КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 750/6874/17 Головуючий у 1-й інстанції: Карапута Л.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

08 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Кривохижій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій,

В С Т А Н О В И Л А:

Чернігівське об'єднане Управління Пенсійного фонду України звернулось до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 53231573 від 05.07.2017 в сумі 87,00 грн.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.10.2016 визнано неправомірними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку розміру його пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати; зобов'язано Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2, у зв'язку із підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям, відповідно до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» у розмірі 90 % від місячного (чинного) заробітку, починаючи з 01.09.2016 на підставі довідки виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 05.08.2016 № К-4991-2, з урахуванням раніше проведених виплат та виплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого перерахунку. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення стягувачу було видано виконавчий лист, який 05.07.2017 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Назаренко М.Б. відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» винесла постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 87 грн. 00 коп. У розрахунок витрат виконавчого провадження включено: друк 1 аркуша (папір включено): 0,50х8 = 4 грн.; направлення рекомендованого листа: 2х16 = 32 грн.; плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження: 1х51,00 = 51 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач діяв у відповідності до вимог ст.ст. 42, 45 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція).

Статтею 1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно із ст. 26 Закону встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст.42 Закону кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Пунктом 2 р.6 Інструкції встановлено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

З урахуванням викладених норм закону, колегія суддів дійшла до висновку, що виносячи оскаржувану постанову, відповідач діяв у межах та на підставі вимог чинного законодавства.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що управлінням до відкриття виконавчого провадження повністю виконано судове рішення, оскільки Закон не пов'язує право на стягнення витрат виконавчого провадження із вчиненими державним виконавцем заходами примусового характеру. Витрати виконавчого провадження не залежать від виконання чи невиконання рішення суду боржником і оплачуються останнім у випадку їх понесення державним виконавцем.

Також, є безпідставними покликання позивача в апеляційній скарзі на те, що сума, яка вказана у постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, є необґрунтованою та документально не підтвердженою. Позаяк, її розрахунок, наведений в оскаржуваній постанові є зрозумілим, обґрунтованим, та зроблений відповідно до Розрахунку витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, який затверджений начальником Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, згідно п. 3.13 Інструкції, а також відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.12.2016 року №3917/5 «Про встановлення розмірів плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями».

Окрім того, Закон не покладає на державного або приватного виконавця обов'язку документально фіксувати здійснення витрат виконавчого провадження та надавати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.

Посилання апелянта на те, що відповідно до вимог чинного законодавства кошти Пенсійного фонду України використовуються на інші цілі і не можуть бути використані для відшкодування витрат виконавчого провадження судова колегія також не приймає до уваги, оскільки у Законі відсутнє обмеження щодо стягнення витрат виконавчого провадження з органів Пенсійного фонду України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: