Справа №487/1781/17 13.12.2017 13122017 13.12.2017

Провадження №22-ц/784/2571/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 487/1781/17 Головуючий І інстанції - Нікітін Д.Г.

Провадження № 22-ц/784/2571/17 Доповідач - Темнікова В.І. Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Яценко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2017 року позивачка звернулась до суду з даним позовом, в якому посилалась на те, що відповідно до рішення Заводського районного суду від 19.02.2013 року, яке набрало законної сили, вона є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_3, яку прийняла у спадок за заповітом після смерті ОСОБА_3 Власником іншої 1/2 частини вказаного будинку №51 був ОСОБА_4, чоловік померлої ОСОБА_3, на підставі договору про право на забудови від 18.07.1960 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 він також помер, однак залишив після своєї смерті заповіт, яким заповідав їй усе належне йому на день смерті майно. Також, у вказаному заповіті від 11.05.2006 року, ОСОБА_4 зазначав, що бажає усунути відповідно до ч.2 ст.1235 ЦК України від права на спадкування свою доньку - відповідачку ОСОБА_1 Позивачка своєчасно звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за заповітом. Але постановою нотаріуса від 06.03.2017 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо всього майна ОСОБА_4 у зв'язку із тим, що у спадкодавця є дочка - відповідач, якій на момент смерті батька виповнилось 55 років (вона досягла пенсійного віку). Позивачка також зазначила, що ОСОБА_4 помер у віці 85 років, був інвалідом I групи, тяжко хворів та був обмежений в русі, і потребував постійного стороннього догляду. Відповідачка є його єдиною донькою, однак в березні 2006 року відмовилася від догляду за батьками - матір'ю ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 та виїхала проживати від них окремо. Всі зобов'язання по догляду за ними взяла на себе вона та переїхала мешкати до них. З цього моменту і до теперішнього часу вона постійно мешкає в будинку та доглядала, а потім поховала обох батьків відповідачки. За таких обставин, позивачка просила суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування обов'язкової частини у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідачка звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивачка звернулась до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні відповідачка та її представник ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Позивачка та її представник ОСОБА_6 не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Так, судом було встановлено, що відповідно до довідки ЛКК ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років, він був інвалідом 1 групи, переніс геморролічний інсульт (19.10.2005 року) і останні роки тяжко хворів на атеросклеротичну хворобу серця, був обмежений в русі і паралізований. Згідно цієї ж медичної довідки, він потребував постійного стороннього догляду, оскільки сам вже не міг себе обслуговувати. Відповідач ОСОБА_1 є його єдиною донькою.

Згідно пояснень позивачки в судовому засіданні, відповідачка ще в березні 2006 року відмовилася від догляду за батьками - матір'ю ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 та виявила бажання виїхати і проживати від них окремо, про що написала розписку від 23.03.2006 р. про відмову від догляду, факт написання якої сама відповідачка визнала. Тому всі зобов'язання по догляду за батьками відповідачки взяла на себе позивачка, яка в подальшому переїхала мешкати до них, а з 2006 року і до моменту смерті ОСОБА_4 постійно проживала, доглядала за ними, здійснювала поховання обох батьків відповідачки.

Також суд вважав встановленим із пояснень позивачки те, що через похилий вік ОСОБА_4 тривалий час не міг доглядати за собою і останні 11 років, був прикутий до ліжка, знаходячись в безпорадному стані. За останні п'ять років до моменту його смерті, відповідачка з'являлася до нього лише для вчинення сварок та для та пред'явлення претензій щодо спадщини. Тому позивачка вважає, що відповідачка усунулась від свого обов'язку щодо утримання батька, залишаючи його у безпорадному стані.

Факт догляду позивачки за подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_3 був підтверджений в суді поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які зазначали, що саме позивачка доглядала за подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_3, готувала їм їжу, прала білизну та одяг, купувала одяг, продукти харчування і ліки, знаходилася із ОСОБА_4 в лікарні, коли він перебував на стаціонарі, відвідувала із ним лікарів, вирішувала всі їхні побутові питання та проблеми. Свідок ОСОБА_7 пояснила, що спадкодавець ОСОБА_4 неодноразово звертався до комітету самоорганізації населення із заявами про притягнення до відповідальності його доньки ОСОБА_1 через неналежний догляд за ним.

До пояснень свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 суд віднісся критично, так як вони не були свідками спілкування відповідачки та батька, а про обставини справи знають зі слів відповідачки, тому яким саме чином відповідачка доглядала батька їм відомо лише зі слів відповідачки.

