ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 915/1002/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.

суддівАлєєвої І.В., Сибіги О.М.

розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця"

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017

у справі № 915/1002/16 Господарського суду Миколаївської області

за первісним позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця"

доПриватного підприємства "Макс Р."

провиселення з території орендованого асфальтованого майданчика

за зустрічним позовомПриватного підприємства "Макс Р."

доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

провизнання укладеного договору оренди продовженим

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаМишак Е.А.,

- відповідачаРибочкін Д.Е., Свечинський О.С.,

- третьої особиСтасюк О.Д.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства "Макс.Р", в якому просило суд виселити відповідача з території асфальтованого майданчика площею 3 979 кв.м., який розташований за адресою: м. Миколаїв, пл. Привокзальна, "7-а" та стягнути з відповідача судовий збір.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно утримує переданий йому в тимчасове користування асфальтований майданчик за укладеним з регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області договором оренди державного нерухомого майна від 08.10.2012 №РОФ-1115, з урахуванням додаткового до нього договору від 07.11.2013 №1, строк дії якого закінчився 06.10.2014, та не виконує вимоги служби з управління майновими і земельними ресурсами регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яке є правонаступником Херсонського монтажного експлуатаційного управління № 4 Служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці (балансоутримувача орендованого майна), щодо повернення переданого за договором оренди майна шляхом підписання акта приймання-передачі.

Також, у листопаді 2016 року Приватне підприємство "Макс.Р" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця", в якій (з урахуванням уточнень позовних вимог від 12.12.2016) просило суд визнати договір оренди №РОФ-1115 від 08.10.2012 продовженим з 06.10.2014 по 06.10.2015, з 06.10.2015 по 06.10.2016 та з 06.10.2016 по 06.10.2017 включно.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Приватне підприємство "Макс.Р" зазначало, що орендодавцем - РВ ФДМУ по Миколаївській області належним чином не повідомлено Приватне підприємство "Макс.Р" про припинення дії спірного договору оренди, внаслідок чого цей договір продовжено на новий строк до 08.10.2015. Позивач за зустрічним позовом наголошував на тому, що у 2015 році, Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", яке є правонаступником балансоутримувача за спірним договором, було знову пропущено встановлений договором строк для повідомлення орендаря про припинення договору оренди, а тому спірний договір продовжено на новий строк до 08.10.2017.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2016 (суддя Коваль Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 (головуючий суддя Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Таран С.В.) у справі №915/1002/16 у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати в частині відмови у первісному позові та прийняти нове рішення,яким первісний позов задовольнити.

11.10.2017 Приватним підприємством "Макс.Р" подано відзив на касаційну скаргу, який залучено до матеріалів справи та враховано судом.

У зв'язку з перебуванням судді Данилової М.В. у відпустці здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді - Алєєва І.В., Сибіга О.М. для розгляду даної справи (протокол від 24.10.2017).

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Учасники судового процесу брали участь у судовому засіданні 29.11.2017 в режимі відеоконференції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 08.10.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Миколаївській області (орендодавець) та Приватним підприємством "МаксР." (орендар) укладено договір від №РОФ-1115 оренди державного майна (надалі - договір №РОФ-1115), відповідно до пунктів 1.1.-1.3 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди - відкритий асфальтований майданчик загальною площею 3858,9кв.м. (інв. № 24637), реєстраційний номер 01071315.157.АААВЕЛ862, згідно з планом розміщення орендованого майна (додаток №1 до договору оренди), розташованого за адресою: Привокзальна площа, 7-а, м. Миколаїв, котрий обліковувся на балансі Херсонського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №4 Служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд державного підприємства Одеська залізниця (далі - балансоутримувач), вартість якого становить 625 240 грн., згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2012. Майно передається в оренду з метою складування металобрухту та здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Стан майна на момент укладення договору оренди визначається в акті приймання-передавання.

Відповідно до пунктів 2.1.-2.2. договору №РОФ-1115 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна; передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно, власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до пункту 10.1. договору №РОФ-1115 цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 08.10.2012 по 07.10.2013 включно.

Згідно із пунктом 10.3. договору №РОФ-1115 зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін, за погодженням з балансоутримувачем. Пропозиції розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною цього договору при обов'язковій наявності дозволу балансоутримувача, та уповноваженого органу управління. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (пункти 10.4-10.5 договору №РОФ-1115).

