АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 752/4255/17 Головуючий у 1-ій інстанції - Шкірай М.І.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/8630/2017 Доповідач - Музичко С.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Музичко С.Г.,

Суддів - Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

при секретарі - Юрчуку С.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності, в якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на кімнати, зазначені в технічному паспорті за номерами: 3-0, 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, що знаходяться у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 42,8 кв.м.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі представник позивачапросить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції не враховано факт користування спірною власністю сім'єю позивача, яка ще до реєстрації права власності за власний рахунок утримувала домоволодіння, здійснювала оплату земельного податку, комунальних послуг та проведення комунікацій. Посилається на те, що за правилами ст. 344 ЦК України володілець уповноважений відноситися до об'єкта володіння як власник, володіти річчю як своєю, а відтак у позивача наявні підстави щодо визнання права власності за набувальною давністю.

Крім того, на її думку, судом неправомірно не застосовано Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання представник третьої особи не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених в суді першої інстанції вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано до суду належних доказів набуття будь-якою особою права власності на спірну частину об'єкту нерухомості, та доказів, які б підтверджували законність підстав для будівництва спірного нерухомого майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2017 року у справі № 22-5158/2014 встановлено, що ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 травня 2009 року є власницею житлового будинку АДРЕСА_2 та належав померлому ОСОБА_5 , її батьку, на підставі дублікату договору на право забудови, посвідченого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 20 червня 1940 року за реєстром № 1414, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 28 квітня 1956 року і записаного в реєстрову книгу під № 12361.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0792 га по АДРЕСА_1 ( а.с 19,20).

Відповідно до плану земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_1 на ній знаходиться будинок № 19 та самовільна прибудови під літерою «А 1», «А2», «А 3», «а2,а3,а4,а5,а6,а7,а8».

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, на належній відповідачу землі, знаходиться самовільна прибудова, на яку позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю.

Оскільки спірна прибудова має статус об'єкта самовільного будівництва та відповідно до ч.3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Матеріали справи не містять доказів про набуття будь-якою особою права власності на самочинну прибудову та про те, що ставилося питання перед відповідними, уповноваженими на те, органами державної влади про здачу прибудови в експлуатацію.

За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику у справах про захист права власності та інших речах прав", відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Таким чином, відсутні підстави для визнання права власності на спірну прибудову за набувальною давністю.

Сам факт тривалого користування позивачем кімнатою, догляд за нею, оплата земельного податку, комунальних послуг, не є підставою для висновку про заволодіння майном у розумінні ст.344 ЦК України, оскільки право власності на прибудову, у відповідності до ч.3 ст. 376 ЦК України, не визнано.

27.05.2011 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №1561, відповідно до якого ОСОБА_6 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого воно б не складалось і взагалі все те, на що вона матиме за законом право і що буде належати їй на момент смерті, заповіла ОСОБА_2 (а.с.29).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 22.01.2013 року, НОМЕР_2 (а.с. 31).

Разом з цим, суду не надано доказів, що спірні житлові приміщення належали на праві власності ОСОБА_6

Отже, колегія суддів дійшла до висновку, що кімнати, зазначені в технічному паспорті за номерами: 3-0, 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, що знаходяться у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 42,8 кв.м. є самочинним будівництвом, доказів введення їх в експлуатацію позивачем не надано, на праві власності не зареєстровані за померлою ОСОБА_6, не є спадковим майном за заповітом, тому вимога про визнання права власності за набувальністю не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до довідки ТОВ «Житловик-ПЛЮС» від 21.12.11 року №127, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 - власник, ОСОБА_8 - чоловік, ОСОБА_9 - син, ОСОБА_10 - дочка, ОСОБА_11 - онук, ОСОБА_12 - син сестри, ОСОБА_13 - його дружина, ОСОБА_14 - онук сестри, ОСОБА_6, ОСОБА_15 (а.с. 33).

Отже, позивач не була зареєстрована у спірному будинку, а відтак відсутні підстави вважати, що вона протягом десяти років проживала у вказаних добудовах.

При цьому рішенням Апеляційного суду м.Києва від 13.05.2014 року по справі справі № 22-5158/2014 зобов'язано позивача усунути перешкоди у користуванні та володінні відповідачем права власності на будинок АДРЕСА_1 шляхом її виселення із вказаного будинку з приміщень позначених у технічному паспорті на жилий будинок №19 під № 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3 ІІ, без надання іншого жилого приміщення.

Отже, вказаними обставинами доведено, що позивач заволоділа спірними приміщеннями не добросовісно.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було досліджено момент заволодіння річчю та не враховано, що батьки позивача здійснювали добудови до будинку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що позивач проживала разом із своєю матір'ю, яка була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, а не у спірних добудовах. Доказів тієї обставини, що саме батьки позивача побудували приміщення, позначені у технічному паспорті за номерами: 3-0, 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, позивач до суду не надала.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На думку колегії суддів наведені представником позивача доводи у апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 305, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді