ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
П О С Т А Н О В А
"07" серпня 2006 р. Справа № 2/179а
11 год. 53 хв. Справа № 2/179 а
За позовом: відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області
14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
до приватного підприємства “Шет”
17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Переяславська, 59
про стягнення 5207,69 грн.
Суддя Михайлюк С.І.
Секретар Фетисова Ю.А.
представники сторін:
від позивача: заст. начальника відділу Семешко Г.А..
від відповідача: директор Пестов П.Л., уповноважений представник Чередниченко О.М.
Заявлено позов про стягнення з відповідача 5207,69 грн. штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для інваліда в 2005 році.
У судовому засіданні представник позивача підтримала викладені у позовній заяві доводи.
Відповідач подав відзив, проти позову заперечив, мотивуючи тим, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, створене 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, в період з 2004 року до липня 2005 року на підприємство інваліди не направлялися, в липні 2005 року прийнято на роботу інваліда Довбиша О.С., умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, поняття середньооблікової кількості інвалідів вводиться лише в січні 2006 року. У судовому засіданні 06.07.2006р. представник відповідача пояснив, що робоче місце було створене, інвалід працевлаштований, звіти форми 3-ПН подавалися щомісячно із зазначенням вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, до центру зайнятості надсилалися листи про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
У судовому засіданні 07.07.2006р. відповідач подав письмові пояснення, зазначивши, зокрема, що у січні 2004 року підприємством розроблене положення про робоче місце інваліда, підприємство зверталося з інформацією до Прилуцького міськрайонного центру зайнятості, листами № 13 від 25.01.2005р. та № 19 від 28.01.2005р. підприємством повідомлялись відповідно директор Прилуцького міськрайцентру зайнятості та керуючий відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області про дотримання нормативу робочих місць і про те, що дане робоче місце вільне та про те, що інваліди не направлялися, в липні 2005 року прийнято на роботу інваліда, до 31 грудня 2005 року може застосовуватися штрафна санкція за невиконання нормативу робочих місць інвалідів у розмірі 4-х% від загальної чисельності працюючих.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд,
в с т а н о в и в:
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон) з урахуванням змін, внесених Законом України від 31.05.2005р. № 2602-IV “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 31.05.2005р. № 2602-IV набрав чинності 22.06.2005р.
Окрім того, розділом 3 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, що затверджена наказом Мінпраці України 29.12.2004р. № 338 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за № 1671/10270), передбачено відображення середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу, середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Відповідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (надалі Положення), робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону із змінами внесеними Законом України № 2505-IV від 25.03.2005р. підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштуванні інвалідів за 2005 рік, що підписаний керівником та головним бухгалтером відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників підприємства складала 26 осіб. Таким чином відповідач мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда. Фактично ж на підприємстві відповідача в 2005 році працював інвалід Довбиш О.С., починаючи з 18 липня, що не може вказувати про виконання нормативу в обсязі 1 робочого місця.
Підстави відповідальності визначені ст. 20 Закону (в редакції Закону України № 2505-IV від 25.03.2005р.), згідно з якою штрафні санкції сплачуються саме за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, а не за невиконання окремих приписів Положення.
На відповідача не покладався обов’язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Частиною 1 ст. 18 Закону передбачалося, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч. 2 ст. 18 Закону). Повноваженнями державної служби зайнятості (п. 12 Положення) є, зокрема, ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, ведення обліку робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди, сприяння працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК. Згідно з п. 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки таких інваліді є компетенцією місцевих органів соціального захисту населення (п. 11 Положення).
В силу ч. 3 ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
З наведено випливає висновок, що працевлаштування інваліда залежить і від його на це бажання, а також інших факторів, зокрема професійних навичок і знань.
У відповідності до ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення”, Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244 (діюча в 2005 році) підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН. Форма звітності передбачає зазначення наявності вільних робочих місць (вакантних посад) і для працевлаштування інвалідів.
Прилуцький міськрайонний центр зайнятості листом від 10.07.2006р. № 01-1194 повідомив суд про те, що від ПП. “Шет” надходили звіти по ф. 3-ПН з вільними робочими місцями для інвалідів: станом на 11.04.2005р. (підсобний працівник – 1 місце) та станом на 28.06.2005р. (комірник –1 місце), в інші місяці цього ж року звіти надходили без зазначення вільних місць для працевлаштування інвалідів. Міськрайцентр зайнятості також повідомив, що 18.07.2005р. на підприємство відповідача працевлаштований інвалід 3 гр. Довбиш О.С., інвалід 3 гр. Гуд М.Г. двічі відмовився від пропозиції на працевлаштування на ПП “Шет”, в квітні 2005 року працевлаштування на ПП “Шет” пропонувалося трьом інвалідам 3 групи, які відмовилися від пропозиції.
З листів відповідача від 25.01.2005р. № 13 та від 28.01.2005р. відповідно на адресу Прилуцького міськрайцентру зайнятості та позивача випливає, що ПП “Шет” інформувало про вжиття заходів для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з рішення господарського суду Чернігівської області від 21.06.2005р. у справі № 2/114 між тими ж сторонами листом від 29.01.2004р. № 13 відповідач надав інформацію Прилуцькому міськрайонному центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів (підсобний робітник).
Відповідач повідомляв державну службу зайнятості про наявні вільні робочі місця для інвалідів, тим самим вживав заходи для можливого їх працевлаштування. У свою чергу Прилуцький міськрайцентр зайнятості направляв інвалідів для працевлаштування у відповідача. За умови згоди інвалідів на працю відповідач мав можливість виконати норматив. У невиконанні нормативу відсутня вина відповідача.
Як встановлено рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.06.2005р. у справі № 2/114 між тими ж сторонами, 28.01.2004р. керівником відповідача затверджене положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, відповідно до якого робочим місцем для інваліда вважати робоче місце підсобного працівника; затверджений перелік робіт, на яких доцільно використовувати працю інваліда. Цього ж числа затверджена інструкція про робоче місце інваліда.
За інформацією управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради від 12.07.2006р. № 06/3806 в 2005 році ПП “Шет” повідомляло про те, що на підприємстві створене робоче місце, призначене для працевлаштуванні інвалідів.
За таких обставин відповідач не може відповідати за не створення робочого місця для працевлаштування інвалідів (ст. 218 ГК України), у позовних вимогах слід відмовити.
Враховуючи викладене, а також керуючись ст.ст. 71 ч.1, 72 ч. 2, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
п о с т а н о в и в:
У позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою
особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя С.І. Михайлюк
У повному обсязі постанова виготовлена 08.08.2006р.