Справа № 22а-156/07
ряд.ст.зв.№38
Доповідач Улицький В.З.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 травня 2007 року м.Львів Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого Улицького В.З.
суддів Багрія В.М., Обрізко І.М.
при секретарі Соколовській А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненської міської ради на ухвалу Господаського суду Рівненської області від 19 березня 2007 року, колегія суддів,-
в с т а н о в и л а:
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19 березня 2007 року забезпечено позов підприємця ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про зобов'язання прийняти рішення щодо погодження чи відмови у такому погодженні місця розташування автотранспортної бази на земельній ділянці площею 2700 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 шляхом заборони Рівненській міській раді вчиняти будь-які дії /відчуження, вилучення, надання в оренду, погодження розташування об'єктів на ній тощо/ щодо земельної ділянки площею 2000 кв.м. на АДРЕСА_1.
З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, відповідач оскаржив ухвалу, посилаючись, зокрема, на те, що господарський суд виніс її поза межами позовних вимог та за відсутності жодних доказів, які б дозволяли зробити припущення про унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Відповідач вважає, що реалізація повноважень ради по розпорядженню землями жодним чином не може вплинути на хід виконання рішення суду у справі, а результати розгляду адміністративного позову, як і самі позовні вимоги, не перебувають у причинному звязку з повноваженнями Ради.
Позивач у своєму відзиві з мотивами, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується, вважає оскаржувану ухвалу такою, що грунтується на чинному законодавстві, відповідає фактичним обставинам і доказам у справі.
Заслухавши доповідача, пояснення позива та його представника на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд встановив.
Згідно ч.1 ст.117 КАС України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам, інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову й суд має здійснити оцінку обгрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття необхідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обгрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову ;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної виоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову ;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господраського суду в разі невжиття таких заходів ;
запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У будь-якому разі, вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивованим з урахуванням, зокрема, припису п.3 ч.1 ст.165 КАС України.
Позивач у позовній заяві, а також господарський суд Рівненської області при винесенні ухвали про забезпечення позову, не обгрунтували необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Постановлюючи оскаржувану ухвалу, місцевий госоподарський суд в мотивувальній частині не зазначив обставин, які могли б слугувати підставою для припущення того, що земельна ділянка може зникнути, зменшитися в кількості або в якості на момент виконання рішення, що викликає необхідність для застосування до відповідача заходів по забезпеченню позову, а також не навів доказів на підтвердження необхідності заборони суб'єкту владних повноважень приймати в межах своєї виключної компетенції рішення.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, що між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати юридичній особі у реалізації компетенції, наданої їй законом.
У галузі земельних відносин, розпорядження землями відповідних територіальних громад, в силу вимог ст.12 ЗК України, належить до повноважень міських рад. Відтак, забезпечення позову шляхом заборони органу місцевого самоврядування виконувати свої функції і користуватися наданою законом компетенцією, є неприйнятним.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав /інтересів/, про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а і відповідача.
Суд першої інстанції, під час розгляду справи про забезпечення позову, на ці обставини не звернув.
Застосовуючи заборону відповідачу на вчинення в майбутньому юридично значимих дій щодо орієнтованої земельної ділянки, суд першої інстанції не з'ясував, в чиєму користуванні вона перебуває, чи розміщені на ній об'єкти нерухомого майна та кому вони належать, а відтак не врахував і можливість порушення прав і інтересів третіх осіб, що стосуються предмету спору.
З огляду на це накладена судом заборона спрямована на порушення прав землекористувачів і на суттєве обмеження компетенції ради. Окрім того, судом не встановлено, а колегією не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між питаннями, які можуть бути в подальшому розглянуті радою та можливими перешкодами у виконанні судового рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Слі відзначити, що в разі задоволення позовних вимог підприємця ОСОБА_1, стадія виконавчого провадження буде відсутня, оскільки для виконання рішення не потрібно вчиняти додаткових дій. Отже, відсутні будь-які підстави вважати, що незастосування заходів забезпечення позову може зробити неможливим або ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
На думку судової колегії, місцевий господарський суд, ухвалою від 19.03.2007 року про вжиття заходів забезпечення позову, вийшов за межі предмету спору, оскільки позовна вимога полягає у спонуканні відповідача прийняти рішення щодо погодження або відмову у погодженні місця розташування об'єкта, а отже, сама земельна ділянка, зазначена в ухвалі від 22.03.2006 р. і права на неї, фактично не є предметом спору. Позивач не ставить питання про спонукання власника передати земельну ділянку йому в користування або у власність і не заявляє вимог про усунення перешкод у користуванні такою ділянкою, а предметом спору фактично є бездіяльність органу місцевого самоврядування, яка в свою чергу, підлягає доказуванню на загальних підставах в ході розгляду справи по суті.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду господарського суду передчасною.
Вказану ухвалу винесено без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін. У місцевому господарському суді були відсутні достатньо обгрунтовані припущення про те, що земельна ділянка може зникнути, зменшитися в кількості або в якості на момент виконання рішення суду, а сама по собі заборона власнику приймати будь-які рішення щодо земельної ділянки не обгрунтована характеристиками цього майна і свідчить про порушення і неправильне застосування норм ст.ст.117,118 КАС України і ст.12 ЗК України.
За таких підстав, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.117,184,195,199 КАС України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Рівненської міської ради задоволити. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 19 березня 2007 року скасувати і постановити нову ухвалу, якою підприємцю ОСОБА_1 по справі до Рівненської міської ради про зобов'язання прийняти рішення щодо погодження чи відмови в такому погодженні місця розташування автотранспортної бази на земельній ділянці площею 2700 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, шляхом заборони Рівенській міській раді вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки орієнтовною площею 2000 кв.м. на АДРЕСА_1 відмовити у вжитті заходів забезпечення позову.
Справу передати на розгляд господарського суду Рівненської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Суддя-доповідач В.Улицький
Судді: І.Обрізко
В.Багрій