Справа № 464/9152/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Радченко Е.А.

Провадження № 22-ц/783/4415/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Брикайло М.В.,

з участю: представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_6 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір позики, укладений 24.07.2013 року між його матір’ю ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4, з тих підстав, що фактично кошти позичались у ОСОБА_8, а позичальником за цим договором був він, ОСОБА_7, а не ОСОБА_2, оскільки кошти позичались для погашення його кредиту перед АТ «Астра Банк» з метою уникнення звернення стягнення на їхнє житло, яке було передане в іпотеку банку в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, а тому договір позики був укладений під впливом тяжкої для його сім’ї обставини – загрози втрати єдиного житла, і на вкрай не вигідних умовах, оскільки фактично предметом позики були грошові кошти в сумі 280000 грн., а в договорі записана сума з урахуванням процентів за користування позиченими коштами – 355600 грн.

У січні 2017 року ОСОБА_9 звернувся із зустрічним позовом, в якому просив стягнути з позичальника ОСОБА_2 заборгованість за вказаним вище договором позики в розмірі 1901620 грн. 28 коп., з яких: 1231220 грн. 64 коп., що згідно з офіційним курсом НБУ станом на день звернення з вказаним позовом (2772 грн. 1541 коп. за 100 доларів США) еквівалентно 44413,86 доларам США, – становить предмет позики, а 670399 грн. 64 коп., що еквівалентно 24183,35 доларам США, – становлять штрафні санкції за 1089 днів прострочення виконання грошового зобов’язання.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що за договором позики він позичив ОСОБА_2 355600 грн., що на момент позики згідно з офіційним курсом НБУ (799 грн. 30 коп. за 100 доларів США) становило 44413,86 доларів США, які вона повинна була повернути до 24.01.2014 року, проте, не повернула, а тому, повинна сплатити борг з урахуванням 0,05% від простроченої суми за кожний день прострочення платежу за 1089 днів.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12.05.2017 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 борг за договором позики, укладеним 24.07.2013 року, в розмірі 966017 грн. 39 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8000 грн., загалом – 974017 грн. 39 коп.

Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника – ОСОБА_6, просить рішення скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким первинний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову – відмовити.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що в дійсності ОСОБА_7, а не ОСОБА_2, отримав у позику грошові кошти в сумі 280000 грн. для сплати його заборгованості перед банком, які частково повернув, що підтверджено розписками, його письмовими поясненнями та показаннями свідка, які суд безпідставно не врахував при вирішенні даної справи. Зазначає, що кошти позичались у скрутний для його сім’ї час під впливом тяжкої обстановки, так як необхідно було повернути банку кредит, щоб не допустити звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором – на їхнє єдине житло. Вкрай невигідними умовами називає те, що в оспорюваному договорі позики зазначена більша сума позики, ніж та, що отримана в дійсності. Крім того, зазначає, що кошти позичав ОСОБА_8, а не ОСОБА_4, і цей факт підтверджений доказами, яким суд не дав належної правової оцінки. Апелянт повністю не згідний із зустрічним позовом, оскільки предметом позики були грошові кошти, надані в гривнях, а не в доларах США, та в меншій сумі, ніж стягнув суд. Крім того, вважає невірним і таким, що не відповідає дійсності, розрахунок трьох процентів річних, штрафних санкцій та інфляційних втрат.

Додатково, стороною апелянта було подано клопотання про застосування апеляційним судом наслідків спливу позовної давності до вимог за зустрічним позовом, а саме: до вимог про стягнення боргу за основним зобов’язанням, заявлених поза межами трьохрічного строку позовної давності, та до вимог про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов’язання, заявлених поза межами річного строку позовної давності, а також звернуто увагу на допущення судом першої інстанції порушень вимог процесуального закону – виходу суду за межі позовних вимог за зустрічним позовом, оскільки оскаржуваним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 три проценти річних в розмірі 35192 грн. 92 коп. та інфляційні втрати в розмірі 361153 грн. 27 коп., про стягнення яких у своїй зустрічній позовній заяві позивач ОСОБА_4 не просив.

В судове засідання апеляційного суду інші учасники судового розгляду не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, а тому справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони відповідача ОСОБА_2 в підтримання апеляційної скарги та заявлених клопотань, заперечення протилежної сторони, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.07.2013 року між матір’ю ОСОБА_7 – ОСОБА_2 (позичальником) та ОСОБА_4 (позикодавцем) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №4028 (а.с.10), за умовами якого (п.1) позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 355600 грн. строком до 24.01.2014 року.

У п.2 договору передбачено, що повернення коштів буде проводитись протягом шести місяців, але не пізніше 24 числа кожного місяця по 12600 грн., а в січні 2014 року до 24 числа позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю кошти в сумі 280000 грн., що буде підтверджуватись заявами про розрахунок або розписками.

У п.2 договору також зазначено, що при поверненні грошових коштів сума повернення не повинна бути меншою, ніж еквівалент у доларах США на день посвідчення даного договору, встановлений курсом НБУ.

У п.3 договору зазначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем згідно умов цього договору, і в строк, передбачений п.1 даного договору, що підтверджується розписками позикодавця або заявами про розрахунок, підпис на якій буде засвідчено нотаріально.

