ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 року м. Київ К/800/44968/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Бугайова А.О.,

представника відповідача: Демченка С.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року

у справі № 826/12346/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог трейдинг"

до Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про скасування рішень,

в с т а н о в и в :

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог трейдинг" (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач) про скасування рішень від 27 квітня 2015 року:

- №10676/10/28-10-41-3-15 «Про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки в частині визначення податкових зобов'язань в уточнюючій декларації з податку на прибуток за 2013 рік» в частині відмови у застосуванні податкового компромісу по уточнюючій податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2014 рік, а податковий компроміс по уточнюючій податковій декларації Товариства з податку на прибуток підприємств за період І квартал 2014 року вважати таким, що досягнутий в цій частині;

- №10677/10/28-10-41-3-15 «Про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки у зв'язку з невідповідністю заяви вимогам ЗУ №63 та неможливістю застосування податкового компромісу», а податковий компроміс по уточнюючим податковим деклараціям Товариства з податку на додану вартість за період з 01 грудня 2013 по 28 лютого 2014 року вважати таким, що досягнутий.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 02 вересня 2015 року, адміністративний позов Товариства задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи про порушення судами норм матеріального і процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство подало до податкового органу заяви від 16 квітня 2015 року №182 «Про намір досягнення податкового компромісу по податку на прибуток підприємства за 2013 та 2014 роки» та № 183 «про намір досягнення податкового компромісу з податку на додану вартість за період грудень 2013 - лютий 2014 року».

За результатом розгляду заяв прийнято рішення від 27 квітня 2015 року №10676/10/28-10-41-3-15 «Про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки в частині визначення податкових зобов'язань в уточнюючій декларації з податку на прибуток за 2013 рік» та №10677/10/28-10-41-3-15 «Про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки у зв'язку з невідповідністю заяви вимогам ЗУ №63 та неможливістю застосування податкового компромісу».

В обґрунтування рішення №10676/10/28-10-41-3-15 відповідачем вказано, що предметом податкового компромісу не можуть бути суми від'ємного значення з ПДВ чи податок на прибуток або суми бюджетного відшкодування. А також, на обґрунтування рішення №10677/10/28-10-41-3-15 зазначено, що при заповненні уточнюючих розрахунків з метою застосування податкового компромісу не зазначено показників декларації звітного періоду та виправлених показників, а зазначено лише суми відхилення, яка має позитивне значення, що суперечить чинному законодавству.

Задовольняючи позов Товариства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваних рішень, оскільки згідно з чинним законодавством, в разі прийняття податковим органом рішення про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки за наслідками розгляду заяв підприємства про намір досягнення податкового компромісу, суми задекларованих зобов'язань вважаються узгодженими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Приписами пункту 1 підрозділу 9-2 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено, що податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Разом з уточнюючим розрахунком подається перелік (опис) господарських операцій, щодо яких здійснено уточнення показників податкової декларації.

При складанні уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань для застосування податкового компромісу не враховуються суми коригувань податкового кредиту з податку на додану вартість та/або витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, відображені в уточнюючих розрахунках, які одночасно відповідають таким умовам: 1) подані в порядку, встановленому статтею 50 цього Кодексу, після 1 квітня 2014 року; 2) уточнюють показники податкових декларацій за звітні (податкові) періоди, що передували 1 квітню 2014 року; 3) за результатами подання таких уточнюючих розрахунків було зменшено податкове зобов'язання (збільшено від'ємне значення) з податку на прибуток або податку на додану вартість за такі звітні (податкові) періоди.

У платника податків за результатами застосування податкового компромісу не можуть виникати або збільшуватися помилково та/або надміру сплачені грошові зобов'язання.

Згідно з пунктом 3 підрозділу 9-2 Розділу ХХ Податкового кодексу України подання платником податків уточнюючого розрахунку за періоди щодо яких не була проведена документальна перевірка, може бути підставою для проведення документальної позапланової перевірки згідно з процедурою податкового компромісу.

Протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем подання уточнюючого розрахунку, контролюючий орган приймає рішення щодо необхідності проведення документальної позапланової перевірки, про що повідомляє платника податків відповідно до статті 42 цього Кодексу.

Документальна позапланова перевірка проводиться виключно з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, у межах процедури досягнення податкового компромісу.

Аналіз вищевказаних норми законодавства свідчить про те, що у разі якщо контролюючий орган повідомив платника податків про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки за відповідні періоди, можна прийти до висновку про узгодженість суми задекларованих податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 5 підрозділу 9-2 Розділу ХХ Податкового кодексу України платник податків сплачує податкові зобов'язання, визначені в уточнюючому розрахунку та/або податковому повідомленні-рішенні, у розмірі, передбаченому пунктом 2 цього підрозділу, протягом 10 календарних днів з дня, наступного за днем узгодження. Днем узгодження вважається день отримання повідомлення контролюючого органу про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Товариством сплачено податок на додану вартість у розмірі 3 287 103,00 грн. по податковому компромісу згідно заяви №183 від 16 квітня 2015 року.

Враховуючи вищевикладене та оскільки за наслідками розгляду заяв Товариства про намір досягнення податкового компромісу контролюючим органом було прийнято рішення про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки, суми задекларованих Товариством зобов'язань вважаються узгодженими, відповідно оскаржувані рішення прийнято суб'єктом владних повноважень всупереч закону і підлягають скасуванню.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності як і не доведено правомірності оскаржуваних рішень в межах спірних правовіднисин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько