Справа№2-372/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

20 листопада  2009р.                 Вільногірський міський суд Дніпропетровської обл.

у складі:

головуючого                                               судді Болоніної М.Б.

при секретарі                                                       Шараповій О.О.

за участю позивача                                             ОСОБА_1.

                  представника позивача                     ОСОБА_2.

                  відповідача                                       ОСОБА_3.

                  представника відповідача               ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вільногірську цивільну справу за позовом  ОСОБА_1до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_3 до  ОСОБА_1 про поділ спільного майна,

                                                          В С Т А Н О В И В:

Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з ІНФОРМАЦІЯ_2р., від спільного життя мають неповнолітню дитину – сина ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1р.н.

ОСОБА_1. звернувся до суду  з позовом до ОСОБА_3. про розірвання шлюбу, де зазначає, що   з лютого 2008р. вони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, причиною припинення шлюбних відносин стало непорозуміння у сім’ї, подальше перебування у шлюбі не відповідає їх взаємним інтересам. Спору про місце проживання малолітнього сина, який мешкає з матір’ю, та про розподіл спільного майна між сторонами немає, з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дитини.

У попередньому судовому засіданні відповідач позов про розірвання шлюбу визнала, але звернулась до позивача із зустрічним позовом про поділ спільного майна (ар.с.14-15), який в подальшому уточнювався (ар.с.49-50), де зазначає, що святкування укладення шлюбу з позивачем відбулося у той же день –  28.07.2007р., на цьому святі родичі та запрошені дарували подарунки і кошти. Суму 10 000гр., подарованих їм на весіллі як подружжю, після спільного обговорення відповідач розмістив на депозитному рахунку у Вільногірській філії ЗАТ «ПриватБанк», відкритому на його ім’я, на цю суму нараховані відсотки у сумі 1096гр.47коп. Від добровільного поділу спільного майна і виділення їй половини суми позивач відмовився.  

В судовому засіданні позивач у повному обсязі підтримав свій позов, не визнав зустрічні позовні вимоги, суду пояснив, що вніс на депозитний рахунок суму 15 000гр., з яких 5 000гр. були його особистими  коштами, а 10 000гр. їм як подружжю було подаровано на весіллі. Відсотки, які нараховувались на цю суму, вони витрачали разом, на які потреби – позивач зараз не пам’ятає, у січні 2008р. гроші були зняті для придбання подарунку братові відповідача. У лютому 2008р. відповідач з дитиною пішла  від нього і забрала  речі,  які їм було подаровано на весіллі – праску, телефон, 2 ковдри, набір посуду, сервіз, постільну білизну.  07.05.2008р. він достроково закрив депозитний рахунок у банку, зняв всі гроші і у двадцятих числах травня цього ж року віддав 5 000гр. відповідачу, коли вона прийшла забрати дитяче ліжко. Свідки при цьому присутні не були, передача грошей  документально не зафіксована. Від відшкодування за рахунок відповідача судових витрат, понесених при подачі позову, позивач відмовився, просив також віднести на нього сплату державного мита за реєстрацію розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Відповідач позов визнала, підтримала свої зустрічні позовні вимоги, суду пояснила, що подальше спільне проживання з позивачем вважає неможливим, дитина проживає з нею, вона отримує від позивача аліменти. На весіллі подарунки дарували родичі та гості з обох сторін, їм було подаровано 13 000гр., з яких 3 000гр. вони витратили на спільні потреби, 10 000гр. позивач розмістив на рахунку у банку, користуватись цими грошима і нарахованими на них відсотками вона змоги не мала. Дитяче ліжко вона дійсно забирала, але ніяких коштів позивач їй не передавав. Позивач просила поділити  спільне з відповідачем майно, виділивши у її власність грошові кошти у сумі 5 548гр.23коп., і відшкодувати за рахунок позивача судові витрати, понесені нею оплатою судового збору та витрат на ІТЗ розгляду справи.

Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, суд доходить до наступних висновків.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог.

