Справа №2-1523/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2008 року Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області у складі: головуючого - судді Дубовика Р.Є., при секретарях Щепіловій К.С., Лисенко Н.О., за участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Горлівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору дарування, -
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1, яка підтримала та уточнила заявлені нею позовні вимоги у судовому засіданні, просить визнати недійсним ОСОБА_5 дарування житлового будинку № 29"а" по вул. Братській в м. Горлівці, укладений між нею та ОСОБА_3 13.03.2002 року, пояснивши, що після смерті 24.05.1996 року її чоловіка вона залишилась проживати одна. Поруч з її будинком знаходиться будинок ОСОБА_3, з яким у неї та її покійного чоловіка були добрі стосунки. Оскільки вона є людиною похилого віку, часто хворіє, потребує стороннього догляду, вона сказала ОСОБА_3, що зробить на нього дарчу на будинок і попросила його доглядати її до смерті, а потім поховати. При укладенні 13.03.2002 року договору в нотаріальній конторі вона помилилась, вважала, що укладає з відповідачем ОСОБА_5 довічного утримання, а не ОСОБА_5 дарування. ОСОБА_5 був надрукований українською мовою, яку вона погано розуміє, тексту його вона не читала, вважаючи, що в ньому передбачені всі права та обов'язки, про які вона та ОСОБА_3 домовились. Нотаріус роз'яснював їй зміст укладеного Договору, але вона зрозуміла його як договір довічного утримання. Протягом перших двох років після укладення договору ОСОБА_3 сумлінно виконував свої обов'язки, а на початку 2004 року припинив забезпечувати її харчуванням і доглядом. Вона змушена була звернутися за допомогою до сусідки ОСОБА_6, яка погодилась доглядати її за умови, якщо з нею буде укладений ОСОБА_5 довічного утримання. У березні 2006 року їй стало відомо з документів на будинок, що його власником вже є ОСОБА_3 На її питання відповідач та його дружина пояснили, що у 2002 році вона сама підписала ОСОБА_5 дарування будинку, який був зареєстрований у БТІ, те ж саме їй пояснили її сусіди, тоді вона зрозуміла, що уклала з відповідачем не той договір, який дійсно бажала укласти. їй посовітували звернутися зразу до суду, але до 06.05.2008 року вона до суду не зверталась, оскільки спочатку зверталась за роз'ясненнями у газети "Кочегарка" та "Акцент", а потім довго не могла знайти адвоката. Просила позов задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_2 у судовому засіданні заявлені та уточнені позовні вимоги підтримав з тих же підстав, просив їх задовольнити, пояснивши, що 13.03.2002 року, підписуючи у нотаріуса договір дарування житлового будинку, ОСОБА_1 діяла під впливом помилки, про яку дізналась лише у березні 2006 року.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що за життя чоловіка позивачки ОСОБА_7 вони, як сусіди, жили дружно, завжди їм допомагали. У 2001 році ОСОБА_1 повідомила, що бажає подарувати йому свій житловий будинок по вул. Братській-29"а", щоб цей будинок не дістався її родичам, але замість цього нічого у нього не просила і ніяких умов не висувала. На початку 2002 року вони з ОСОБА_1 поїхали до нотаріуса та взнали, які документи необхідні для укладення Договору дарування житлового будинку, а 13.03.2002 року вони уклали зазначений ОСОБА_5. При цьому ОСОБА_1 ніхто не обманював, не примушував її до підписання Договору дарування, нотаріус повністю роз'яснила їй всі умови, зміст та наслідки укладення такого договору, ОСОБА_1 все це зрозуміла, після чого підписала ОСОБА_5 дарування, а про ОСОБА_5 довічного утримання і мови не було. Зразу після нотаріального посвідчення договору дарування він сказав ОСОБА_1, що оформить документи на будинок у БТІ, на місце виходила технік, зразу після цього документи показали ОСОБА_1, але вона віддала їх йому, як новому володільцю будинку. У 2005 році до ОСОБА_1 стала часто ходити сусідка, після чого вона попросила у нього всі документи на будинок, а потім стала лаятись, звинувачувати його у тому, що її обманули, слали не той договір,
що їй треба було, тобто не договір довічного утримання, а договір дарування, що її це не влаштовує. Після цього відносини між ним та ОСОБА_1Пли неприязними. Вважав позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необгрунтованими, оскільки ніякої помилки з її боку при укладенні Договору дарування житлового будинку не було, вона все при цьому розуміла та усвідомлювала. Крім того, зазначив, що ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, який слід рахувати з моменту укладення договору між ними, тобто з 13.03.2002 року, оскільки вона знала і чітко розуміла, що між ними укладається саме договір дарування. Просив у позові відмовити.
