ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року Справа № 918/1008/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,

суддів:Картере В.І.,

Губенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гетманчука Петра Васильовича

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 02.08.2017

у справі№ 918/1008/15 господарського суду Рівненської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича

доФізичної особи-підприємця Гетманчука Петра Васильовича

простягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 062 625,59 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Дельта Банк" Бєлова М.В.,

- ФОП Гетманчука П.В. Штогрін В.С.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 26.06.2017 (суддя Політика Н.А.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (надалі - ПАТ "Дельта Банк" / позивач) до Фізичної особи-підприємця Гетманчука Петра Васильовича (надалі - ФОП Гетманчук П.В. / відповідач): стягнуто з відповідача 971 970,75 грн. - заборгованість за строковим кредитом, 5 592,16 грн. - заборгованість за строковими процентами, 72 780,97 грн. - заборгованість за простроченими процентами, 1 891,46 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 9 672,84 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів, 226,98 грн. - сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту, 490,43 грн. - сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів.

Цим же рішенням місцевого господарського суду від 26.06.2017 розстрочено виконання рішення суду на 24 місяці, шляхом стягнення по 44 276,07 грн. щомісяця, починаючи з дати набрання рішенням законної сили.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 (головуючий суддя Саврій В.А., судді: Мамченко Ю.А., Крейбух О.Г.) рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2017 скасовано в частині розстрочення виконання рішення суду на 24 місяці, шляхом стягнення по 44 276,07 грн. щомісяця, починаючи з дати набрання рішенням законної сили; в решті рішення залишено без змін.

ФОП Гетманчук П.В., не погоджуючись із вказаною постановою в частині скасування розстрочки виконання рішення суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду, яким відповідачу було надано розстрочку виконання рішення суду на 24 місяці, залишити в силі.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.12.2010 між ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ФОП Гетманчуком П.В. (позичальник) укладено кредитний договір № К-2003880, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, оплатності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 1 691 207,98 грн., зі сплатою плати за користування грошовими коштами в розмірі 15% річних, з кінцевим терміном повернення до "30" серпня 2018 року включно, надалі за текстом - "Кредит", на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. п. 5.1., 5.2. кредитного договору позичальник зобов'язується забезпечити своєчасну оплату платежів, передбачених даним договором; позичальник зобов'язується належним чином виконувати свої зобов'язання за цим договором, а також за договором застави, передбаченим п. 1.4. цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє по дату повного виконання позичальником зобов'язань за цим договором (пункт 11.5. кредитного договору).

Судами також було встановлено, що свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ "Дельта Банк" виконало належним чином та надало позичальнику кошти, визначені умовами договору, що підтверджується меморіальним ордером № 33963862 від 17.12.2010 на суму 1 691 207,98 грн. та виписками за рахунками позичальника.

У свою чергу, відповідач свого обов'язку щодо своєчасної сплати платежів, передбачених договором, не виконав, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість в розмірі 1 062 625,59 грн., з яких 971 970,75 грн. - заборгованість за строковим кредитом, 1 891,46 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 226,98 грн. - 3 % річних від суми простроченого кредиту, 5 592,16 грн. - заборгованість по строковим процентам, 72 780,97 грн. - заборгованість по простроченим процентам, 9 672,84 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів, 490,43 грн. - 3 % річних від суми прострочених процентів, що і стало підставою звернення ПАТ "Дельта Банк" до господарського суду Рівненської області з відповідним позовом про стягнення вказаної заборгованості.

Господарські суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями ст. ст. 525, 526, 610-612, 625, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 193, 216-218, 230, 232 ГК України, дійшли висновків про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх обґрунтованість та доведеність.

Разом з тим, 26.06.2017 від представника відповідача до господарського суду першої інстанції надійшло клопотання про розстрочку виконання рішення, в якому останній просив суд розстрочити виконання рішення рівними частинами на 48 місяців - по 22 138,05 грн. щомісяця, починаючи з дати набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування підстав заяви, представник ФОП Гетманчука П.В. вказував, що як вбачається зі звітної податкової декларації відповідача у 2016 році, його дохід становив 459 005,38 грн. за рік - місячний дохід підприємця становив 38 255,45 грн.; а як вбачається зі звітної податкової декларації відповідача у першому кварталі 2017 року, його дохід становив 133 729,71 грн. за рік - місячний дохід підприємця становив 44 576,57 грн. У зв'язку з цим відповідач зазначав, що зі співвідношення наявної заборгованості за кредитним зобов'язанням та місячного доходу боржника вбачається неможливою разова виплата даної суми з огляду на обґрунтовану відсутність відповідного доходу, а тому, на думку заявника, з метою належного виконання рішення суду, забезпечення можливості здійснення подальшої господарської діяльності ФОП Гетманчука П.В. та задля недоведення останнього до банкрутства, доцільним буде надання розстрочки виконання зобов'язання рівними платежами протягом 48 місяців - по 22 138,05 грн. щомісяця, починаючи з дати набрання рішенням законної сили.

Господарський суд Рівненської області, задовольняючи частково подану заяву про розстрочку виконання рішення на 24 місяці, шляхом стягнення по 44 276,07грн. щомісяця, починаючи з дати набрання рішенням законної сили, взяв до уваги скрутне фінансове становище відповідача, на підтвердження чого останнім було долучено копії податкових декларацій ФОП Гетманчука П.В. за 2016 рік та за перший квартал 2017 року, а також суд зазначив, що при застосуванні ст. 83 ГПК України щодо розстрочки виконання рішення у даній справі, виконання вказаного рішення є більш вірогідним і є підстави вважати, що відповідач здійснить заходи по його належному та своєчасному виконанню.

У свою чергу, Рівненський апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками місцевого суду та вказав, що складне фінансове становище боржника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Господарський суд апеляційної інстанції також зазначив, що місцевий господарський суд не врахував того, що ПАТ "Дельта Банк" знаходиться в стадії ліквідації, тому в нього існують зобов'язання перед вкладниками та іншими кредиторами в установлені законодавством України терміни погасити заборгованість банку перед ними, а розстрочення виконання рішення суду на такий значний період унеможливить вчасне погашення заборгованості клієнтам та кредиторам банку. Крім того, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочки виконання остаточного судового рішення, а обставини, на які посилається ФОП Гетманчук П.В. у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вказаними висновками апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Відповідно до п. п. 7.1.1, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим слід враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення у справі "Фуклев проти України"). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії").

Як вірно було зазначено судом апеляційної інстанції, задовольняючи заяву відповідача та надаючи розстрочку виконання рішення, місцевим господарським судом не було враховано, що ПАТ "Дельта Банк" знаходиться в стадії ліквідації, а тому в нього існують зобов'язання перед вкладниками та іншими кредиторами в установлені законодавством України терміни погасити заборгованість банку перед ними, при цьому, розстрочення виконання рішення суду на такий значний період унеможливить вчасне погашення заборгованості клієнтам та кредиторам банку.

Крім того, апеляційний господарський суд правильно вказав, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасною сплатою платежів, визначених кредитним договором, укладеним між сторонами у справі.

Також, обґрунтованим є висновок Рівненського апеляційного господарського суду про те, що наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочки виконання остаточного судового рішення; при цьому, фінансове становище ФОП Гетманчука П.В. є результатом його власної підприємницької діяльності.

Вищий господарський суд України зазначає, що при наданні розстрочки слід зважати на те, що протягом такого строку стягувач (в даному випадку - ПАТ "Дельта Банк") не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого розстрочення (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 905/3137/14-908/5775/14 від 17.02.2016).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, Рівненський апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що, в порушення вимог ст. 121 ГПК України, господарський суд Рівненської області не зробив жодної спроби обґрунтувати дотримання справедливого балансу інтересів сторін у спорі та не навів обставин, які б свідчили про врахування інтересів стягувача при наданні відповідачу розстрочки, що правомірно та обґрунтовано було виправлено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, якою було відмовлено ФОП Гетманчуку П.В. у наданні розстрочки виконання рішення.

Вищий господарський суд України вважає, що Рівненський апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу суду першої інстанції про розстрочення виконання рішення, і підстави для скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного суду відсутні.

Доводи касаційної скарги, поданої до Вищого господарського суду України, стосовно того, що апеляційним господарським судом не було взято до уваги матеріальні інтереси відповідача та його фінансовий стан, не знайшли свого підтвердження, оскільки оскаржувана постанова була прийнята судом апеляційної інстанції з дотриманням справедливого балансу інтересів обох сторін у спорі, а не тільки позивача чи тільки відповідача.

Решта посилань ФОП Гетманчука П.В., викладених в касаційній скарзі, відхиляються судом касаційної інстанції як безпідставні, так як не спростовують правомірних висновків апеляційного господарського суду, їм дана належна оцінка судом апеляційної інстанції, а тому вони не можуть бути підставою для скасування прийнятого у даній справі судового рішення.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Господарським судом апеляційної інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є прийняття юридично правильного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гетманчука Петра Васильовича залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у справі № 918/1008/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Н.М. Губенко