ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2017 р.                      Справа № 926/2194/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді:                              Данко Л.С.,

суддів:                                                  Галушко Н.А.,

                                                  ОСОБА_1,

секретар судового засідання:          Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», № WR-17-12944 від 02.10.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4885/17 від 17.10.2017 р.),

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19 вересня 2017 року

у справі № 926/2194/17 (суддя Гушилик С.М.),

порушеній за позовом Заступника прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі:

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ,

позивача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, м. Чернівці,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», м. Київ,

про визнання недійсним договору № 57 від 01 липня 2015 року та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2 (п/к на підставі довіреності № 0260/17 від 12.06.2017 р.;

від прокуратури: прокурор Шадловська О.В. (посвідчення № 042679 від 11.04.2016 р.);

від позивача-1: ОСОБА_3 (п/к на підставі довіреності № 220/423/д від 22.12.2016 р.;

від позивача-2: ОСОБА_4 (п/к на підставі довіреності № 1654 від 19.06.2017 р.).

Права та обов’язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України представникам роз’яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів – не надходило.

Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2017 р., справу № 926/2194/17 Господарського суду Чернівецької області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», № WR-17-12944 від 02.10.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4885/17 від 17.10.2017 р.), до провадження та розгляд скарги призначено на 08.11.2017 року, про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази – оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 96-100).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2017 р., клопотання позивача-2 про розгляд справи № 926/2194/17 у судовому засіданні 08.11.2017 року в режимі відеоконференції задоволено та судове засідання 08.11.2017 р. призначено провести в режимі відеоконференції о 10 год. 10 хв. з Господарським судом Чернівецької області.

08.11.2017 р. з підстав зазначених в ухвалі суду, розгляд справи було відкладено на 29.11.2017 р., про що сторони, прокурор були повідомлені відповідно до приписів Інструкції з діловодства в господарських судах України (а. с. 143-144/зворот).

В судове засідання, яке відбулося 29.11.2017 р., представник апелянта/відповідача (ПрАТ «ВФ Україна» прибув, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи апеляційної скарги підтримав, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 р. по справі № 926/2194/17 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник прокуратури в судове засідання прибув, надав пояснення по суті апеляційної скарги, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, просить апеляційну скаргу ПрАТ «ВФ Україна» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 р. залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

Представник позивача-1 в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить в задоволенні апеляційної скарги апелянта відмовити та залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 р. в справі № 926/2194/17 - без змін.

Представник позивача-2 в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить в задоволенні апеляційної скарги апелянта відмовити та залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 р. в справі № 926/2194/17 - без змін.

Заслухавши доводи та усні пояснення сторін та прокурора у справі, які прибули в судове засідання, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони та прокурор своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи та їх представники прибули в судове засідання 29.11.2017 р., судова колегія дійшла до висновку розглянути справу по-суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 року у справі № 926/2194/17 (суддя Гушилик С.М.), позов задоволено, визнано недійсним договір № 57 від 01.07.2015 року укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» 9 (пункти 1-2 резолютивної частини судового рішення). Пунктом третім резолютивної частини вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код 14333937) на користь військової прокуратури Західного регіону України Чернівецького гарнізону 1600,00 грн. судового збору (а. с. 85, 86-88).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду апелянт/відповідач (ПрАТ «ВФ Україна») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 102-104), просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 р. по справі № 926/2194/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Заступника прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про визнання недійсним договору № 57 на розміщення обладнання від 01 липня 2015 року відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального права при недотримання норм процесуального права, оскільки судом неповно з’ясовано усі фактичні обставин справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Так, апелянт/відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що висновок місцевого господарського суду про те, що між сторонами у справі було укладено договір оренди, оскільки має ознаки договору оренди нерухомого майна, на думку апелянта є суперечливим та не може погодитьсь, вважаючи, що за статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму оренди, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Однак, передавши за актом приймання-передачі майно в оренду, орендодавець при цьому сам позбавляється права володіти та користуватись об'єктом оренди. Право володіти та користуватись об'єктом оренди має виключно орендар. Натомість, в даному випадку Позивач не передавав майно (трубу котельні) в користування ПрАТ «ВФ Україна», а використовує дану трубу котельні самостійно, відповідно до її безпосереднього призначення.

Отже, укладення між сторонами договору на розміщення обладнання не пов'язано із вибуттям труби котельні з володіння Позивача, та не перешкоджає йому використовувати даний об'єкт відповідно його функціонального призначення, що і має місце в даному випадку.

Відтак, на думку апелянта, викладені вище доводи дають достатні підстави стверджувати, що укладений між сторонами договір не є удаваним договором оренди державного майна, а є самостійним видом договору, що підлягає правовому регулюванню Главою 32 Цивільного кодексу України. Таким чином сторони не укладали оскаржуваний правочин з метою приховати відносини оренди, оскільки відносин оренди між сторонами не існує, як і не існує обставин вибуття майна з володіння і користування Позивача, оскільки труба котельні на даний час використовується самим Позивачем за призначенням.

