Єдиний унікальний номер 242/1618/17 Номер провадження 22-ц/775/2043/2017

Головуючий в 1 інстанції:Пирогова Л.В.

Доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 31

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Тимченко О.О.,

суддів: Мірути О.А., Дундар І.О.,

за участю секретаря: Ситніка Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті апеляційні скарги ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що вона є власником житла, розташованого за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, провулок Лісний, буд. 8. Внаслідок терористичного акту 17.07.2016 в м. Авдіївка, що є загальновідомим фактом, декілька снарядів влучили в даний житловий будинок, та зруйнували його. 19.07.2017 складено акт, згідно якого житло непридатне для експлуатації. Органом досудового розслідування Авдіївського ВП внесено відомості до ЄРДР. З урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом у виді зруйнування житла, розташованого за адресою: Донецька область, м. Авдіївка провулок Лісний, буд. 8, в розмірі 1405713 грн. шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджене житло, розташоване за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, пров. Лісний, буд. 8 в розмірі 562285,20 грн. шляхом стягнення з Державної казначейської служби України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З зазначеним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач вказує на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також, що майнова шкода завдана терористичним актом внаслідок злочину, тобто підстави відшкодування збитків регулюються різними нормами матеріального права. Таким чином, висновок суду про пошкодження будинку позивача внаслідок терористичного акту в період проведення антитерористичної операції, не відповідає обставинам справи та законодавству України, оскільки суд ототожнює поняття «терористичний акт» та «антитерористична операція», а Закон України «Про боротьбу з тероризмом», передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, а не в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності. Наведені судом першої інстанції обставини та докази не є належними доказами пошкодження будинку саме внаслідок терористичного акту, оскільки терористичний акт є кримінальним правопорушенням, а злочинність діяння, кваліфікація кримінального правопорушення встановлюється вироком суду, який відсутній в матеріалах справи.

Суд першої інстанції для визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, помилково послався на наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», оскільки показник опосередкованої вартості житла не є розміром збитку і не визначає розміру причиненої шкоди постраждалому від надзвичайної ситуації чи від терористичного акту.

З зазначеним рішенням також не погодився відповідач ОСОБА_1 казначейська служба України, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що казначейство не має правових підстав здійснювати відшкодування шкоди, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом; не дотримання позивачем ч.9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка передбачає, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання, унеможливлює виплату грошової компенсації за рахунок держави; суд неправильно застосував норми процесуального права, не залучивши до участі у справі суб`єктів боротьби з тероризмом: Службу Безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України; суд не врахував, що повноваження щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції покладається на місцеві державні адміністрації та військово-цивільні адміністрації з огляду на Закон України «Про військово-цивільні адміністрації» та п.п.24,27 Прикінцевих та Перехідних положень до Бюджетного кодексу України, якими визначено, що місцеві державні адміністрації та військово-цивільні адміністрації є розпорядниками коштів державного бюджету.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив їх відхилити.

Представник відповідача ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справ повідомлявся належним чином, про що свідчить телефонограма № 5608 від 29.11.2017 року ( а.с.21 т.2).

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено заподіяння шкоди позивачу, оскільки житловий будинок за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, пров. Лісний, 8, розташовано в районі проведення антитерористичної операції та пошкоджено внаслідок терористичного акту. Суд, визначаючи механізм розміру відшкодування та враховуючи відсутність спеціальних нормативно-правових актів щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, застосовував до спірних правовідносин норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», які регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України. Визначаючи суму відшкодування, суд першої інстанції виходив з загальної площі будинку позивача та опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області за 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) -10897 грн, визначеної наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України».

Висновки суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником будинку, розташованого за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, пров. Лісний, буд. 8, загальною площею 51,60 кв. м відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого 12.07.2006 приватним нотаріусом Авдіївського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого 30.08.2010 (а.с. 147).

За фактом артилерійського обстрілу 17.07.2016 в м. Авдіївка Донецької області та пошкодження, у тому числі - буд. 8 по пров. Лісному, за повідомленням ОСОБА_2 кримінальне правопорушення за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 258 КК України було зареєстровано 17.07.2016 в ЄРДР за № 12016050140000551 (а. с. 36).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р, розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05.01.2015 року, обстежено житло, розташоване за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, пров. Лісний, 8 та складено акт б/н від 19.07.2016 обстеження об'єкта, який постраждав внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, який затверджено 19.07.2016 головою робочої групи, згідно якого в присутності ОСОБА_2 проведено попереднє візуальне обстеження, встановлено повне руйнування житлового будинку внаслідок пожежі, через попадання вибуху небезпечного предмету, про що зареєстровано у черговій частині Авдіївського ОП Красноармійського СП ГУНП у Донецькій області 17.07.2016 у журналі Єдиного Реєстру № 1395 досудового розслідування № 12016050140000551. Часкове руйнування літньої кухні та підвалу. Часткове пошкодження вхідних воріт та європаркану. (а.с. 35).

Відповідно до акту про пожежу від 17.07.2016, через пожежу, яка виникла 17.07.2016 о 18 годині 40 хв. (час орієнтовний), в житловому будинку за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, пров. Лісний, 8, власник – ОСОБА_2, знищено покрівлю та перекриття будинку. Причина пожежі (встановлена) – вибух після артилерійського обстрілу. (а.с. 31-32). Акт про пожежу складено відповідно до форми, затвердженої наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України № 119 від 15.03.2004.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Проте в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належний їй на праві власності житловий будинок не з її волі став непридатним для подальшої експлуатації, що підтверджується актом № б/н від 19.07.2016 обстеження буд. 8 пров. Лісний в м. Авдіївка, Донецької області (а.с. 35).

