ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" липня 2006 р. 14-35 Справа № АС-13/237-06
вх. № 6315/1-13
Суддя господарського суду Харківської області Водолажська Н.С.
за участю секретаря судового засідання Зіміна К.В.
представників сторін позивача - Крячко О. В., дов. б/н від 16.05.06 р.,
відповідача - Мєркулов Д. Г., дов. № 3134/10/10-025 від 19.10.05 р.
по справі за позовом Підприємство "Дергачівський державний моторобудівний завод", м. Дергачі
до Дергачівська МДПІ м. Дергачі
про скасування повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Дергачівський держаний моторобудівний завод, після доповнення позовних вимог, які прийняті судом, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської МДПІ Харківської області № 0000091521/0 від 01.02.06 р., від 09.02.06 р. № 0000251511/0, № 0000261511/0, від 02.03.06 р. № 000231521/0, № 000241521/0, № 000251521/0, від 10.03.06 р. № 000231521/1, № 000241521/1, № 000251521/1, № 0000251511/1, № 0000261511/1, № 0000461521/0 від 04.05.06 р., від 10.05.06 р. № 000231521/2, № 000241521/2, № 000251521/2, № 0000251511/2, № 0000261511/2 як безпідставні, посилаючись на відсутність вини у порушенні строків проведення платежів у зв’язку із тим, що при створенні заводу (наказ Мінпромполітики України №138 від 09.04.99 р.) не були визначені джерела покриття витрат підприємства на утримання законсервованих основних засобів, відсутністю замовлень, а при створенні на нього були переведені значні борги ДП „Завод ім. В.О. Малишева”, наприклад, перед працівниками, що призвело до виникнення боргів перед бюджетом та іншими кредиторами, які підприємство не мало чим сплатити. Наслідком заборгованості стало те, що на розрахункові рахунки ДДМЗ було накладено арешт державною виконавчою службою Дергачівського району Харківської області. Відповідно усі суми, які надходили на рахунки, ДВС списувала на свій депозитний рахунок. Крім того, на майно заводу ДВС Дергачівського району також було накладено арешт та заборону відчуження (наприклад, постанова № 849/К від 03.10.05 р). Проте ДДМЗ своєчасно надавалися платіжні доручення до установ банків на сплату платежів до бюджету, які поверталися банком з відміткою про арешт коштів. Крім того, ДДМЗ надавав до ДПІ Дергачівського району листи з проханням у зв’язку із ситуацією, що склалась, не нараховувати підприємству фінансові санкції. Все це, відсутність коштів на відновлення виробництва, а також відсутність дозволу уповноваженого державного органу на реалізацію об’єктів нерухомого майна з метою погашення боргів, призвело до неможливості своєчасно сплатити податки та збори до бюджету.
Такий дозвіл завод отримав лише 22.08.05 р. (дозвіл Мінпромполітики України № 10/7-1-1344 щодо реалізації основних фондів). Було знайдено покупців. Але, оскільки у дозволі містилась вимога спрямувати отримані кошти на інвестування власного виробництва, ДВС Дергачівського району відмовилася зняти арешт з майна, без чого неможливо було здійснити відчуження. Арешт був знятий у січні 2006 р. Підприємство спрямувло кошти, отримані від реалізації, замість власного виробництва на погашення боргів перед кредиторами та боргів перед бюджетом.
Позивач також посилається на положення ст. 61 та ст. 67 Конституції України, рішення Конституційний Суд України № 15-рп/2004 від 2.11.04 р. та від 24.03.05 р. по справі № 1-9/2005, та інші обставини, викладені у позові.
Також позивач просить відшкодувати на його користь суми сплачених ним судового збору та судових витрат за рахунок відповідного бюджету.
Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на результати перевірок та своє право здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).
Справа розглядається в порядку КАС України.
Надані документи свідчать про те, що відповідачем були проведені невиїзні документальні перевірки підприємства позивача з питань своєчасності сплати частини прибутку (доходу) за період з 10.10.04 р. по 20.01.06 р. (акт № 20/15-154 від 01.02.06 р.), своєчасності сплати ПДВ за періоди з 30.05.05 р. по 29.12.05 р. (акт № 3/15-247 від 20.01.06 р.), з 30.08.05 р. по 03.01.06 р. (акт № 16/15-247 від 18.02.06 р.) та з 01.08.05 р. по 20.01.06 р. (акт № 51/15-247/14312619 від 18.04.06 р.). Як вказує відповідач, дані перевірки проводилися в порядку п. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює, що органи ДПС мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).
Слід відмітити, що позивач не заперечує проти законності проведених невиїзних документальних перевірок, тому суд не досліджує правомірність їх призначення та проведення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач наполягає на тому, що у періоди, що були перевірені відповідачем, підприємство фактично не здійснювало господарську діяльність, що відображено (підтверджено) плановою документальною перевіркою за період з 01.07.04 р. по 31.03.05 р., яка проводилася 2 серпні 2005 р., не мало можливості реалізовувати об’єкти нерухомого майна, а тому не мало можливості сплачувати своєчасно до бюджету відповідні кошти. Оскільки вини підприємства у порушенні строків проведення платежів нема, то і застосування фінансових санкцій у відсутності вини не повинно проводитися.
В позові та поясненнях в судовому засіданні позивач стверджує про те, що поняття „порушення” правил оподаткування передбачає наявність вини (винність) у формі умислу або необережності. Крім того, позивач вказує на існуючу неврегульованість питань про вину у податковому законодавстві, посилаючись при цьому на Інструкцію про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами ДПС, затверджену наказом ГДПА України № 28 від 28.04.95 р.
Слід відмітити, що посилання на вказану Інструкцію є неправомірним, оскільки вона втратила чинність з 17.03.01 р.
В ст. 67 Конституції України, на яку посилається позивач, встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суд вважає необхідним відмітити, що норма, в порядку якої відповідачем були застосовані фінансові санкції (п. 17.1.7 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”), встановлює, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
При цьому Законом передбачено (п. 5.1 ст. 5), що податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. При цьому (п. 7.1.1 ст. 7 Закону) джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
В п. 20.1 ст. 20 цього Закону встановлена відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства, яка передбачена відносно платника податку у порядку та розмірах, визначених законом. Ця норма також не передбачає відповідальність тільки при наявності вини платника, а пов’язує її саме з невиконанням вимог Закону не залежно від того, з чим пов’язане таке невиконання.
В п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про ПДВ” записано, що платники податку, визначені, зокрема у п. 10.1 „а” (платники податку, визначені у ст. 2 цього Закону), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
З аналізу наведених норм випливає, що ні в законах України „Про оподаткування прибутку підприємств” та „Про ПДВ”, ні в інших законах про оподаткування не встановлені застереження щодо обов’язку сплачувати податки та обов’язкові платежі в разі відсутності коштів або інших джерел для погашення податкових зобов’язань.
Слід відмітити, що вина є складовою частиною складу злочину, передбаченого ст. 212 КК України, яка передбачає відповідальність платників податків за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.
Зважаючи на вищенаведені обставини суд не приймає посилання позивача на відсутність його вини у порушенні граничних строків сплати податкових зобов’язань як підставу для незастосування до нього фінансових санкцій в порядку п. 17.1.7 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Також в позові позивач посилається на положення ст. 16 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, яка передбачає звільнення платника від нарахування пені за прострочення сплати податків та зборів з вини банківської установи.
Суд також не приймає це твердження, оскільки позивачем не надано доказів не проведення платежів з вини банківської установи та також у зв’язку з тим, що відповідачем застосовувалися фінансові санкції, а не нараховувалася пеня.
Також суд не вбачає в діях відповідача ознак порушення положень ст. 61 Конституції України, оскільки доказів того, що підприємство вже притягалося до юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства (порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання) або нарахування фінансових санкцій проведене за порушення, які вчинені іншою особою, позивачем не надано.
Як свідчать надані сторонами документи, за результатами перевірки підприємства позивача з питань своєчасності сплати частини прибутку (доходу) за період з 10.10.04 р. по 20.01.06 р., які викладені в акті № 20/15-154 від 01.02.06 р., відповідачем було прийняте оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0000261511/0 від 09.02.06 р., яким до позивача застосовані фінансові санкції (20%) в розмірі 60,0 грн. за затримку на 60 календарних днів сплати узгодженого податкового зобов’язання в сумі 300,0 грн., визначеного в податковій декларації № 23462 від 09.11.05 р.
Зважаючи на те, що позивач не заперечує факту несвоєчасної сплати податкового зобов’язання в цій сумі, висновки відповідача відповідають фактичним обставинам, а прийняте у зв’язку з виявленим порушенням податкове повідомлення-рішення є правомірним і в цій частині позов задоволенню не підлягає.
