РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. Справа № 903/581/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі Гладкій Л.А.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВМП” на рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2017 року у справі №903/581/17

за позовом: Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції ”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВМП”, м. Нововолинськ

про стягнення 97 233 грн. 13 коп.

          Рішенням господарського суду Волинської області від 16 серпня 2017 року у справі №903/581/17 (суддя Кравчук А.М.) - позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" на користь Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції” - 71 684 грн. 10 коп. боргу, 7 612 грн. 48 коп. інфляції, 1 780 грн. 05 коп. 3 % річних, 16 156 грн. 50 коп. пені, 1 600 грн. 00 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору, 10 000 грн. 00 коп. послуг адвоката, а всього: 108 833 грн. 13 коп. (сто вісім тисяч вісімсот тридцять три грн. 13 коп.).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВМП” звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2017 року по справі №903/581/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові.

Скаржник, із винесеним рішенням не погоджується в повному обсязі, вважає його незаконним, необґрунтованим, таким що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що суд першої інстанції з метою повного, об'єктивного та неупередженого розгляду справи, з'ясування обставин справи та ухвалення законного рішення по справі, мав на підставі п.1 ст.77 ГПК України відкласти розгляд вказаної справи, оскільки Відповідачем було надано суду докази наявності поважної причини відсутності в судовому засіданні, яке відбулося 16 серпня 2017 року. В такий спосіб суд першої інстанції позбавив Відповідача права надати суду пояснення по суті позовних вимог, якими обґрунтовує свої заперечення проти заявлених вимог, внаслідок чого суд однобічно, упереджено та неповно з'ясував обставини справи та ухвалив рішення, яке не ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному дослідженні усіх обставин справи, внаслідок чого рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та є необґрунтованим.

Зокрема зазначає, що позивачем в позовній заяві було зроблено розрахунок суми основного боргу, проте вказаний розрахунок було зроблено невірно, на що судом не було звернено уваги. Так, під час розрахунку, позивачем було взято заборгованість відповідача за поставлений Товар станом на 30.04.2017 року в сумі 183 263, 90 грн., проте згідно доданих до матеріалів справи видаткових та товарно-транспортних накладних сума поставок станом на 30.04.2017 року становить 110 070, 07 грн.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від "19" вересня 2017 р. відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю “ВМП” строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження, справу призначено до слухання.

           09.10.2017р. Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції” надало апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, та просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВМП” на рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2017 року у справі №903/581/17 за позовом Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВМП” про стягнення заборгованості – залишити без задоволення. Рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2017 року у справі №903/581/17 – залишити без змін.

           05.12.2017р. Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції ” на виконання вимог ухвали апеляційного суду надало додаткові пояснення по суті позовних вимог.

          В судовому засіданні представник Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції” - ОСОБА_1 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2017 року у справі №903/581/17 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

          Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “ВМП” не реалізував процесуальне право на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції, проте на адресу суду повернулась ухвала від 14.11.2017р. з відміткою за закінченням терміну зберігання.

          Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

          Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2014 року між Спільним українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції ” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВМП” (покупець) був укладений договір поставки № 62/1-14.

Згідно п. п. 1.1, 1.2 13,2 договору постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (харчові добавки та спеції).

Відповідно до п.п.2.1, 2,2, 2.2.1 Асортимент товару передбачається в накладній на поставку відповідної партії товару. Товар поставляється партіями в кількості згідно з письмовими заявками покупця. Одиниця виміру – кілограми.

Пунктом 6.5 Договору, передбачено право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладної.

Згідно з 7.1, 7.5 Договору, товар поставляється за цінами, визначеними у накладній на поставку відповідної партії товару. Загальна сума договору визначається сукупністю сум всіх видаткових накладних.

Відповідно до п.8.2 термін оплати - 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що у випадку підтвердження постачальником поданої покупцем заявки п. 4.1.1, п.4.1.2, п.4.2 і невиконанням її в момент передачі товару п.6.3, постачальник сплачує пеню в розмірі 1% від непоставленої партії товару за кожен день прострочення.

Згідно з п. 13.1 Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

У відповідності до п. 13.2 якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору не сповістить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих же умовах.

01.10.2014р. сторони підписали Додаткової угоди №1 до договору поставки № 62/1-14 від 01.10.2014 року, виклавши п. 8.2. в наступній редакції: «строк оплати товару становить 55 календарних днів з моменту отримання від постачальника товару».

Договір поставки № 62/1-14 від 01.10.2014 року та Додаткова угода №1 до договору поставки № 62/1-14 від 01.10.2014 року підписані та скраплені печатками сторін.

