ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2017 р. м. Київ К/800/27103/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

при секретарі Малині Л.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

провівши в відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою народного депутата України VIII скликання ОСОБА_4 до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання виплатити заробітну плату,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою народного депутата України VIII скликання ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача 236 566 грн., з яких 187 213,41 грн. - сума недонарахованої і недовиплаченої заробітної плати в період з січня 2015 року по березень 2016 року та 49 331 грн. - сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) в період з січня 2015 року - квітень 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він обраний народним депутатом України VІІІ скликання, набув депутатських повноважень 27 листопада 2014 року, є членом Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя. Розпорядженням Голови Верховної Ради України В.Литвина №1145 від 9 вересня 2005 року, з 1 вересня 2005 року заробітна плата народного депутата України визначена шляхом встановленого посадового окладу для члена Комітету 6109 грн. та доплат по коефіцієнту і рангу, надбавок, преміальних виплат та інших доплат. Проте, розпорядженням Голови Верховної Ради України О.Тручинова №581 від 20 серпня 2014 року з посиланням на статтю 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року №719-VІІ, дію розпорядження Голови Верховної Ради України В.Литвина №1145 від 9 вересня 2005 року зупинено та з 3 серпня 2014 року заробітну плату для народного депутата України, члену Комітету, визначено в розмірі посадового окладу 6109 грн. до завершення антитерористичної операції. Розпорядженням Голови Верховної Ради України В.Гройсмана № 71 від 28 січня 2015 року, Розпорядження Голови ВРУ О.Тручинова №581 від 20 серпня 2014 року, визнано таким, що втратило чинність і встановлено, що у 2015 році максимальний розмір заробітної плати народних депутатів України обмежується 7 розмірами мінімальних заробітних плат. Крім того, 16 квітня 2015 року Головою Верховної Ради України В.Гройсманом з посиланням на статтю 33 Закону №2790-ХІІ та Постанову Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 року №43 «Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів» видано Розпорядження №558, яким встановлено з 1 квітня 2015 року місячну заробітну плату народного депутата України у розмірі посадового окладу 6109 грн., розпорядження Голови Верховної Ради України №72 від 28 січня 2015 року втратило чинність.

Позивач вважає, що зазначені розпорядження не відповідають вимогам статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 33 Закону України «Про державну службу», а тому відповідач повинен здійснити нарахування та доплату заробітної плати з січня 2015 року по березень 2016 року. Крім того, відповідно до Конституції України, Закону України «Про статус народного депутата України», Закону України «Про державну службу» не допускається обмеження права на отримання заробітної плати, в тому числі, право на своєчасне одержання винагороди за працю, захищається законом. Обмеження зазначених прав може мати місце виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану, який в державі не діяв на час введення обмеження на гарантії трудових прав народних депутатів України.

Посилаючись на вказані обставини просив позовні вимоги задовольнити.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та прийняття нового - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 обраний народним депутатом України VІІІ скликання, набув депутатських повноважень 27 листопада 2014 року, є членом Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.

Нарахування заробітної плати народним депутатами України здійснюється відповідно до Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про бухгалтерську та фінансову звітність в Україні» та Розпоряджень Голови Верховної Ради України, зокрема:

з 1 вересня 2005 року розпорядження № 1145 від 9 вересня 2005 року «Про оплату праці народних депутатів України», встановлено посадовий оклад на рівні 6109 грн.;

з 3 серпня 2014 року розпорядження № 581 від 20 серпня 2014 року «Про оплату праці народних депутатів України» з врахуванням статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», якою встановлено, що народним депутатам України до завершення антитерористичної операції місячна заробітна плата нараховується лише в розмірі посадового окладу та становить 6109 грн.;

з 1 січня 2015 року розпорядження №72 від 28 січня 2015 року «Про оплату праці народних депутатів України», крім того пунктом 10 Розділу ІІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ встановлено, що у 2015 році максимальний розмір заробітної плати народних депутатів України обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, тобто з 1 січня 2015 року становить 8526 грн.;

з 1 квітня 2015 року розпорядження №558 від 16 квітня 2015 року «Про оплату праці народних депутатів України» та постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 року № 43 «Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів» встановлено місячну заробітну плату народного депутата України на рівні посадового окладу в розмірі 6109 грн.;

з 15 квітня 2016 року розпорядження №201-к від 14 квітня 2016 року «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Голови Верховної Ради України» та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до додатка № 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо підтримки державних вугледобувних підприємств» визнано такою, що втратила чинність, статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 березня 2016 року № 1063-VІІІ.

Тобто, оплата праці народного депутату України з 15 квітня 2016 року здійснюється у відповідності до розпорядження Голови Верховної Ради України від 9 вересня 2005 року № 1145 «Про оплату праці народних депутатів України».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач діяв виключно у межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України. При цьому, вказав, що розпорядження Голови Верховної Ради України від 9 вересня 2005 року №1145 «Про оплату праці народних депутатів України», на підставі якого здійснюється оплата праці народних депутатів, в судовому порядку не оскаржено та є чинним.

Втім, колегія суддів не погоджується з таким висновком судів, вважає їх передчасними, оскільки вони дійшли їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення даної справи.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Частиною другою статті 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

За перевіркою матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з вказаним позовом про стягнення недоплачених сум заробітної плати та компенсації за несвоєчасну їх виплату, послався на невідповідність розпоряджень Голови Верховної Ради України вимогам чинного законодавства, зокрема, положенням статті 20 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-ХІІ «Про статус народного депутата України» та статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу».

Між тим, суди попередніх інстанцій вирішуючи позовні вимоги та, відмовляючи в їх задоволенні вказали, що розпорядження Голови Верховної Ради України від 9 вересня 2005 року №1145 «Про оплату праці народних депутатів України» на підставі якого здійснюється оплата праці народних депутатів в судовому порядку не оскаржено та є чинним.

Однак, передумовою вирішення питання щодо правомірності нарахування та виплати заробітної плати позивачу насамперед є надання правової оцінки розпорядженню Голови Верховної Ради України на підставі якого було здійснено нарахування та виплату заробітної плати.

При цьому, слід звернути увагу на те, що надання правової оцінки розпорядженню Голови Верховної Ради України тягне за собою визначення належного відповідача у справі, оскільки таке розпорядження приймалось саме Головою Верховної Ради України. У свою чергу, відповідач у справі - Апарат Верховної Ради України здійснював лише забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Оскільки зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення питання, то прийняті судами рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.

Частинами другою та третьою статті 159 КАС України встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З врахуванням наведеного, рішення попередніх судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді суду першої інстанції слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 221, 227, 231 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу народного депутата України VIII скликання ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

А.Ф. Загородній

М.М. Заїка