Представник третьої особи - завідуюча Другої Горлівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги вважала необгрунтованими, пояснивши, що при укладенні сторонами будь-якого договору нотаріусом завжди роз'яснюються його умови, зміст та наслідки, перевіряються всі документи, необхідні для його укладення, дієздатність осіб. Хоча договори складаються українською мовою, нотаріус також роз'яснює всім їх зміст російською мовою, доки не впевниться, що особам все зрозуміло. Все це мало місце й при укладенні між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 13.03.2002 року Договору дарування. Зміст і умови зазначеного договору зовсім відрізняються від змісту і умов договору довічного утримання, тому ніякої помилки з боку дарувателя ОСОБА_1 не було і не могло бути, між сторонами дійсно був укладений той договір, який вони бажали укласти. Вважала, що немає жодних підстав для розірвання вказаного договору.
Вислухавши доводи сторін, представника позивачки, пояснення представника третьої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:
У судовому засіданні встановлено, що 13.03.2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений ОСОБА_5 дарування, посвідчений державним нотаріусом Другої Горлівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 за реєстром № 681, зареєстрований 27.03.2002 року в КП "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації". Відповідно до зазначеного договору, даруватель ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок № 29 "а" по вул. Братська в м. Горлівці.
Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивачкою ОСОБА_13аперечується дійсність зазначеного договору з тих підстав, що він був укладений нею під впливом помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, з її пояснень йдеться, що вона вважала, що 13.03.2002 року уклала з відповідачем та підписала у нотаріуса договір довічного утримання з усіма правами та обов'язками сторін і лише у березні 2006 року їй достовірно стало відомо, що то був не договір довічного утримання, а договір дарування, укладати який вона не бажала.
Оскільки оспорюваний договір дарування був укладений між сторонами 13.03.2002 року, суд згідно з "Прикінцевими та перехідними положеннями" ЦК України 2003р. застосовує положення ЦК України 1963р., які діяли на той момент.
Відповідно до ст.71 ЦК України (1963р.) - загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.
Відповідно до ст.75 ЦК України (1963р.) - позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ст.80 ЦК України (1963р.) - сплив строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.
Аналізуючи досліджені у судовому засіданні обставини та докази у справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_13адоволенню не підлягають, оскільки нею пропущений строк позовної давності, передбачений ст.71 ЦК України 1963р. Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні причини пропуску зазначеного строку, які суд міг би вважати поважними, не навела.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 З.п.3 підстав пропуску нею строку позовної давності, суд приходить до висновку, що моментом, який необхідно враховувати при визначенні в даному випадку початку перебігу строку позовної давності, є момент укладення сторонами 13.03.2002 року договору дарування.
Доводи позивачки ОСОБА_1 стосовно того, що лише у березні 2006 року їй стало відомо про порушення її прав суд не може взяти до уваги, оскільки вони протирічать встановленим у судовому засіданні обставинам і спростовуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів у справі:
З пояснень у судовому засіданні свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 йдеться, що ОСОБА_1 сама запропонувала оформити дарчу на будинок на
ім'я ОСОБА_3, з самого моменту укладення договору їй було достовірно відомо, що це договір дарування, а не договір довічного утримання, і саме договір дарування вона бажала у «ласти та уклала з ОСОБА_3 Сама ОСОБА_1 розповідала неодноразово, що подарувала свій будинок ОСОБА_3, щоб він не дістався її родичам, ОСОБА_3 тепер є власником цього будинку, ні про які обов'язки з боку ОСОБА_3 на її користь мови ніколи не йшло.
З пояснень ОСОБА_1 йдеться, що з самого моменту укладення договору дарування ОСОБА_3 їй нічим не допомагав, вона всі господарські роботи по будинку виконувала сама за власні кошти, сама оплачувала за електричну енергію, воду, продукти харчування, будівельні та інші матеріали, які необхідні були для ремонту будинку. Даний факт також свідчить про те, що ОСОБА_1 З.п.3 моменту укладення 13.03.2002 року договору дарування знала або могла знати про порушення її прав, оскільки ніколи не одержувала ніякого утримання від ОСОБА_3, чітко усвідомлюючи, що між ними укладений саме договір дарування, який не вимагає від ОСОБА_3 ніяких обов'язків.
Пояснення у судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_6 свідчать не про суб'єктивний момент обізнаності ОСОБА_1 про порушення її прав, а лише про різні періоди часу, коли кожен з них особисто довідався та ознайомився зі змістом договору дарування від 13.03.2002 року, тому до уваги судом при визначенні початку перебігу строку позовної давності взяті бути не можуть.
Керуючись ст.ст.71, 75, 80 ЦК України (1963р.), ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку № 29"а" по вул. Братська в м. Горлівці Донецької області, укладеного між ними 13 березня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Горлівської державної нотаріальної контори за реєстром № 681, - відмовити.
Про апеляційне оскарження рішення може бути подано заяву до Микитівського районного суду м. Горлівки протягом десяти днів з дня його проголошення, а також апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Микитівський районний суд м. Горлівки протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.