ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Справа № 912/952/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого,

Данилової М.В., Корсака В.А.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиКропивницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017

у справі№ 912/952/16 Господарського суду Кіровоградської області

за позовомКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

доКіровоградської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_4 2. ОСОБА_5 3. ОСОБА_6 4. ОСОБА_7

провизнання недійсним та скасування рішення

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

від третьої особи - 1: не з'явилися;

від третьої особи - 2: не з'явилися;

від третьої особи - 3: не з'явилися;

від третьої особи - 4: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області подано до Господарського суду Кіровоградської області позовну заяву про визнання недійсним та скасування рішення п'ятдесят другої сесії шостого скликання Кіровоградської міської ради від 22.09.2015 № 4538 "Про передачу ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1".

В обґрунтування своїх вимог позивач, посилаючись на норми ч. 1 ст. 23, ст.ст. 90, 93, ч. 1,2 ст. 116, ст. 125, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 15,16, 391 Цивільного кодексу України, зазначав, що вказане рішення є неправомірним, порушує права та інтереси Кіровоградської ОДПІ та позбавляє права користуватися земельною ділянкою площею 2668,3 кв.м., кадастровий НОМЕР_1, яка належить їй на праві власності на підставі Державного акта серії НОМЕР_2 від 27 грудня 2001 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1599 27.12.2001 року.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017 року у справі № 912/952/16 задоволено позов повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення п'ятдесят другої сесії шостого скликання Кіровоградської міської ради від 22.09.2015р. №4538 "Про передачу ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1". Стягнуто з Кіровоградської міської ради на користь Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області 1378,00 грн. судового збору.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, постановою від 19.04.2017, рішення місцевого суду скасував та прийняв нове рішення, яким в задоволенні позову відмовив.

Крім того, апеляційний господарський суд замінив позивача у справі - Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Кіровоградській області на її процесуального правонаступника - Кропивницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Кіровоградській області (25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вулиця Глинки, будинок 2, код ЄДРПОУ 39484073).

Не погоджуючись з постановою, Кропивницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржник, земельна ділянка площею 2668,3 кв. м з 2001 року належить Кіровоградській ОДПІ на праві постійного користування, а прийняття неправомірного Рішення п'ятдесят другої сесії шостого скликання Кіровоградської міської ради від 22.09.2015р. №4538 "Про передачу ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1" порушує права та інтереси Кіровоградської ОДПІ та позбавляє права користуватися земельною ділянкою, яка належить їй на праві власності.

Заявник касаційної скарги зазначає, що Кіровоградська ОДПІ звернулася до суду за захистом своїх порушених прав з предметом позову у відповідності до вимог чинного законодавства і рішення Кіровоградської міської ради №4538 від 22.09.2015р. не скасовано і тому позиція апеляційного господарського суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до реального відновлення порушеного права є безпідставним.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволені касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами на підставі рішення двадцять першої сесії Кіровоградської міської ради двадцять третього скликання від 21.08.2001р. №1134 Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції надано в постійне користування земельну ділянку площею 2668,3 кв. м для розміщення адміністративного будинку.

На підставі вказаного рішення 06.12.2001р. складено Акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_2.

На вказаній земельній ділянці фактично розташований комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_2, з яких 53/100 частин належить Державі в особі Верховної Ради України та перебуває в оперативному управлінні Державної податкової адміністрації України, що підтверджується Свідоцтвом про право власності, яке видане на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 26.07.2001р. №947 від 11.09.2001р. №494 (реєстраційний №1 від 18.09.2001р. в Кіровоградському КООБТІ) та Актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.03.2001 року, відповідно до якого Редакційно-видавничий корпус передається в оперативне управління Державної податкової адміністрації України з постановкою на балансовий облік у Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції.

На вказану земельну ділянку позивачу було видано Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 27.12.2001р., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №1599, кадастровий номер НОМЕР_1.

З 2001 року до теперішнього часу означена земельна ділянка площею 2668,3 кв. м перебуває у постійному користуванні позивача.

Разом із тим, рішенням сорок дев'ятої сесії шостого скликання Кіровоградської міської ради №4234 від 14.07.2015р. "Про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1", ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0650 га - землі одно-та двоповерхової житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (КВЦПЗ 01.01) за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі.

Наступним рішенням п'ятдесят другої сесії шостого скликання Кіровоградської міської ради №4538 від 22.09.2015р. "Про передачу ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1":

- затверджено ОСОБА_4 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0650 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

- передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0650 га по АДРЕСА_1, загальною площею 0,0650 га - землі одно- та двоповерхової житлової забудови (КВЦПЗ 01.01) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (кадастровий номер НОМЕР_3) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

- зобов'язано ОСОБА_4 зареєструвати право на земельну ділянку, передану у власність, згідно з чинним законодавством України.

- контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Литвина Г.М.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним та скасування рішення п'ятдесят другої сесії шостого скликання Кіровоградської міської ради від 22.09.2015 № 4538 "Про передачу ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1", з посиланням на порушення прав позивача та норм закону, зокрема, приписів ч. 1 ст. 23, ст.ст. 90, 93, ч.ч. 1 і 2 ст. 116, ст. 125, ст. 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 391 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема вимоги про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу органів місцевого самоврядування; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення тощо.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначив, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод.

