Головуючий у 1 інстанції - Назаренко Г.В.

Суддя-доповідач - Чебанов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року справа № 235/3869/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Чебанова О.О., суддів: Сіваченка І.В., Шишова О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у справі № 235/3869/17 за позовом ОСОБА_2 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа - Управління соціального захисту населення Красноармійської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області із адміністративним позовом до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач), третя особа - Управління соціального захисту населення Красноармійської районної державної адміністрації, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті пенсії ОСОБА_2; зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії з 4 листопада 2016 року та здійснити виплату заборгованості за весь час затримки.

Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у справі № 235/3869/17 адміністративний позов було задоволено, внаслідок чого: визнано протиправною бездіяльність Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 пенсії; зобов'язано Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії з 4 листопада 2016 року та здійснити виплату заборгованості за весь час затримки.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову місцевого суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком з 1 вересня 1993 року, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 15.10.1993р. (а.с. 5).

Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1.

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Красноармійської районної державної адміністрації від 23.05.2016р. № НОМЕР_1 ОСОБА_2 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання якого є с. Сергіївка Красноармійського району Донецької області (а.с. 6).

Згідно відповіді на запит, адресованої представнику позивача від 2 червня 2017 року, зазначено що ОСОБА_2 4 листопада 2016 року звернувся з заявою про переведення пенсійної виплати до Красноармійського об'єднаного УПФУ Донецької області. Виплата пенсії не проводилась, відповідно до негативного рішення Комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (протокол № 3 від 20 січня 2017 року) (а.с. 7).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу відповідач посилається на ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в якій зазначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказаним законом не встановлено підстав для припинення виплати пенсії, а також не встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій через відсутність довідки, виданої згідно з Порядком № 509.

Колегія суддів зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове деревне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Між тим відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачем не вказано й будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Також колегія суддів зазначає, що припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009р., в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію з 4 листопада 2016 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_2 шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 11, 24, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у справі № 235/3869/17 - залишити без задоволення.

Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у справі № 235/3869/17 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили. Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя О.О. Чебанов

Судді І.В. Сіваченко

О.О. Шишов