Враховуючи вищенаведене апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для справи та прийняв неправильне рішення, яким задовольнив позов заступника військового прокурора Чернівецької обласної в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про визнання недійсним договору № 57 на розміщення обладнання від 01 липня 2015 року.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що апелянт/відповідач: Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (скорочене найменування ПрАТ «ВФ Україна») є правонаступником Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» (скорочене найменування ПрАТ «МТС Україна»), та є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 14333937, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Позивач-1: Міністерство оборони України, є органом державної влади, юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Позивач-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (скорочене найменування КЕВ м. Чернівці) є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 08179180, місцезнаходження: 58000, м. Чернівці, вул. Українська, 43, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Заступником військового прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, 03.07.2017 р. подано позов до Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» про визнання недійсним договору № 57 на розміщення обладнання від 01 липня 2015 року (а. с. 6-10).

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пред'явлення Заступником військового прокурора Чернівецької області даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року за № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв'язку з вищевикладеним, заступник військового прокурора Чернівецької області, згідно п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3/-рп/99, звертається з позовом до Господарського суду Чернівецької області в інтересах держави – Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах. Враховуючи те, що термін «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави. Відтак заступник військового прокурора правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі позивачів.

Як вбачається з матеріалів даної справи, в процесі розгляду справи судом першої інстанції, ухвалою суду від 27.07.2017 р. задоволено заяву заступника військового прокурора Чернівецької області про заміну сторони, а саме: Приватне акціонерне товариство «МТС Україна» на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» та замінено відповідача у справі № 926/2194/17 з Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (код ЄДРПОУ 14333937, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15) (а. с. 48/зворот), що не суперечить статті 24 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, за апеляційною скаргою скаржника, оцінивши зібрані місцевим господарським судом докази у даній справі, заслухавши пояснення представника сторін та прокурора, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 липня 2015 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці, в особі начальника ОСОБА_5, що діє на підставі Свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарської діяльності у Збройних Силах від 10.03.2010 року № 421 (Власник – за договором, позивач-2 – у справі) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна») в особі начальника технічного департаменту Захід ПрАТ «МТС Україна» ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності № 0280/15 від 05.06.2015 р., було укладено договір на розміщення обладнання №57 від 01.07.2015 року (далі - Договір) (а. с. 18-21).

Відповідно до п. 1.1. Договору власник надає ПрАТ «МТС Україна» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна») право на розміщення обладнання мобільного зв’язку, телекомунікаційної мережі ПрАТ «МТС Україна» (обладнання стільникового зв’язку – 1 шт.) в погодженому сторонами місці за адресою: м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 41 Б, в/м №1, буд. № 89 (труба котельні).

Розміщення обладнання ПрАТ «МТС Україна» не спричиняє переходу прав власності на дане обладнання до власника, а також не спричиняє покладання на власника відповідальності за його справну роботу, яка залишається за ПрАТ «МТС Україна» (п.1.3. Договору).

Відповідно до п.п.2.1.2. Договору власник зобов’язується надати можливість ПрАТ «МТС Україна» безперешкодного, цілодобового, оперативного доступу працівників ПрАТ «МТС Україна» до місця розміщення обладнання відповідно до списку, погодженого з виконавцем, а також представників підрядних організацій ПрАТ «МТС Україна» для обслуговування обладнання виконання монтажних та експлуатаційних робіт.

Підпунктами 2.2.1.-2.2.5. Договору, відповідач зобов’язувався забезпечити відповідність технічних характеристик обладнання, дотримання екологічної безпеки навколишнього середовища, не завдавати шкоди місцю розміщення, своєчасно та в повному обсязі сплачувати встановлені договором платежі.

На виконання умов вищезазначеного Договору, 01.07.2015 року між сторонами за договором, відповідно до п.1.1. Договору, було складено акт про розміщення телекомунікаційного обладнання мобільного зв’язку за адресою м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 41Б, в/м №1, буд. № 89 (труба котельні) (а. с. 21/зворот), який з моменту його підписання є невід’ємною частиною Договору.

Згідно п. 3.1 Договору, вартість плати за надання права розміщення обладнання складає 3333,33 грн. за місяць без ПДВ, ПДВ 666,67 грн. Загальна місячна плата за розміщення обладнання становить 4000,00 грн.

Пунктом 4.1 Договору передбачено що, строк його дії з дати укладення до 31.10.2007 р., з можливістю подальшої пролонгації. За три (3) місяці до закінчення дії договору, сторона яка бажає припинити його дію або змінити умови договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на аналогічний період.

Місцевим судом встановлено, не заперечується сторонами, що строк дії цього Договору було продовжено до 31.10.2017 року, оскільки в матеріалах справи відсутні попередження про припинення дії Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що спірний договір за своєю природою є договором оренди, а сторонами при укладенні його не було дотримано вимог спеціального законодавства, що регулює порядок передачі в оренду військового майна. У зв'язку з вищезазначеним, прокурор звернувся до суду першої інстанції з позовними вимогами про визнання недійсним договору № 57 на розміщення обладнання від 01.07.2015 р.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором..