Позовні вимоги позивача ОСОБА_1. підтверджені свідоцтвом про укладення шлюбу з відповідачем (ар.с.6), свідоцтвом про народження їх спільної дитини – сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н. (ар.с.7), тому з урахуванням того, що сторони тривалий час не підтримують сімейних та шлюбних відносин і жоден з них не висловив бажання на збереження сім’ї, суд знаходить можливим прийняти визнання позову відповідачем, оскільки шлюб сторін фактично розпався, примирення подружжя не наступить.

 Зустрічні позовні вимоги щодо поділу спільного майна сторін суд вважає такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

 У відповідності до ст.ст.60,69,70 СК України, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві  спільної сумісної власності, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.  

Крім того, п.п.21,23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачають, що грошові суми (вклади), внесені у банківські установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок доходів подружжя, незалежно від того, на чиє ім’я з подружжя вони внесені, відповідно до ст.61 СК України є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Обидві сторони під час судового розгляду справи визнали, що грошові кошти у сумі 10 000гр. були подаровані їм як подружжю, тобто кожен з них має право на ? частку цієї суми,  заперечення позивача проти позову полягають лише у тому, що він віддав суму 5 000гр. відповідачу у травні 2008р.

Однак, ці ствердження позивача суд знаходить необґрунтованими та такими, що суперечать іншим зібраним по справі доказам.

У відповідності до ст.ст.203,208, 218 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідач ОСОБА_3. отримання суми 5 000гр. від позивача  заперечувала, жодного доказу у підтвердження передачі грошей суду не надано.  

Свідок ОСОБА_6., брат позивача, показав суду, що позивач у травні 2008р. зняв гроші у банку для встановлення автономного опалення у своїй квартирі, зі слів позивача свідку відомо, що 5 000гр. він передав відповідачу, однак свідок при передачі грошей присутній не був, відсутність письмового підтвердження передачі грошей була підтверджена як позивачем, так і його свідком.

  Згідно рішення Вільногірського міського суду від 13.05.2008р. у справі за позовом ОСОБА_3. до ОСОБА_1. про стягнення аліментів  (ар.с.17-18)  сторони під час розгляду справи давали пояснення щодо розміщення грошей на рахунку у банку, але при цьому не було й згадування про те, що гроші вже зняті з рахунку і частина їх повернута позивачем дружині.

Таким чином, заперечення позивача проти зустрічних позовних вимог суд знаходить непереконливими і до уваги не приймає.  

Позовні вимоги відповідача у частині поділу майна у вигляді відсотків суд вважає   недоведеними, оскільки у розрахунку суми виплати відсотків по банківському вкладу (депозиту),  складеному відповідачем в обґрунтування своїх додаткових зустрічних позовних вимог (ар.с.51),  не відображається конкретний фінансовий механізм нарахування відсотків за депозитними операціями, не дається посилань на умови договору банківського вкладу (депозиту), до того ж відповідачем ніяким чином не спростовані пояснення позивача щодо спільного використання відсотків під час їх  сумісного проживання.

 Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати відповідача за подачу зустрічного позову, які підтверджені документально (ар.с.13), відшкодовуються за рахунок позивача пропорційно до задоволеної суми позову, тобто у сумі 73гр.

 Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 60,61,69,70,71 СК     України, суд

В И Р І Ш И В:

  Позов ОСОБА_1 до  ОСОБА_3 про  розірвання шлюбу  задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3,    зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2р. відділом РАЦС Вільногірського міського  управління юстиції Дніпропетровської обл.,  актовий запис НОМЕР_1 – розірвати.

Стягнути з  ОСОБА_1  на користь держави державне мито за реєстрацію розірвання  шлюбу в сумі 17гр.,  ОСОБА_3 від витрат по держмиту звільнити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до  ОСОБА_1 про поділ спільного майна задовольнити частково.

Поділити  майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1  та ОСОБА_3, виділивши у власність ОСОБА_3 грошові кошти у сумі    5 000гр.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3р.н., уродженця м.Дніпродзержинська Дніпропетровської обл., який  працює у ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований у АДРЕСА_1 фактично мешкає у АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2,  на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5р.н., яка мешкає у АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер  НОМЕР_3, грошові кошти у сумі 5 000гр. та у відшкодування судових витрат 73гр., у решті позовних вимог відмовити.

      Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд.

      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, що його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                            М.Б. БОЛОНІНА