У п.4 договору передбачено, що у випадку прострочення повернення грошових коштів в сумі і в строк, передбачений цим договором, позичальник зобов’язаний сплачувати позикодавцеві 0,05% штрафних санкцій за кожен день прострочення платежу від суми прострочення.

Згідно з п. 5 договору, грошова сума, вказана в п. 1 договору, передана позичальнику в момент погодження проекту даного договору та його підписання сторонами.

У п.9 договору сторони засвідчили, що ними надані всі необхідні відомості та документи для посвідчення даного договору і що немає неправдивих або ненаданих відомостей та підроблених документів. Сторони також засвідчили, що договір не укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини.

Отже, укладення договору саме між позикодавцем ОСОБА_4 та позичальником ОСОБА_2 підтверджується нотаріально посвідченим договором позики, який підписаний сторонами договору особисто, крім того, сторони договору засвідчили про те, що договір не укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини, і виконання зобов’язань за цим договором забезпечено іпотекою нерухомого майна, яким є належні на праві власності ОСОБА_2 житловий будинок №11 на вул.І.Франка в м.Сколе Сколівського району Львівської області та земельна ділянка площею 0,0970 га за цією ж адресою, що підтверджується нотаріально посвідченим іпотечним договором від 28.07.2013 року (а.с.11-14), укладеним між тими ж самими сторонами, а тому правових підстав для висновку про укладення цього договору між іншими особами та/або про його недійсність, як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, немає.

В цій частині спору суд правильно встановив фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, дослідженим у судовому засіданні, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_7 про визнання договору позики недійсним слід залишити без змін, а апеляційну скаргу в цій частині – без задоволення.

Правильним є й висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову позикодавця ОСОБА_4 про стягнення з позичальника ОСОБА_2 позичених їй коштів у сумі 355600 грн. та штрафних санкцій у розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, оскільки письмових доказів, як того вимагає положення п.п.2,3 договору, на підтвердження факту повернення позичених грошових коштів відповідачем ОСОБА_2 не надано.

При цьому, рішення суду в частині стягнення заборгованості зі штрафних санкцій слід змінити, визначивши розмір штрафних санкцій – 193624 грн. 20 коп. за зазначений позивачем у зустрічній позовній заяві період – 1089 днів (355600 грн. х 0,05% х 1089 днів), а не за 1204 дні у сумі 214071 грн. 20 коп., як визначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, вийшовши за межі позовних вимог, чим порушив норму ч.1 ст.11 ЦПК України, що відповідно до п.4 ч.1 та ч.3 ст.309 цього Кодексу є обов’язковою підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Доводи сторони відповідача ОСОБА_2 про застосування до заявлених до неї зустрічних позовних вимог наслідків спливу позовної давності є безпідставними, оскільки в суді першої інстанції ні відповідачі, ні представник ОСОБА_6 із такою заявою до суду не звертались.

Порушення норм процесуального закону районний суд допустив і в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 всю суму сплаченого позивачем ОСОБА_4 судового збору в розмірі 8000 грн. за подання зустрічної позовної (а.с.100), суд не врахував вимог ст.88 ЦПК України щодо пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог.

Порушення норми ч.1 ст.11 ЦПК України суд першої інстанції допустив і в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 у користь позивача ОСОБА_4 трьох процентів річних у розмірі 35192 грн. 92 коп. та інфляційних втрат у розмірі 361153 грн. 27 коп., оскільки таких вимог в зустрічному позові позивач ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_2 не пред’являв.

Таким чином, з урахуванням наведених вище мотивів, рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору за зустрічним позовом, а саме: в частині визначення розміру заборгованості за договором позики від 24.07.2013 року та судового збору, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 у користь позивача ОСОБА_4, слід змінити, зменшивши розмір заборгованості за договором позики з 966017 грн. 39 коп. до 549224 грн. 20 коп. (355600 грн. + 193624 грн. 20 коп.), а розмір судового збору, з урахуванням частки задоволених апеляційним судом вимог позивача (29%), – з 8000 грн. до 2320 грн., та визначивши загальний розмір стягуваної суми замість 974017 грн. 39 коп. на 551544 грн. 20 коп.

Крім того, з урахуванням вимог ст.88 ЦПК України та часткового задоволення апеляційним судом апеляційної скарги в частині зменшення розміру присудженої з відповідача ОСОБА_2 у користь позивача ОСОБА_4 заборгованості за договором позики, з позивача ОСОБА_4 підлягають стягненню у користь відповідача ОСОБА_2 понесенні та документально підтверджені (а.с.155) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6248 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 травня 2017 року в частині визначення розміру заборгованості за договором позики та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4, змінити, зменшивши розмір заборгованості за договором позики до 549224 (п’ятсот сорок дев’ять тисяч двісті двадцять чотири) гривень 20 (двадцять) копійок, а розмір судового збору – до 2320 (дві тисячі триста двадцять) гривень, та визначивши загальний розмір стягуваної суми – 551544 (п’ятсот п’ятдесят одна тисяча п’ятсот сорок чотири) гривень 20 (двадцять) копійок.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6248 (шість тисяч двісті сорок вісім) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

ОСОБА_11