Згідно з вимогами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальновідомим є той факт, що у 2014 році на території Донецької та Луганської областей згідно з Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

На виконання вимог Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кабінетом Міністрів України 2 грудня 2015 року затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (Розпорядження №1275-р), серед яких у пункту 2 зазначено місто Авдіївка.

Згідно положень ст.1 Закону України, від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" тероризм – це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; - терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст.4 Кодексу цивільного захисту України від 02 жовтня 2012 року № 5403-VI цивільний захист це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Одним з суб’єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до п.24 ч.2 ст.17 Кодексу цивільного захисту України забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій, проводить просвітницьку та практично-навчальну роботу з метою підготовки населення до дій в умовах вчинення терористичного акту;

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб’єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в ч.4 ст.5 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

Отже Кодекс цивільного захисту України також регулює правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України "Про боротьбу з тероризмом".

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Положення ст.19 Закону № 638-IV, якими передбачено право на відшкодування шкоди, заподіяної громадян терористичним актом, не пов’язані з наявністю обвинувального вироку суду.

Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

До теперішнього часу спеціальний нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування шкоди заподіяної під час терористичного акту не прийнятий.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Відповідно до цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема, що стосується житлового фонду лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об’єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (див., mutatismutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії, № 59498/00, пар.35 ECHR 2002-Ш).

На підставі ч.1 ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Суд першої інстанції дійшов привального висновку, про те, що враховуючи відсутність спеціальних нормативно-правових актів щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, з системного аналізу Кодексу цивільного кодексу України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч. 8 ст.8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст.86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до ч. 10 ст. 86 КЦЗ України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджене приміщення, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу КЦЗ України та Закону № 638-IV випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч. 8 ст.8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норма ст.86 КЦЗ України, яка узгоджується із ст. 19 Закону № 638-IV.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції).

Відповідно до ст. 7 КЦЗ України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності.

Згідно із ст.3 Закону № 638-IV боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.9 ст.8 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі ОСОБА_3 та інші проти Туреччини (AyderandOthers v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (socialrisk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями "ПМР" в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Тому доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби про те, що казначейство не має правових підстав здійснювати відшкодування шкоди, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом є необґрунтованими.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VШ «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 в якості відповідача зазначила саме ОСОБА_1 Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представника держави – Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінет Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Кабінетом і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз’яснює подібні за змістом відносини.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», зокрема, по Донецькій області вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена 10897 грн.

Враховуючи, загальна площа квартири позивача, яка згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно складає 51,60 кв.м. суд дійшов правильного висновку, що позивач відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України має право на грошову компенсацію за пошкоджену квартиру в розмірі 562285 грн (51.60 кв.м х 10897грн).

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно визначив закон, який поширюються на спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач вказує на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також, що майнова шкода завдана терористичним актом внаслідок злочину, тобто підстави відшкодування збитків регулюються різними нормами матеріального права є необґрунтованими з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що шкода завдана внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції.

Процесуальний закон не зобов’язує позивача зазначати в позовній заяві правову норму, яка регулює спірні правовідносини та підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин вирішує суд під час ухвалення рішення (ст. 214 ЦПК України).

Згідно п.9 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Доводи відповідача ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо відсутності обвинувального висновку суду, який набрав чинності, як доказу заподіяння шкоди позивачу внаслідок терористичного акту та підстави для виникнення права у позивача для пред’явлення вимог про відшкодування шкоди, є необґрунтованим. Положення ст.19 Закону № 638-IV, якими передбачено право на відшкодування шкоди, заподіяної громадян терористичним актом, не пов’язані з наявністю обвинувального вироку суду.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби, щодо неправильного застосування судом ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_3 та інші проти Туреччини, як на підставу для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час проведення антитерористичної операції, а також не надання позивачем доказів про обсяг, причини руйнування та підтвердження належності будинку, зображеному на фотографіях позивачу є безпідставними та спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду першої інстанції.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби щодо неправильно застосував норми процесуального права, не залучивши до участі у справі суб`єктів боротьби з тероризмом: Службу Безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, оскільки згідно з вимогами ст. 33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача, клопотання про залучення до участі у справі зазначених суб’єктів позивачем не заявлялось. Крім того, згідно з вимогами ст.35 ЦПК України, третя особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, можуть бути залучені до участі у справі лише за клопотання сторін, таки клопотання сторонами не заявлялись.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби про те, що повноваження щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції покладається на місцеві державні адміністрації та військово-цивільні адміністрації з огляду на Закон України «Про військово-цивільні адміністрації» та п.п.24,27 Прикінцевих та Перехідних положень до Бюджетного кодексу України, якими визначено, що місцеві державні адміністрації та військово-цивільні адміністрації є розпорядниками коштів державного бюджету були предметом дослідження у суді першої інстанції і судом першої інстанції надано ним вірну правову оцінку.

Нових доказів яки б давали підстави для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, у досліджені яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено, або їх не подання було зумовлено поважними причинами, відповідачами апеляційному суду не надано.

Доводи апеляційних скарг не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до положень ч.2 ст.308 ЦПК України та роз’яснень що містяться у п. 18 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а тому апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: О.О.Тимченко

Судді: І.О.Дундар

ОСОБА_4