ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м.Київ, вул.Комінтерна,16 тел.230-31-80
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
"25" липня 2006 р. Справа № 360/10-06
розглянувши справу за позовом Приватно-орендного сільськогосподарське підприємство "Перемога"
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хлібодар"
про повернення майна з чужого незаконного володіння.
суддя Тищенко О.В.
Представники сторін:
Від позивача –Прокопенко В.В. (довіреність від 13.06.2006р. )
Від відповідача –Карпенко Ю.Л. (довіреність від 22.06.2006р. № 55)
Обставини справи:
До господарського суду Київської області звернулось з позовом Приватно - орендне сільськогосподарське підприємство „Перемога” до Селянського виробничого кооперативу „Хлібодар” про повернення майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою суду від 14.06.2006р. до порушення провадження в справі було вжито запобіжні заходи в порядку ст. 43-3 ГПК України, а саме накладено арешт на майно Селянського виробничого кооперативу „Хлібодар”, а саме: 123 одиниці корів, 19 одиниць телиць 2003р., 7 одиниць нетелів, 56 одиниць телиць 2004р., 5 одиниць биків 2004р., 65 одиниць телиць 2005р., 67 одиниць биків 2005р., 8 одиниць телиць 2006р., 18 одиниць биків 2006р., 22 одиниці коней, 22 одиниці свиней, а усього 412 одиниць; трактор МТЗ-80, сівалка СЗТ, культиватор КПС –4, трактор Т –25, ескаватор ЮМЗ, косилка-валкоукладач Е-303 (в т. ч. жатка трав’яна, жатка ЖСБ –4,2, косилка-плющилка, валкоукладач), бурякопогрузчик, оприскувач ОП-2000, зварювальний апарат, комбайн Е 281 „Марал” причеп до трактора Т-150, кормоуборочний комбайн КПІ, автомобіль ВАЗ 2121 „Нива” державний номер 40-30 КХБ, гноєрозкидач МТП –10 (бочка), стогомет ПР –0,5, гноєрозкидач ПРП –10.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2006р. було порушено провадження в справі та призначено до розгляду на 18.07.2006р.
В судовому засіданні 18.07.2006р. відповідно до ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 25.07.2006р. о 16-00 год.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що в січні 2000р. було засновано ПОСП „Перемога”, який є правонаступником спілки селян „Перемога”, яка функціонувала у с. Ожегівка, Київської області, Володарського району. Співвласниками майна –членами СС „Перемога” було передано розпайоване майно в орендне користування ПОСП „Перемога”. В 2004р. колишніми членами СС „Перемога” було засновано СВК „Хлібодар”.
Як зазначає позивач 01.03.2006р. СВК „Хлібодар” було вчинено дії щодо заволодіння майном ПОСП „Перемога”, в зв’язку з чим позивач просить повернути майно (поголів’я тварин та техніку) з незаконного володіння СВК „Хлібодар”.
Також, представником позивача було надано заву про зміни та доповнення до позовної заяви від 24.07.2006р., в якій останній просить повернути з незаконного володіння СВК „Хлібодар” 20 корів, загальною вагою 8756,42 кг.
Відповідач в відзиві на позовну заяву від 17.07.2006р. № 61 проти позову заперечує з наступних підстав:
- відповідно до п. 1.2 Статуту ПОСП „Перемога” є правонаступником спілки селян „Перемога”, крім прав на майнові паї та земельні частки (паї);
- майно пайового фонду було передано у спільну часткову власність співвласників с. Ожегівка, Володарського району. 20.08.2001р. між ПОСП „Перемога”. В особі директора Шкріби М.Г. і співвласниками майна, в особі голови комітету Маркова В.І, укладено договір оренди майна № 3 на загальну суму 1365282 грн. Розпайоване майно було передано в орендне користування ПОСП „Перемога” с. Ожегівка;
- договір оренди майна № 3 рішенням Володарського районного суду Київської області по справі № 2-259 від 28.07.2004р. визнано недійсним з моменту його укладення та зобов’язано ПОСП „Перемога” повернути співвласникам с. Ожегівка, Володарського району основні засоби, відповідно до переліку, який доданий до договору оренди.