Судом також було встановлено, що відповідачка до теперішнього часу зареєстрована в спірному будинку АДРЕСА_3, хоча вже тривалий час з 2001 року в ньому не проживає, що вона сама підтвердила у судовому засіданні. Фактично вона мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Але оскільки вона була зареєстрована на момент смерті з батьком, то вважається, що вона проживала разом із ним до моменту його смерті, та фактично вступила в управління спадковим майном і прийняла спадщину після смерті батька. Факт не проживання відповідачки в будинку АДРЕСА_3 підтверджується показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які зазначили, що ОСОБА_1 не проживає з 2001 року, і навідувала батька не регулярно, а якщо і з'являлася то лише для вчинення сварок з приводу спадкового майна.

При прийнятті рішення судом було враховано також те, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_15. про визнання права власності на нерухоме майно було встановлено, що відповідачка виїхала в 2001 році до квартири своєї сестри, а сестра переїхала проживати до її батьків по АДРЕСА_3, а також те, що в квартирі АДРЕСА_2 відповідачка мешкає понад 15 років.

Враховано було судом також те, що відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 04.08.2013 року, у житловому будинку АДРЕСА_3, це - житловий будинок загальною площею - 49,9 кв.м., в якому мешкають: в кімнаті житловою площею 9,8 км.м.: ОСОБА_15., ОСОБА_10, ОСОБА_16; в кімнаті житловою площею 15,3 кв.м. мешкає ОСОБА_4 Відповідачка зареєстрована за даною адресою, але не проживає в ній з 2001 року. Догляд за батьком ОСОБА_4 не здійснює, матеріальної допомоги не надає.

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі, а також врахувавши положення ч.3 ст.1224, ч.5 ст.1224, ст.1216, 1217, ч.1ст.1218, ч.1 ст.1220,1233 ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідачка усунулась від виконання обов'язку щодо утримання свого батька, ухилилась від надання допомоги батькові, який через похилий вік знаходився в безпорадному стані, та був прикутий до ліжка, так як зовсім не міг себе обійти, що є достатньою підставою для усунення її від права на спадкування після смерті батька ОСОБА_4

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного. Згідно ч.1 та 2 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. При цьому він може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Проте, відповідно до ч.3 ст. 1235 ЦК України заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Тому суд правильно дійшов висновку, що відповідачка, яка на час смерті свого батька досягла пенсійного віку, має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті батька, не зважаючи на те, що він в заповіті зазначив, що позбавляє відповідачку права на спадкування.

Матеріалами справи підтверджено також те, що відповідачка не вибувала з житлового будинку АДРЕСА_3 на постійне місце проживання до іншого приміщення, а не проживання відповідачки на час смерті батька в будинку носило тимчасовий характер та було наслідком домовленості сторін.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту ч.5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Тобто, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч.5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Отже, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Матеріали справи свідчать про те, що батько відповідачки через свій похилий вік та стан здоров'я перебував у безпорадному стані та відповідно до висновків лікарів потребував постійного догляду. Також матеріалами справи встановлено, що необхідну допомогу ОСОБА_4 надавала позивачка, яка проживала з ним та піклувалася про нього тривалий час до смерті, а потім поховала його.

Проте, суд не звернув уваги на те, що у порушення ст. ст. 10,60 ЦПК України позивачкою не надано достатньої кількості безспірних доказів того, чи мала відповідачка, як спадкоємиця ОСОБА_4, матеріальну й фізичну змогу надавати допомогу батьку, а також не дав оцінку тому, чи потребував спадкодавець допомоги від відповідачки за умови отримання її від інших осіб, а саме позивачки.

Так, в розписці від 23.03.2006р. (а.с.27) відповідачка зазначала, що вона відмовляється від матеріальної та фізичної турботи про батька і погоджується з тим, щоб про нього турбувалася позивачка, оскільки фізично не може здійснювати догляд та є матеріально малозабезпеченою. В суді апеляційної інстанції відповідачка також пояснювала, що фізично через свій фізичний стан вона дійсно не могла здійснювати догляд за батьком та дійсно була малозабезпеченою, так як отримувала 618 грн. в місяць. Проте вона приходила до батька, приносила продукти харчування по мірі своїх можливостей. Належних та допустимих доказів зворотного позивачкою суду надано не було.

В той же час, в суді апеляційної інстанції відповідачка пояснила, що метою написання зазначеної розписки була не відмова від догляду за батьком, а потреба в призначенні соціального працівника для догляду за батьком. Тому вона на прохання матері написала розписку для того, щоб мати можливість звернутися до відповідних органів для призначення соціального працівника для догляду за батьком. Про те, що для цього не потрібно було писати таку відмову, вона дізналася пізніше.

З цього приводу відповідачка зверталася до правоохоронних органів, що підтверджується копією постанови Заводського РО ММУ УМВС України в Миколаївській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 14.09.2009р., в тексті якої зазначено, що згідно пояснень ОСОБА_2 вона офіційно не є рідною дочкою ОСОБА_4, а для виділення соціального працівника необхідно щоб рідна дочка написала відмову від догляду за батьком.