Чинність договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи (пункт 10.6 Договору №РОФ-1115).

Пунктами 10.8.-10.9. договору №РОФ-1115 сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу з участю орендодавця. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за участю балансоутримувача. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Згідно із відомостями, які містяться у акті приймання-передавання від 08.10.2012, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області передало Приватному підприємству "МаксР." об'єкт оренди за договором №РОФ-1115 - асфальтований майданчик.

07.11.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Приватним підприємством "МаксР." укладено договір №1 про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 08.10.2012 №РОФ-1115, яким сторони, зокрема, внесли зміни до договору оренди, у зв'язку із чим, пункт 10.1. розділу 10 виклали в наступній редакції "Цей договір укладено терміном на 1 рік, що діє з 07.10.2013 до 06.10.2014 включно". Інші умови договору №РОФ-1115 залишилися чинними і незмінними (пункти 1, 2 додаткового договору №1).

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, оскільки Публічним акціонерним товариством "Укрїнська залізниця" не подано доказів повідомлення орендаря про припинення або зміну умов спірного договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, як це узгоджено сторонами у пункті 10.4. договору і відповідає положенням частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладений сторонами договір було автоматично продовжено на 1 рік на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суди зазначили про те, що позивачем не доведено того, що орендодавцем, балансоутримувачем чи уповноваженим органом управління, яким на той час було Міністерство інфраструктури України, було повідомлено в узгоджений договором термін орендаря про відсутність згоди на продовження договору або його припинення.

При цьому суди дійшли висновку про те, що неукладення додаткового договору про продовження строку дії спірного договору оренди, укладення якого передбачено пунктом 10.4. договору, не може бути підставою для його припинення.

Відтак, за висновком судів попередніх інстанцій, спірний договір було продовжено ще на один рік на тих самих умовах починаючи з 07.10.2015 по 06.10.2016.

Відмова у зустрічному позові вмотивована судами тим, що Приватним підприємством "МаксР." не доведено наявності спору щодо продовження строку дії договору оренди ще на один рік, починаючи з 07.10.2016, оскільки Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось в даній справі з первісним позовом 16.09.2016, тобто до закінчення строку договору, дія котрого судами визнана продовженою до 06.10.2016. Окрім того, суди вказали про відсутність доказів на підтвердження продовження строку дії договору ще на один рік, починаючи з 07.10.2016.

Такі висновки судів колегія вважає передчасними з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2 статі 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить і стаття 180 Господарського кодексу України.

Статтею 629 цього ж Кодексу унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Разом з тим, позивач наголошував, що відсутність повідомлення орендаря про припинення або зміну умов спірного договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, само по собі не може бути підставою для автоматичного продовження строку дії договору, оскільки сторонами у договорі була погоджена додаткова умова, при дотриманні якої договір буде вважатись продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Як зазначав позивач, пов'язуючи момент продовження дії спірного договору з обставинами відсутності направленого орендарю заперечення балансоутримувача, суди попередніх інстанцій не врахували того, що за умовами пункту 10.4. договору можливість його продовження пов'язується сторонами не з відсутністю заперечення балансоутримувача, а поставлена в залежність від обов'язкової наявності саме дозволу балансоутримувача.

Відтак, на переконання позивача, дозвіл балансоутримувача на продовження дії спірного договору мав бути виражений виключно у вигляді певних поведінкових актів, а не за принципом мовчазної згоди.

При цьому, погоджуючись із доводами позивача щодо відсутності згоди балансоутримувача на продовження строку дії спірного договору, що вбачається із змісту листа Херсонського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №4 Служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд державного підприємства Одеська залізниця від 13.10.2014 №02/3666 (а.с.15), суди виходили з того, що таке заперечення було направлено не до орендаря, а до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області.

Проте, суди попередніх інстанцій не навели правового обґрунтування, з посиланням на умови договору, щодо необхідності направлення такого заперечення саме орендарю.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій щодо автоматичного продовження спірного договору оренди державного нерухомого майна від 08.10.2012 №РОФ-1115 визнається колегію суддів передчасним.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 1117 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2016 у справі №915/1002/16 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі №915/1002/16 скасувати.

Справу №915/1002/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і І. В. Алєєва

О. М. Сибіга