- ПОСП „Перемога” користується спірним майном без законних підстав, майно співвласникам не повернуто;
- на позачергових загальних зборах співвласників майна с. Ожегівка було прийнято рішення про передачу техніки та ферми ВРХ в повному обсязі СВК „Хлібодар”.
Через зальний відділ господарського суду Київської області 25.07.2006р. представником відповідача було подано клопотання від 25.07.2006р. № 64 про припинення провадження в справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки предметом позову є майно, яке належить на праві власності фізичним особам –співвласникам майна с. Ожегівка, Володарського району.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Як стверджує позивач, 01.03.2006р. Селянським виробничим кооперативом „Хлібодар” було вчинено дії щодо заволодінням майном Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства „Перемога”, в зв’язку з чим просить повернути з незаконного володіння СВК „Хлібодар” 20 корів, загальною вагою 8756,42 кг.
На думку позивача вищезазначений факт встановлений у Поставнові Володарського РВ ГУ МВС України в Київській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.03.2006р.
Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.
Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторонни.
Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.
Пунктом 4 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994р. № 02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що відповідно до статті 35 Господарського процессуального Кодексу України преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.
Таким чином, факти, які встановлені в Поставнові Володарського РВ ГУ МВС України в Київській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.03.2006р. не мають для суду преюдиціального значення.
Відповідно до ст. 4 Закону України „Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.
Відповідно до ст. 48 Закону України „Про власність” Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.
Згідно з ст. 50 Закону України „Про власність” власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. Дана норма кореспондує ст. 387 ЦК України.
Віндикайним визнається позов власника, що не володіє, до не власника, що незаконно володіє, про вилучення майна в натурі. Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред”являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, а також показаннями свідків і інших письмових доказів. Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі.
Необхідними умовами для подання віндикаційного позову є вибуття речі з володіння власника; перехід речі у володіння не власника за незаконними підставами; відмова не власника задовольнити вимогу власника повернути йому річ.
Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки,властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою,мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Таким чином, за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того самого майна, яке було у власності особи, що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначених родовими ознаками. У такому разі інтереси власника можуть захищатися іншими засобами (позовами про повернення безпідставно придбаного майна, про відшкодування шкоди та ін.).
Позивачем за віндикайним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатись з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володінння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»).
Титульним володільцем вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму, підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом (ст. 48 Закону України «Про власність»).
В обгрунтування своїх вимог позивач повинен підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на певні докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядженнчяч майном, договір ін.).
Як зазначає позивач, право власності Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства „Перемога” на корів підтверджується балансовим звітом останнього.
Дане ствердження позивача є хибним, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату, а не правовстановлюючим документом, що безпосередньо засвідчує право власності. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Таким чином, позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано доказів того, що майно належить на праві власності Приватно-орендному сільськогосподарському підприємству „Перемога”.
Також, позивач не надав суду жодного доказу, який підтверджує факт захоплення спірного майна Селянським виробничим кооперативом „Хлібодар”.
Крім того, позивач просить повернути з незаконного володіння Селянського виробничого кооперативу „Хлібодар” 20 корів, загальною вагою 8756,42 кг.
Відповідно до ст. 180 ЦК України тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, предметом даного віндикаційного позову є майно без індивідуально-визначених ознак.
Обов’язок доказування відповідно до п. 4 частини третьої ст.129 Конституції України та ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність таких обставин, на підставі яких ним заявлені позовні вимоги.
Отже, враховуючи те, що позивач не підтвердив права власності на зазначене майно, не підтвердив факт захоплення спірного майна Селянським виробничим кооперативом „Хлібодар”, не надав доказів незаконного володіння спірним майном, а також майно, яке є предметом позову не є індивідуально-визначеною річчю, суд відмовляє в задоволенні позову.
Оскільки, відпали умови які були підставою для накладення арешту на спірне майно, судом було скасовано заходи забезпечення позову (ухвала від 25.07.2006р.).
Відповідно до ст. 49 ГПК України мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, при відмові в задоволенні позову покладається на позивача.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 1, ст. 33, 35, ст. 49, ст. 82, 85, Господарсько процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. В позові відмовити повністю.
2. Копію рішення надіслати сторонам по справі.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Тищенко О.В.