Ухвала

іменем україни

09 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Завгородньої І.М., ПоповичО.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Фонду Державного майна України про стягнення заборгованості по заробітній платі, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Фонду Державного майна України про стягнення заборгованості по заробітній платі.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що працював слюсарем-ремонтником у відкритому акціонерному товаристві «Содовий завод» (далі - ВАТ «Содовий завод») у м. Слов'янську з 07 травня 1990 року по 25 січня 1999 року. За рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 12 лютого 1998 року з ВАТ «Содовий завод» на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 1615 грн 68 коп. Рішенням Слов'янського міського суду від 21 червня 1999 року у справі № 2-2069-1999 стягнуто з ВАТ «Содовий завод» на його користь заборгованість по заробітній платі 1 235 грн 32 коп. Вищевказані рішення були направлені до відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції для виконання, але на теперішній час не виконані. У подальшому йому стало відомо, що ВАТ «Содовий завод» визнано банкрутом.

Посилаючись на те, що ВАТ «Содовий завод» є державним підприємством та заборгованість із заробітної плати є непогашеною, просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 2291 грн 68 коп.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області

від 12 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 337 ЦПК України установлено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 07 травня 1990 року по 25 січня 1999 року ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із ВАТ «Содовий завод». Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 12 лютого

1998 року з ВАТ «Содовий завод» на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 1615 грн 68 коп. Рішенням Слов'янського міського суду, справа №2-2069-1999 від 21 червня 1999 року стягнуто з ВАТ «Содовий завод» на його користь заборгованість по заробітній платі 1235 грн 32 коп. Постановою Господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року ВАТ «Содовий завод» визнано банкрутом.

За змістом ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що ст. 176 ЦК України закріплює загальну норму про розмежування відповідальності публічно-правових утворень за своїми зобов'язаннями та створених ними юридичних осіб. ЦК України передбачає загальне правило, згідно з яким держава, інші публічно-правові утворення (АРК, територіальні громади) не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб. Ця норма направлена на конкретизацію положень ч. 3 ст. 96 ЦК України.

При цьому, згідно зі ст. ст. 1, 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. До повноваження Фонду державного майна України належить погодження мирових угод, планів санації і переліків ліквідаційних мас та змін і доповнень до них у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу, які перебувають у процесі приватизації.

За змістом ч. 2 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що правовідносини, які склалися між ВАТ «Содовий завод» та Фондом державного майна України, є правовідносинами засновника та створеного ним підприємства, за якими засновник не відповідає за боргами підприємства, а підприємство не відповідає за боргами засновника, що є підставою відмови у задоволенні заявленого позову.

Доводи заявника про те, що Фонд державного майна України є особою, яка несе субсидіарну відповідальність поряд із відповідальністю основного боржника - державного підприємства ВАТ «Содовий завод» - на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не заслуговують на увагу, оскільки вказаний Закон регулює правовідносини на стадії виконання судового рішення та обов'язків Фонду державного майна України як субсидіарного боржника не визначає.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Коротун

І.М.Завгородня

О.В.Попович