Згідно із ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст.760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

З аналізу викладеного у статтях 901 та 759 Цивільного кодексу України випливає, що основною відмінністю договору найму (оренди) від договору надання послуг є те, що за договором найму (оренди) наймачу (орендарю) передається у тимчасове користування певна річ (майно), яка зберігає свої властивості та первісний вигляд при неодноразовому використанні, а за договором про надання послуг замовнику надаються певні послуги, які споживаються у процесі вчинення певної дії.

Відповідно до умов спірного Договору вбачається, що відповідач розміщує обладнання мобільного зв’язку, телекомунікаційної мережі ПрАТ «МТС Україна» (обладнання стільникового зв’язку – 1 шт.) в погодженому Сторонами місці (труба котельні), що фактично вказує на правовідносини оренди (найму) майна.

Згідно із ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, то відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 36б) вбачається, що котельня (труба), яка знаходиться за адресою: вул. Героїв Майдану, 41Б, в/м №1, буд. № 89, м. Чернівці, знаходиться у власності держави в особі Міністерства оборони України (позивача-1 – по даній справі) та знаходиться на балансі КЕВ м. Чернівці (позивача-2 – по даній справі), оскільки останній є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкований Міністерству оборони України і є бюджетною установою.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

У відповідності до ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду здійснюється з урахуванням вимог, встановлених порядком надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11.05.2000 року № 778.

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцем державного нерухомого майна є Фонд державного майна України державного майна України, його регіональні відділення та представництва, які, в свою чергу, на підставі ст. 9 даного Закону, за наявності підстав та відсутності обмежень, мають право укласти договір оренди державного майна.

Розрахунок орендної плати за користування державним майном визначається Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, відповідно до якої такий розрахунок здійснюється на підставі експертної оцінки майна, що орендується.

Відповідно до вимог ст. ст. 2, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове, платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльністю виключно на конкурсних засадах.

Відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З аналізу норм законодавства, яке діяло на час укладення оспорюваного правочину, відчуження спірного майна мало здійснюватися лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, відповідно до якого, право на розміщення обладнання мобільного зв’язку телекомунікаційної мережі могло здійснюватися безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який у даному випадку є Міністерство оборони України.

Враховуючи вищенаведене, сторони, укладаючи спірний договір, об’єктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, не було дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами. Отже, всупереч діючому законодавству посадовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (позивачем-2 – по справі), перед укладанням договору оренди, не проведено конкурс про передачу військового нерухомого майна в оренду.

Крім цього судом встановлено, що у порушення п. 6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 року № 778, відповідачем, перед укладанням договору оренди військового нерухомого майна, процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилась.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до абзацу 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена, як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як зазначено у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При укладенні спірного правочину не було дотримано приписів ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно того, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено місцевим господарським судом, сторонами укладено договір з порушенням діючого на момент його вчинення порядку укладення договорів використання державного майна, оскільки фактичним предметом правовідносин було саме використання державного майна для розміщення обладнання мобільного зв'язку телекомунікаційної мережі.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскаржуваний договір № 57 від 01.07.2015 року суперечить положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», відтак такий договір підлягає визнанню судом недійсним.

Аналогічну правову позицію викладено на постановах Вищого господарського суду № 32/343 від 28.07.2009 року, №50/139 від 27.08.2009 року.

Колегія суддів вважає помилковими твердження апелянта, що даний договір є договором сервітуту, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Як вже було зазначено вище у цій постанові, сторони договору визначили місце розміщення обладнання: мобільного зв’язку телекомунікаційної мережі відповідача (обладнання стільникового зв’язку – 1 шт.), в погодженому сторонами місці (труба котельні), що знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 41 Б, в/м №1, буд. № 89. Будівля № 89 /котельня/ у м. Чернівці, по вул. Героїв Майдану, 41 Б, в/м № 1, перебуває у власності держави, а невід’ємною частиною цієї будівлі є труба котельні, на якій було розміщено визначене п. 1.1. Договору обладнання, яке повинно мати захищений доступ (п. 1.2. Договору), а КЕВ м. Чернівці, в свою чергу, надає можливість відповідачу безперешкодного доступу до місця розміщення обладнання, відповідач має право укласти прямий договір на постачання електричної енергії до обладнання з електропостачальною організацією відповідно до Правил користування електричною енергією, за використання об’єкту позивача-2, відповідач сплачує місячну плату (п. п. 3.1., 3.2, 3.3. Договору).

Таким чином, оспорюваний договір по своїй суті не може бути договором сервітуту, так як містить всі ознаки договору оренди.

Враховуючи все вищевикладене у цій постанові, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позов є обґрунтованими та підлягає до задоволення повністю.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, дослідивши матеріали даної справи та з’ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення даного спору, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 49, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 року у справі № 926/2194/17 – залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

2.          Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Матеріали справи повернути в Господарський суд Чернівецької області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

           29.11.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 04.12.2017 р.