Із наданих відповідачкою апеляційному суду документів вбачається, що вона в 2011р. намагалася встановити опіку над батьком, про що свідчить копія її заяви в орган опіки та піклування Миколаївської міської ради від 16.11.2011р., відповідь департаменту праці та соціального захисту виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.11.2011р. та інші документи, які подавалися нею до заяви, а саме: про стан її здоров'я, характеристики, довідка про доходи, згідно якої вона працювала в ТОВ ПКП «Рости» та мала заробітну плату у розмірі 618,75грн.

Опосередковано це підтверджується також постановою Заводського РО ММУ УМВС України в Миколаївській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 07.03.2012р., із тексту якої вбачається, що відповідачка просила покарати осіб, які не видають їй довідку форми №3 для надання її в опікунську раду; скаргою відповідачки до прокуратури Заводського району м. Миколаєва від 24.02.2012р.

Позивачка в суді апеляційної інстанції підтвердила, що питання про те, хто буде доглядати батька відповідачки після того як він переніс інсульт дійсно вирішувалося, так як ОСОБА_17 не могла самостійно здійснювати догляд.

Аналіз зазначеної поведінки відповідачки свідчить про те, що вона розуміла наявність необхідності догляду за батьком та намагалася вирішити це питання. Матеріали справи містять також докази того, що відповідачка та позивачка дійшли згоди про те, що доглядати за ОСОБА_4 буде позивачка, яка з цією метою переселилася в будинок батьків відповідачки.

Зазначені обставини свідчать про відсутність умисних дій чи бездіяльності відповідачки, направлених саме на ухилення її від турботи за батьком, адже вона усвідомлювала, що батько не залишається без догляду.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, було встановлено, що відповідачка більше 11 років не проживає в будинку батька, оскільки за домовленістю з позивачкою переїхала жити в її квартиру, а остання - в будинок батьків відповідачки з метою здійснення за ними догляду. Також судом було встановлено, що позивачка перешкоджає відповідачці користуватися будинком та проживати в будинку батьків, в якому вона зареєстрована, так як виконує волю батька відповідачки, який не хоче бачити дочку та спілкуватися з нею( а.с. 20-22).

Про небажання ОСОБА_4 щоб відповідачка проживала в будинку та спілкувалася з ним, свідчать і заяви ОСОБА_18 від 10.10.2012р. на адресу суду(а.с.46) та на адресу депутата міської ради від 08.02.2012р. ( а.с.47). За результатами заяви ОСОБА_18 до Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області відповідачка не була притягнута до відповідальності, але з нею була проведена профілактична бесіда про необхідність додержання норм діючого законодавства щодо надання допомоги батькові. В ході перевірки відповідачка поясняла, що не відмовляється від догляду за батьком та зобов'язалася надавати допомогу в силу своїх можливостей( а.с. 39-40).

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже слід вважати встановленим, що позивачка та батько відповідачки не бажали, щоб відповідача не тільки проживала разом з батьком в будинку, а навіть щоб вона приходила до батька. За таких обставин відповідачка не мала реальної можливості особисто здійснювати будь-який догляд за батьком.

Не вселення відповідачки до будинку АДРЕСА_3 після рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2012 року та звернення відповідачки до суду з позовом про визначення порядку користування житловим будинком, за результатами якого було постановлено рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2013 року свідчать не про небажання відповідачки здійснювати догляд за батьком, а про наявність конфлікту та неприязних стосунків між відповідачкою, позивачкою та ОСОБА_4

Не було надано суду також належних та допустимих доказів того, що позивачка, чи ОСОБА_18 зверталися до відповідачки за матеріальною допомогою, що допомоги, яку надавала позивачка було недостатньо і ОСОБА_18 потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідачки та якої саме. Позивачка в суді апеляційної інстанції пояснила, що претензії батька до відповідачки носили в більшій мірі ознаку моральних страждань через те, що відповідачка недостатньо часто приходила до батька, не кормила, не мила його, але матеріального забезпечення від відповідачки ОСОБА_18 не просив.

Отже, досліджені судом в судовому засіданні докази у своїй сукупності та взаємозв'язку безспірно не підтверджують факт умисного ухилення відповідачки від обов'язку надання спадкодавцеві допомоги, якої він потребував за умови здійснення за ним догляду позивачкою.

Суд даним обставинам належної правової оцінки не дав і помилково дійшов висновку про те, що є правові підстави для усунення відповідачки від права на спадкування.

Враховує при прийнятті рішення колегія суддів також те, що відповідачка не має житла на праві власності і на даний час проживає в квартирі, яка належить на праві власності позивачці та її сину.

Проаналізувавши вказані вище обставини по справі у їх сукупності, а також розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що неправильне застосування судом зазначених вище норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві - відмовити.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді