Справа №521/20621/15-ц

Провадження №2/521/791/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року місто ОСОБА_1

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого судді – Плавича І.В.,

при секретарі – Дукіній Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення, вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання права користування, –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення, вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання права користування.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду ОСОБА_2 посилалась на ті обставини, що вона є власником 12/100 ідеальної частки домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Лазарева, 22.

Однак в 2001 році Управлінням ЖКГ Одеської міської ради на ім’я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на відповідне домоволодіння в цілому. В 2002 році ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 вказане домоволодіння, у зв’язку з чим частка у спільному майна фактично вибула з власності ОСОБА_2

Чоловік ОСОБА_2 – ОСОБА_4 – звертався за захистом порушених майнових прав до суду та в судовому порядку відповідні права осіб були відновлені. Але, не зважаючи на викладене, ідеальна частка будинку, що належить в теперішній час ОСОБА_2, самовільно зайнята та використовуються ОСОБА_3

У зв’язку із неможливістю позасудового врегулювання спору та відмовою добровільно звільнити самовільно зайняті приміщення з боку ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулась з даним позовом до суду, в якому просила усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю у вигляді 12/100 частки домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Лазарева, 22, виселити ОСОБА_3, вселити її до належної частки домоволодіння, а також зобов’язати ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 в користуванні власністю.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_3 посилався на ті обставини, що на даний час неможливо визначити ідеальні частки співвласників, у зв’язку з чим він вважає, що не порушує прав ОСОБА_2 та користується належною йому часткою. Виходячи з викладеного, ОСОБА_3 просив суд усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням під літ. «А», гаражем під літ. «К» та сараєм під літ. «З», №1-4 – огородженням і II – мостінням у домоволодінні №22 по вулиці Лазарева в місті Одесі шляхом виселення ОСОБА_2, визнати право користування житловим приміщенням під літ. «В» у домоволодінні №22 по вулиці Лазарева в місті Одесі та виділити в натурі частки співвласників домоволодіння №22 по вулиці Лазарева в місті Одесі.

Ухвалою Малиновського районного суду місті ОСОБА_1 від 14 листопада 2017 року вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 стосовно виділення часток в натурі були виділенні в самостійне провадження.

ОСОБА_2 та представник особи у відкрите судове засідання з’явились, заявлені вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити, зустрічні вимоги ОСОБА_3 не визнали.

ОСОБА_3 та представник особи у відкрите судове засідання не з’явились, брали участь у засіданнях по справі, заперечували проти вимог ОСОБА_2, були повідомлені судом про розгляд даної цивільної справи, просили суд відкласти розгляд справи. Сторона неодноразово надавала заяви про відкладення розгляду справи або оголошення перерви у розгляді справи з різних підстав (17 травня 2016 року, 13 вересня 2016 року, 13 жовтня 2016 року, 17 листопада 2016 року, 21 вересня 2017 року, 25 жовтня 2017 року, 07 листопада 2017 року, 08 листопада 2017 року, 14 листопада 2017 року, 15 листопада 2017 року) без представлення належних підтверджуючих документів. При цьому із відповідними заявами зверталась сторона, що використовує передбачене законом право на процесуальне представництво в суді. Відтак, такі дії сторони суд розцінює як зловживання наданими законом процесуальними правами, що призводить до перешкоджання правосуддю та порушення розумних строків розгляду справи. Виходячи з викладеного, суд зважає доцільним розглянути цивільну справу по суті заявлених вимог.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши письмові докази, надані суду та долучені до справи, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд доходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_2 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 – виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на підставі рішення Малиновського районного суду міста ОСОБА_1 від 23 квітня 2015 року по справі №1519/18154/13-ц, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Оде6ської області від 08 вересня 2015 року, ОСОБА_2 є власником 12/100 ідеальної частки домоволодіння за адресою: місто Одеса, вулиця Лазарева, 22, яка фактично складається з житлового будинку літ. «В», літньої кухні літ. «И» та навісу літ. «М».

Майнові права набувача належним чином зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг від 19 жовтня 2015 року.

