Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Хорольської міської ради Полтавської області, приватний нотаріус Хорольського нотаріального округу Полтавської області Горбань Владислава Володимировича, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 лютого 2017 року,

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_4, діючи в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_6, яка є матір'ю спільної з позивачем дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в порушення вимог ч. 2 ст. 177 СК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних осіб і безпритульних дітей», без відповідного дозволу органу опіки і піклування виконавчого комітету Хорольської міської ради Полтавської області, відчужила ОСОБА_7 шляхом укладення 12 лютого 2016 року договору купівлі-продажу належну їй квартиру АДРЕСА_1, в якій зареєстрований їхній малолітній син.

Зазначав, що даним правочином порушуються майнові права їх малолітнього сина, зокрема право користування приміщенням спірної квартири.

Ураховуючи наведене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу наведеної вище квартири, укладений 12 лютого 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Хорольського нотаріального округу Горбань В.В.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 6 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, передбачених ч.6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підставі договору дарування квартири від 12 грудня 2011 року ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_5

12 лютого 2016 року ОСОБА_4 відчужила вказану квартиру

ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Згідно копії довідки виконавчого комітету Хорольської міської ради Полтавської області від 11 лютого 2016 року в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований.

Згідно договору дарування від 23 лютого 2016 року ОСОБА_6 є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_3.

Згідно довідки виконавчого комітету Хорольської міської ради Полтавської області від 3 червня 2016 року ОСОБА_6 та її син

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 6 лютого 2016 року зареєстровані в АДРЕСА_6

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Переглядаючи справу №6-2940цс15, предметом якої був спір про визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, через відсутність дозволу органу опіки і піклування на його укладення, Верховний Суд України в постанові від 20 січня 2016 року доповнив правові висновки, викладені в постановах, прийнятих судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України 16 вересня 2015 року в справі № 6-392цс15,

16 грудня 2015 року в справі № 6-214цс15 та 20 січня 2016 року в справі

№ 6-1560цс15, наступною правовою позицією: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Відповідно до частини 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Вказана постанова позиція Верховного Суду України відповідно до

ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Встановивши, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі не був зареєстрований, проживає з матір`ю та забезпечений житлом з належними умовами проживання, суд прийшов вірного правового висновку, що при укладенні спірного правочину порушення майнових прав дитини не відбулося, відповідач не зловживала своїми правами при його укладенні, діяла в межах засад справедливості, добросовістності та розумності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що укладений 12 лютого 2016 року без попереднього дозволу органу опіки і піклування договір купівлі-продажу не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ч.6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки його вчинення матір`ю, якій належала квартира на праві власності, не призвело до порушення права малолітнього, в інтересах якого пред'явлено позов, тобто до звуження прав дитини та/або існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів існуючого права дитини на користування жилим приміщенням - квартирою.

Рішення суду відповідає вимогам ст. 177 СК України, ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Доводи касаційної скарги, що після переїзду в квартиру АДРЕСА_4 житлова площа, право на користування якою має дитина, зменшилася майже на 4 кв. м спростовуються актом обстеження умов проживання малолітнього (а.с.118), згідно якого дитина має в користуванні окрему дитячу кімнату і спальню.

При вирішенні даної справи судом першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, зокрема доводам ОСОБА_4 щодо зазначених ним у позові підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та щодо порушення цим договором прав малолітньої дитини.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до встановлення обставин, що не були встановлені в рішеннях, ухвалених у справі, переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), і на законність рішення суду не впливають.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.С. Висоцька

О.В. Кафідова

І.М. Фаловська