Також Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009р. №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування. Вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних актів належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Аналогічний правовий висновок неодноразово викладався Верховним Судом України у інших справах, зокрема: в постанові від 06.10.2015р. у адміністративній справі №21-1306а15, в постанові від 06.07.2016р. в господарській справі №3-514гс16, в постанові від 12.10.2016р. в господарській справі №3-527гс16, в постанові від 19.10.2016р. в господарській справі №3-806гс16, в постанові від 09.11.2016р. в господарській справі №3-108гс16.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах їх повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Згідно з частиною дев'ятою статті 59 цього Закону рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Частиною 9 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними у судовому порядку. Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Водночас у статті 3 Конституції закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Тому, якщо рішення органу місцевого самоврядування є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, то воно не може бути в подальшому скасоване органом місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі №21-1457а15.

Із наведених вище положень законодавства та правових позицій Конституційного Суду України та Верховного Суду України випливає також те, що право на зміну та скасування власних рішень закріплене законодавством саме за органом місцевого самоврядування, а суд наділений правим визнання оспорюваних рішень органів місцевого самоврядування незаконними або недійсними, з підстав встановлених законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015р. у справі №3-553гс15, самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів, та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.

Отже, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, обраний позивачем спосіб захисту має приводити до реального відновлення порушеного права.

Апеляційним господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що первісно на спірній земельній ділянці за адресою по АДРЕСА_1 знаходився 2-х квартирний житловий будинок, який було побудовано в 1959 році для проживання працівників одного з підприємств міста, який останній раз було зареєстровано за Кіровоградським міськвиконкомом, згідно реєстраційного посвідчення від 02.06.1987 року.

На підставі листа Департаменту економіки та фінансів Кіровоградської міської ради №2629/17-у від 22.11.2010р. про погашення правоустановчих документів, державним реєстратором 28.10.2011р. було прийнято рішення про державну реєстрацію припинення права власності на знищений житловий будинок по АДРЕСА_1, а 10.12.2010р. складено Акт знищення, яким зафіксовано знищення цього об'єкту нерухомого майна. В зв'язку зі знищенням вказаного домоволодіння право власності було припинено, а земельна ділянка зарахована до земель резерву міста.

Заявою від 07.03.2015р. ОСОБА_4 (учасник АТО) звернувся до Кіровоградської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: м. Кіровоград, АДРЕСА_1 загальною площею 0,065 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Як вбачається з пояснень представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9, первісний власник земельної ділянки ОСОБА_4 продав її громадянину ОСОБА_6

В матеріали справи надано копію договору купівлі-продажу від 14.01.2016р., згідно з яким ОСОБА_6 (Продавець) продав, а ОСОБА_5 (Покупець) купив земельну ділянку загальною площею 0,0650 в межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,065 га. Право власності за цим Договором, що був нотаріально посвідчений, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідною Інформаційною довідкою з цього реєстру за станом на 20.01.2016р.

Поділ земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 та реєстрацію припинення права власності на цей об'єкт, які проведено відповідно 13.10.2015р. та 26.08.2016р., підтверджено в матеріалах даної справи відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку отримано за станом на 23.12.2016р.

15.04.2016р. ОСОБА_5 був виданий Управлінням містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради Будівельний паспорт на об'єкт - будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1.

На час розгляду справи судом, відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно про право приватної власності на об'єкти, які розташовані на спірній земельній ділянці, в матеріали справи не надані.

Також представник ОСОБА_5 ОСОБА_9 пояснив, що ОСОБА_5, як власник земельної ділянки, користуючись своїми правами власника прийняв рішення про поділ земельної ділянки. Тому відомості про сформовану земельну ділянку на підставі рішення Кіровоградської міської ради №4538 від 20.09.2015р. було видалено з державного земельного кадастру, поземельна книга на цю земельну ділянку була закрита. В жовтні 2016 року ОСОБА_5 в свою чергу продав обидві сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 іншій особі, а саме: ОСОБА_7, згідно з договорами купівлі-продажу від 26.10.2016р.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за станом на 31.10.2016р. власником обох земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_5 та НОМЕР_4 є ОСОБА_7.

Отже, на час вирішення спору судом спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності фізичної особи - ОСОБА_7, як дві окремі земельні ділянки за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а на цій земельній ділянці фактично знаходиться об'єкт нерухомого майна.

Відтак, матеріалами справи беззаперечно підтверджено, що на теперішній час оспорюване рішення Кіровоградської міської ради від 22.09.2015р. №4538 "Про передачу ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1" є виконаним, як ненормативний правовий акт місцевого самоврядування одноразового застосування, а передана за цим рішенням спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні не ОСОБА_4, а іншої фізичної особи - ОСОБА_7 у вигляді двох окремих ділянок, на якій фактично розміщено об'єкт нерухомого майна, збудований після прийняття спірного рішення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, звертаючись із позовом про визнання недійсним та скасування рішення Кіровоградської міської ради №4538 від 22.09.2015р. "Про передачу ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1", обрав спосіб захисту, який не призведе до реального відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладені приписи чинного законодавства та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин, та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 у справі №912/952/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: М.В. Данилова

В.А. Корсак