На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем також було прийняте оскаржене в даному провадженні податкове повідомлення-рішення № 0000261511/0 від 09.02.06 р., яким до підприємства були застосовані фінансові санкції (50%) в сумі 6900,0 за затримку на 466 календарних днів граничного строку сплати узгодженого суми податкового зобов’язання в розмірі 13800,0 грн.
Як вбачається з наданого до акту перевірки розрахунку штрафних санкцій, відповідачем в даний розрахунок включені проведені платежі в погашення податкових зобов’язань, визначених податковим повідомленням-рішенням № 0006922310 від 30.09.04 р.
Відповідачем до матеріалів справи наданий корінець вищевказаного податкового повідомлення-рішення, в якому встановлений граничний строк сплати податкових зобов’язань по платежам частини прибутку (доходу) державних підприємств до 19.10.04 р., тобто не Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як передбачено в п. 17.1.7 ст. 17 цього Закону. За таких обставин у відповідача не було законних підстав нараховувати фінансові санкції в розмірі 5900,0 грн.
Решта застосованих фінансових санкцій пов’язана з несвоєчасністю сплати самостійно задекларованої (узгодженої) суми податкових зобов’язань (податкові декларації № 5740 від 06.05.05 р. та № 12729 від 20.07.05 р.), що не заперечується позивачем, а тому є правомірною і в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Як стверджує позивач, він скористався своїм правом адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень, направивши до відповідача скаргу від 23.02.06 р. Рішенням від 10.03.06 р. про результати розгляду скарги оскаржені податкові повідомлення-рішення від 09.02.06 р. № 0000251511/0, № 0000261511/0 були залишені без змін, а скарга в цій частині – без задоволення. Проте, за твердженнями позивача, відповідачем були прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 10.03.06 р. № 0000251511/1 та № 0000261511/1.
До позову позивачем включені вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.03.06 р. № 0000251511/1 та № 0000261511/1, але самих податкових повідомлень-рішень від цієї дати і за такими номерами позивачем не надано. Не були надані ці документи і в подальшому, а тому у позивача відсутні докази того, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 10.03.06 р. № 0000251511/1 та № 0000261511/1 відповідачем приймалися, чим були порушені його права і охоронювані законом інтереси. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Позивачем до матеріалів справи надані документи, які свідчать про те, що при подальшому оскарженні податкових повідомлень-рішень від 09.02.06 р. № 0000251511/0, № 0000261511/0 ним була направлена скарга від 16.03.06 р. до ДПА Харківської області. Рішенням Голови ДПА Харківської області від 26.04.06 р. скарга платника в цій частині була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення – без змін. З урахуванням результатів розгляду повторної скарги відповідачем були прийняті і направлені платнику нові податкові повідомлення-рішення від 10.05.06 р. № 0000251511/2 та № 0000261511/2 з тими ж сумами штрафних санкцій, що і в податкових повідомленнях-рішеннях від 09.02.06 р. № 0000251511/0, № 0000261511/0.
Слід відмітити, що порядок та підстави прийняття та направлення нових податкових повідомлень-рішень встановлений Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, які не передбачають прийняття нових податкових повідомлень-рішень в разі незадоволення скарги платника або без проведеного донарахування зобов’язань та/або фінансових санкцій. За таких обставин податкові повідомлення-рішення від 10.05.06 р. № 0000251511/2 та № 0000261511/2 прийняті всупереч вимогам чинного законодавства і позов в цій частині підлягає задоволенню.
Позивачем до матеріалів справи наданий акт № 3/15-247 від 20.01.06 р. невиїзної документальної перевірки підприємства позивача з питань своєчасності сплати ПДВ за періоди з 30.05.05 р. по 29.12.05 р. За результатами цієї перевірки відповідачем було прийняте оскаржене в даному провадженні податкове повідомлення-рішення № 0000091521/0 від 01.02.06 р., яким до позивача були застосовані фінансові санкції (50%) в розмірі 8116,0 грн. за затримку на 212 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по ПДВ в розмірі 16232,0 грн.
