ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року Справа № 920/3/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),

суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.,

розглянувши касаційну скаргуДочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.06.2017

у справі№920/3/17 Господарського суду Сумської області

за позовомДочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

доФізичної особи - підприємця Ничик Олени Вікторівни

простягнення 38150,00 грн.

за участю представників сторін

від позивача:Шокур А.Ю.

від відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Ничик Олени Вікторівни про стягнення 38150,00 грн. надмірно сплачених грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 24.04.2017 (колегія суддів у складі: Левченка П.І., Яковенка В.В., Костенко Л.А.) позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (колегія суддів у складі: Тарасова І.В., Фоміна В.О., Пуль О.А.) рішення суду першої інстанції змінено, викладено резолютивну частину рішення в новій редакції, згідно з якою стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 28150,00 грн., а в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Дочірнє підприємство "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією, не направивши в судове засідання адвоката, який має право здійснювати представництво в суді касаційної інстанції відповідно до вимог ст. 1312 Конституції України.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір №01/10-12П від 01.10.2012 купівлі-продажу грунто-піщаної суміші (далі - Договір), за умовами якого Фізична особа - підприємець Ничик Олена Вікторівна (продавець) зобов'язалась передати у власність філії "Срібнянський райавтодор" ДП "Чернігівський облавтодор" (покупець) грунто-піщану суміш (товар) у кількості 1600 т +10% вартістю 25,00 грн. за 1 тону (без урахування ПДВ), загальна вартість товару складає 40000,00 грн. (п. 1.1 Договору). Натомість покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2 Договору визначено порядок розрахунків між сторонами, відповідно до якого оплата за договором проводиться у гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача згідно з виставленим рахунком-фактурою на момент відвантаження товару. Покупець зобов'язаний провести оплату товару протягом трьох банківських днів з моменту прийняття товару та отримання рахунку-фактури. Дату відвантаження товару відповідач та позивач повинні узгодити в телефонному режимі.

Згідно з п. 3 Договору товар передається продавцем покупцеві в смт. Талалаївка та смт. Срібне на умовах самовивозу покупцем. При відвантаженні товару продавець передає покупцю видаткову накладну та рахунок-фактуру.

ДП "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з Фізичної особи - підприємця Ничик Олени Вікторівни 38150,00 грн. надмірно сплачених грошових коштів, перерахованих ним відповідачу за товар, який було недопоставлено за Договором, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків №5 від 01.12.2014, але не повернутих відповідачем на момент звернення з позовом.

При цьому позивач доводить, що на виконання умов Договору відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 51850,00 грн., що підтверджується виставленими відповідачем рахунками на оплату товару: №5 від 31.10.2012 на суму 32500,00 грн., №6 від 30.12.2012 на суму 3450,00 грн., №5 від 22.02.2013 на суму 15000,00 грн. та №2 від 07.03.2013 на суму 900,00 грн. А позивачем в оплату товару здійснено платежі на загальну суму 90000 грн.: 04.02.2013 в сумі 10000,00 грн.; 11.02.2013 в сумі 40000,00 грн.; 30.09.2013 в сумі 10000,00 грн.; 01.10.2013 в сумі 30000,00 грн., що підтверджуються звітами про дебітові і кредитові операції по рахунку філії "Срібнянський райавтодор" ДП "Чернігівський облавтодор" за періоди: з 01.02.2013 по 28.02.2013; з 01.09.2013 по 30.09.2013; з 01.10.2013 по 31.10.2013. У зв'язку з викладеними обставинами позивач 26.09.2016 направив відповідачу вимогу за №015-11/827 про повернення відповідної суми надмірно сплачених грошових коштів, яка доставлена адресату 04.10.2016, але відповідь не отримана.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що на виконання умов Договору ним передано, а позивачем прийнято 3429 т грунто-піщаної суміші на загальну суму 85725,00 грн., а тому фактично позивачем зайво сплачено лише 4275,00 грн., щодо яких перебіг позовної давності почався 02.10.2013, а відтак сплив на момент звернення з позовом у даній справі.

У силу ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Однак положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ст.ст. 261, 264, 267 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Разом з тим перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Вказана норма кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України.

У силу ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, згідно зі ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні; умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Водночас якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін (ч. 3 ст. 670 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Окрім того, згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі №6-582цс15, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України.

Водночас відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 і від 25.03.2015 у справі №915/2572/13, якщо певну суму грошових коштів перераховано покупцем на рахунок продавця поза межами договірних платежів, зобов'язання щодо повернення відповідних коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України), тобто є окремим від зобов'язань, які виникають з договору поставки.

З встановлених судами обставин вбачається, що укладаючи Договір, сторони погодили здійснення відповідачем позивачу поставки товару загальною вартістю 40000,00 грн. Однак зазначивши в якості призначення платежу оплату за грунтопісок згідно з рахунком №5 від 31.10.2012, у якому міститься посилання на Договір та визначена сума 32500 грн., позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 80000,00 грн. При цьому фактично відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 51850,00 грн., який прийнято позивачем і оплачено відповідно до положень ст. 670 ЦК України.

Зважаючи на викладене, відповідач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором, здійснивши поставку обумовленої ним кількості товару, і зобов'язання за Договором є припиненими виконанням. Сума ж грошових коштів у розмірі 28150,00 грн. (з урахуванням оплати позивачем додатково прийнятого ним товару на суму 11850,00 грн.) є переплатою понад суми, які підлягали оплаті за умовами Договору, тобто перерахована позивачем на рахунок відповідача поза межами договірних платежів.

Отже, відповідач набув зазначені кошти за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими Договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який мав бути поставлений, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що сума безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів у розмірі 28150,00 грн. підлягає поверненню позивачеві.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, зважаючи на обставини переривання цього строку у зв'язку з вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним свого боргу перед позивачем в сумі 38150,00 грн. шляхом підписання акту №5 звірки взаємних розрахунків від 01.12.2014.

Разом з тим поза правовідносинами поставки за Договором позивач перерахував також 30.09.2013 грошові кошти в сумі 10000,00 грн. із призначенням "оплата за грунтпісок згідно з рахунком №5 від 30.09.2013". Однак копію вказаного рахунку №5 від 30.09.2013 позивачем суду не надано. Зважаючи на те, що між сторонами у спірний період існували також інші договірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що перерахування вказаних коштів є саме переплатою за рахунками, виставленими за Договором, оскільки надані позивачем докази, зокрема, копія звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку та акти звірки не є належними доказами вказаних обставин.

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не довів порушення або неправильне застосування судом апеляційної інстанції певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ним під час розгляду справи. Доводи скаржника по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в порядку ст.ст. 43, 101, 105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі №920/3/17 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

О.Попікова