виконавчого провадження, не приймались рішення та дії стосовно її примусового виселення в квартири та вивезення її речей.
Стосовно вимог позивачки про те , щоб суд зобов'язав відповідача вселити її в квартиру та перевезення туди її речей, суд виходить з того, що відповідно до вимог ст. 162 КАСУ лише при задоволенні позовних вимог суд може зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Оскільки суд не находить підстав для задоволення позову, ці вимоги також слід оставити без задоволення.
Керуючись ст.8,9,10,11,12,14,159,161,162,163 Кодексу Адміністративного судочинства України, ст. 11, 24, 30 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 12 Закону України "Про власність", суд -
ПОСТАНОВИВ: Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області, з подачею заяви про апеляційне оскарження до Слов'янського міськрайонного суду суд протягом десяти днів, з моменту його проголошення. Та шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі такої заяви, до Слов'янського міськрайоного суду, та її копії до апеляційного суду Донецької області.
Рішення складене в одному екземплярі в нарадчій кімнаті.
Суддя Слов'янського горрайонный суду
Донецької області Ю.В. Чернишов