Як вбачається з наданого до акту перевірки розрахунку, до нього включені проведені платником платежі в погашення зобов’язань по ПДВ, самостійно задекларованих підприємством в податкових деклараціях по ПДВ № 6745 від 19.05.05 р. та № 8618 від 21.06.05 р. Оскільки позивач не спростовує факти затримки висновки акту перевірки і проведені розрахунки є правомірними і позов в цій частині задоволенню не підлягає.
До матеріалів справи позивачем наданий акт № 16/15-247 від 18.02.06 р. невиїзної документальної перевірки підприємства позивача з питань своєчасності сплати ПДВ за період з 30.08.05 р. по 03.01.06 р. За результатами даної перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.03.06 р. № 000231521/0, № 000241521/0 та № 000251521/0, якими до платника були застосовані фінансові санкції в розмірах 549,2 грн., 5214,8 грн. та 5494,5 грн. за затримку граничного строку сплати узгодженої суми зобов’язань на 17 календарних днів (10%), 81 день (20%) та на 143 календарних дня (50%) відповідно.
Як вбачається з вказаного акту, в розрахунок фінансових санкцій включені проведені платником платежі за самостійно узгодженими зобов’язаннями (податкові декларації № 16068 від 22.08.05 р., № 17037 від 19.09.05 р., № 20117 від 17.10.05 р., № 24478 від 18.11.05 р. та № 25780 від 19.12.05 р.). Оскільки позивач не спростовує фактів порушення строків проведення платежів, висновки акту перевірки слід вважати правомірними, а проведене нарахування фінансових санкцій законним. За таких обставин позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Позивач наполягає на тому, що в межах адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені до Дергачівської МДПІ Харківської області (скарга від 07.03.06 р.) і за результатами розгляду скарги (рішення Дергачівської МДПІ Харківської області від 10.03.06 р., яким скарга була залишена без задоволення) відповідачем були прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 10.03.06 р. № 000231521/1, № 000241521/1 та № 000251521/1. Але позивачем до матеріалів справи не надані включені у позов податкові повідомлення-рішення від 10.03.06 р. № 000231521/1, № 000241521/1 та № 000251521/1, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Також позивачем надані документи, які підтверджують те, що при подальшому оскарженні вищевказаних податкових повідомлень-рішень від 02.03.06 р. № 000231521/0, № 000241521/0 та № 000251521/0 (скарга від 16.03.06 р.) ДПА Харківської області було прийняте рішення від 26.04.06 р., яким скарга платника залишена без задоволення.
З урахуванням рішення про результати розгляду скарги від 26.04.06 р. відповідачем були прийняті і направлені позивачу нові податкові повідомлення-рішення від 10.05.06 р. № 000231521/2, № 000241521/2 та № 000251521/2, в яких вказані застосовані фінансові санкції в тих же розмірах, що і в податкових повідомленнях-рішеннях від 02.03.06 р. № 000231521/0, № 000241521/0 та № 000251521/0.
Оскільки нові податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч приписам Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, вони є неправомірними і позов в цій частині підлягає задоволенню.
Позивачем до матеріалів справи наданий акт № 51/15-247/14312619 від 18.04.06 р. невиїзної документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання своєчасності сплати ПДВ за період з 01.08.05 р. по 20.01.06 р. За результатами цієї перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000461521/0 від 04.05.06 р., яким до підприємства застосовані фінансові санкції (50%) в розмірі 2232,51 грн. за затримку на 172 календарних дня граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по ПДВ в розмірі 4465,01 грн.
Як вбачається з наданого до акту перевірки розрахунку фінансових санкцій, зобов’язання, по яким проводилися платежі, були самостійно задекларовані платником в податковій декларації по ПДВ № 12666 від 20.07.05 р. Оскільки позивач не спростовує фактів порушення граничних строків сплати податку, висновки акту перевірки відповідають фактичним обставинам, а нараховані у зв’язку з виявленими порушеннями штрафні санкції – правомірними. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково. Скасувати податкові повідомлення-рішенняДергачівської МДПІ Харківської області № 0000261511/0 від 09.02.06 р. в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 5900,0 грн., від 10.05.06 р. № 0000251511/2, № 0000261511/2, № 000231521/2, № 000241521/2 та № 000251521/2. В решті вимог в позові відмовити.
Стягнути з державного бюджету України на користь Дергачівського державного моторобудівного заводу (62300, м. Дергачі, вул. Залізнична, 31) 3, 40 судового збору.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови виготовлений 25.07.06 р.
Суддя Водолажська Н.С.