          На виконання умов договору позивач за період з 02.07.2016 року по 30.06.2017 року відпустив відповідачу товар на загальну суму 385 979 грн. 13 коп. Крім того, дебетове сальдо на початок періоду складало 196 618 грн. 83 коп. Відповідач розрахунок з врахуванням вартості поверненого товару провів частково на суму 510 913 грн. 86 коп. Операції підтверджуються видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, накладними на повернення, звітом по дебетових і кредитових операціях, карткою рахунку 361 за липень 2016 року – липень 2017 року по ТОВ “ВМП”, актами звірки взаєморозрахунків.

Апеляційний суд, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, встановивши обставини, які підлягали встановленню на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, не знайшов підстав для задоволення поданої скарги.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи стверджено, що 01 жовтня 2014 року між Спільним українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю “Лай – Спеції ” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВМП” (покупець) був укладений договір поставки № 62/1-14.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору позивач за період з 02.07.2016 року по 30.06.2017 року відпустив відповідачу товар на загальну суму 385 979 грн. 13 коп. Крім того, дебетове сальдо на початок періоду складало 196 618 грн. 83 коп. Відповідач розрахунок з врахуванням вартості поверненого товару провів частково на суму 510 913 грн. 86 коп. Операції підтверджуються видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, накладними на повернення, звітом по дебетових і кредитових операціях, карткою рахунку 361 за липень 2016 року – липень 2017 року по ТОВ “ВМП”, актами звірки взаєморозрахунків.

Відтак, суд апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів вважає, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 71 684,10грн.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 1, 3 ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум, погоджується з судом першої інстанції про підставність заявлених вимог інфляційних втрат, 3% річних та пені.

На спростування доводів апелянта, судова колегія враховує таке.

Повернення товару мало місце по накладним, поставки по яким були раніше та не стосувалися поставленого по наявним в матеріалах накладним, що вбачається з асортименту поставленого та повернутого товару, також з коригувань податкових накладних, які здійснював відповідач.

З матеріалів справи вбачається, а саме довідки з банку, в призначенні платежу відповідач вказував конкретні накладні та серед здійснених оплати, тих накладних що додані до позову немає.

Відтак, не заслуговують на увагу доводи, що позивачем в позовній заяві було зроблено розрахунок суми основного боргу невірно, а саме під час розрахунку, позивачем було взято заборгованість відповідача за поставлений Товар станом на 30.04.2017 року в сумі 183 263, 90 грн., проте згідно доданих до матеріалів справи видаткових та товарно-транспортних накладних сума поставок станом на 30.04.2017 року становить 110 070, 07 грн.

Стосовно поданного позивачем розрахунку пені за період з 17.07.16 по 13.06.17 апеляційним судом враховується наступне.

Сума пені розрахована позивачем з урахуванням поставок, здійснених у період дії договору 02.07.2016 року по 30.06.2017, у якій було здійснено постачання товару, оплата якого проведена з порушенням строку, встановленого п.8.2 в редакції Додаткової угоди від 01.10.14 №1, який передбачає оплату товару (харчові добавки та спеції) в період 55 днів з моменту отримання товару від постачальника. З аналізу поданого розрахунку вбачається, що борг за поставку товару існує безперервно в різному розмірі протягом усього періоду. Додатково поданий розрахунок пені деталізує період нарахування пені, починаючи з 04.02.2017 (поставка за накладною №33 від 06.01.2017) та завершуючи нарахування 30.06.2017 (накладна №804 від 06.04.17). За цей період подані документи первинного бухгалтерського обліку (засвідчені копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних).

Співставлення відомостей у розрахунку з додатково поданими даними про поставку продукції у додаткових поясненнях від 05.12.17 дають підстави для висновку про обґрунтованість нарахування та його відповідність законодавству.

Щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Матеріалами справи стверджено, що витрати позивача на адвокатські послуги в сумі 10 000 грн. 00 коп. підтверджені угодою №0106/17/1-г від 01.06.2017 року про надання правової допомоги, рахунком №2107-2 від 21.07.2017 року на суму 10 000 грн. 00 коп., платіжним дорученням №4069 від 28.07.2017 року на суму 10 000 грн. 00 коп., випискою банку від 04.08.2017 року, свідоцтвом про право зайняття ОСОБА_2 адвокатською діяльністю №584.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N1-4/2013.

Згідно з п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З огляду на викладене, враховуючи розумність витрат на оплату послуг адвоката апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду, що клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу підлягає задоволенню в сумі 10 000 грн.

Доводи апелянта щодо порушень господарським судом Волинської області норм процесуального права відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.

В судове засідання 16.09.2017р. представники сторін не прибули, однак відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке місцевим судом було відхилено.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на вищенаведене судова колегія не вбачає порушення норм процесуального права місцевим господарським судом.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ВМП” суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як розяснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВМП” на рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2017 року у справі №903/581/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Волинської області - без змін.

Справу №903/581/17 повернути до господарського суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.