ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року Справа № 910/5525/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Попікової О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валки-Ільменіт"

на рішенняГосподарського суду міста Києва від 04.05.2017

та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.08.2017

у справі№910/5525/17 Господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Валки-Ільменіт"

доПублічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"

провизнання договору поставки недійсним

за участю представників:

від позивача:не з'явився,

від відповідача:не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Валки-Ільменіт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про визнання недійсним договору поставки №Р 87-18Л/3 від 02.09.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 у справі №910/5525/17 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 (колегія суддів у складі: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І., Отрюх Б.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаними судовими актами, ПП "Захід" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 02.09.2016 між ТОВ "Валки-Ільменіт" (покупець) та ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", від імені якого виступає філія "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" ДП "ОГХК", правонаступником якого є ПАТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (постачальник) було укладено договір поставки №Р 87-18Л/3, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця ільменітовий концентрат (чорновий напівфабрикат) українського походження, виробництва постачальника, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцю товар, якість якого підтверджується сертифікатом (паспортом) якості та відповідає наступним показникам: найменування товару - ільменітовий концентрат (чорний напівфабрикат) у кількості 20 000 тон, вміст ільменіту - не менше 60%, волога - не більше 10%.

Обсяг товару, що буде поставлятися на умовах даного договору, становить 20 000 тон (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору поставка товару здійснюється постачальником партіями протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця, яка попередньо узгоджена з постачальником, та за умови дотримання покупцем пункту 4.4. договору.

Відповідно до п. 3.2. договору поставка товару покупцю здійснюється постачальником на умовах поставки EXW - кар'єр постачальника, згідно Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс 2010.

За змістом п. 3.4. договору разом з товаром (партією товару) постачальник зобов'язаний передати покупцеві наступні товарно-супровідні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру, сертифікат якості.

Право власності на товар та ризик втрат або випадкового пошкодження (псування) товару, переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару та підписання відповідної видаткової накладної (п. 3.5 договору).

Згідно з пунктом 4.1. договору ціна товару визначається сторонами в протоколі погодження договірної ціни, який після його підписання є невід'ємною частиною договору (додаток 1) та становить 1 517,82 грн., в тому числі 20% ПДВ - 252,97 грн. за 1 тону відвантаженого товару.

Відповідно до п. 4.2. договору загальна сума договору складається із сум всіх партій товару, поставлених на умовах даного договору, та становить 30 356 400,00 грн., в тому числі 20% ПДВ - 5 059 400,00 грн. Ціна товару може корегуватися зі зміною структури та величини затрат постачальника, що оформлюється підписанням сторонами нового протоколу узгодження договірної ціни та додаткової угоди до договору.

У п.п. 4.3. - 4.5. договору сторони дійшли згоди про те, що покупець оплачує товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку-фактури. Оплата товару здійснюється в порядку 100% передоплати заявленої партії товару. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За змістом розділу 5 договору постачальник зобов'язаний своєчасно передати покупцеві товар, належної якості та кількості; замінити товар неналежної якості протягом 5 календарних днів з моменту отримання обґрунтованої претензії від покупця, або повернути вартість товару неналежної якості, а покупець зобов'язаний прийняти від постачальника товар (партію товару) та здійснити оплату за нього, в порядку й у строки, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 11.9. договору сторони зобов'язуються письмово повідомити одна одній про зміни своїх платіжних реквізитів, місцезнаходження, номерів телефонів, телефаксів, зазначених в даному договорі, прийняте рішення чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на ліквідацію чи реорганізацію юридичної особи у 5-ти денний строк з дня виникнення відповідних змін.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками та діє до 31.12.2016 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що поставка відповідачем обумовленого товару позивачу підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №С-00000016 від 30.09.2016 у кількості 8178 тон на загальну суму 12 412 731,96 грн. та накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №С-00000018 від 31.10.2016 у кількості 11822 тон на загальну суму 17 943 668,04 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками товариств.

Факт прийняття вказаного товару позивачем також підтверджується актами прийому-передачі концентрату чорнового ільменітового згідно з договором поставки №Р 87-18Л/З від 02.09.2016, а саме: за вересень 2016 року - від 01.10.2016 у кількості 8178 тон та за жовтень 2016 року - від 31.10.2016 у кількості 11822 тон, які також підписані повноважними представниками сторін.

Крім того, між сторонами складено акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2016 та на 29.03.2017 згідно з договором поставки №Р 87-18Л/З від 02.09.2016, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками товариств, та відповідно до яких заборгованість позивача перед відповідачем за поставлений товар складає 30 356 400,00 грн.

Обґрунтовуючи недійсність договору поставки №Р 87-18Л/3 від 02.09.2016, позивач посилається на те, що на час укладення спірного договору позивач неправильно сприймав та трактував предмет правочину та інші істотні умови останнього, що вплинуло на його волевиявлення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками враховуючи наступне.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

У п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставин, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Таким чином, позивач повинен був довести, що при укладанні договору поставки він неправильно сприймав предмет зазначених угод чи інші істотні умови, що вплинуло на його волевиявлення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено обставин, які свідчать про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору поставки, зокрема позивачем не надано жодних доказів того, що на час укладення спірного договору він неправильно сприймав та трактував предмет правочину та інші істотні умови останнього, що вплинуло на його волевиявлення.

Крім того, позивач, зазначаючи, що він не отримував сертифікату якості товару та повідомлення про реорганізацію відповідача, фактично посилається на невиконання відповідачем умов договору.

Водночас у п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для визнання спірного договору недійсним у судовому порядку на підставі ст. ст. 203, 207, 215, 229 ЦК України, то сули попередніх інстанцій правомірно відмовили у позові.

Посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв'язку з відхиленням клопотання про відкладення розгляду справи є безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 77 зазначеного кодексу передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що та обставина, що представник позивача не може з'явитися у судове засідання, без підтвердження поважності такої причини та надання будь-яких доказів, не може бути належними підставами для відкладення розгляду справи.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валки-Ільменіт" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 у справі №910/5525/17 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

О. Попікова