При цьому на підставі договору дарування від 11 липня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий №4688, ОСОБА_3 був власником 33/100 ідеальної частки домоволодіння за адресою: місто Одеса, вулиця Лазарева, 22, яка фактично складається з житлових будинків літ. «А», літ. «В», літньої кухні літ. «И», гаражу літ. «К», сараю літ. «З».

Однак, рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2011 року по справі №22ц-2297/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_6, Малиновського PB ОМУ ГУМВС України в Одеській області про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та зобов’язання зняти з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради про визнання свідоцтва про право власності у порядку спадкування частково недійсним, визнання договору дарування частково недійсним, визнання права користування на жиле приміщення та зобов’язання не перешкоджати в користуванні житловим приміщенням було скасовано рішення Малиновського районного суду міста ОСОБА_1 від 16 грудня 2010 року; визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на домоволодіння № 015783, яке було видане 11 вересня 2001 року на ім’я ОСОБА_1 Управлінням ЖКГ Одеського міськвиконкому на 33/100 ідеальну частку домоволодіння за адресою: місто Одеса, вулиця Лазарева, 22 – в частині права власності на частку домоволодіння, яка складається із житлового будинку літ. «В» та літньої кухні літ. «И»; визнано частково недійсним договір дарування 33/100 ідеальної частки домоволодіння за адресою: місто Одеса, вулиця Лазарева, 22, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_3 11 липня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за №4688, – в частині житлового будинку літ. «В» та літньої кухні літ. «И».

Дані судові рішення мають преюдиційне значення для справи, а обставини, встановлені даними судовими рішеннями, не підлягають доказуванню в силу положень статті 61 ЦПК України.

Як свідчить сторона ОСОБА_2, фактично вказані приміщення зайняті ОСОБА_3 та використовуються на власний розсуд.

Згідно ст. 317 ч.ч.1,2 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. В той же час, відповідно до ст. 319 ч.ч.1,2 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ч.ч.1,2 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. В силу ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950). Стаття 17 Загальної декларації проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено в п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом роз’яснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).

Суд погоджується, що правова позиція ОСОБА_3 свідчить про невизнання майнових прав ОСОБА_2 на відповідні приміщення, у зв’язку з чим право власності особи підлягає захисту.

Разом з тим, посилання сторони ОСОБА_3 на неможливість визначення ідеальних часток співвласників в якості підтвердження відсутності порушень майнових прав ОСОБА_2 з його боку, – суд не може прийняти до уваги. При цьому питання перерахунку ідеальних часток та виділення таких часток в натурі вирішуються в рамках іншої цивільної справи №521/13017/17, яка знаходиться в провадженні Малиновського районного суду міста ОСОБА_1, та прямо не пов’язані із предметом спору в даній справі.

Сторони у цивільному процесі користуються процесуальними правами на власний розсуд. Як зобов’язує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Однак згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, з огляду на встановлені фактичні обставини, суд не може погодитись із обґрунтованістю зустрічного позову ОСОБА_3 стосовно визнання права користування спірними приміщеннями та відмовляє у задоволенні відповідних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,–

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення, вселення – задовольнити.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю – 12/100 частинами домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Лазарева, 22, які складаються із житлового приміщення, визначеного у технічній документації під літ. «В», загальною площею 56,8кв.м./30,2кв.м., та літньої кухні, визначеної у технічній документації під літ. «И», та навісу літ. «М».

Виселити ОСОБА_3 з 12/100 частин домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Лазарева, 22, які складаються із житлового приміщення, визначеного у технічній документації під літ. «В», загальною площею 56,8кв.м. / 30,2кв.м., та літньої кухні, визначеної у технічній документації під літ. «И», та навісу літ. «М».

Вселити ОСОБА_2 в 12/100 частин домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Лазарева, 22, які складаються із житлового приміщення, визначеного у технічній документації під літ. «В», загальною площею 56,8кв.м./30,2кв.м., та літньої кухні, визначеної у технічній документації під літ. «И», та навісу літ. «М».

Зобов’язати ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 в користуванні власністю 12/100 частинами домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Лазарева, 22, які складаються із житлового приміщення, визначеного у технічній документації під літ. «В», загальною площею 56,8кв.м./30,2кв.м., та літньої кухні, визначеної у технічній документації під літ. «И», та навісу літ. «М».

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання права користування – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: