КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.05.2007 № 12/64
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Шанюк О.М. – юрисконсульт (дов. б/н від 20.04.2006);
від відповідача - повідомлений, але не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства „Аграрник”
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.02.2007
у справі № 12/64
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Агротех”
до Фермерського господарства „Аграрник”
про стягнення 40591,23 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.02.2007 у справі № 12/64 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Агротех” до Фермерського господарства „Аграрник” про стягнення 40 591,23 грн. задоволено частково; за рішенням підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 33 160 грн. боргу, 6 632 грн. штрафу, 397,92 грн. державного мита та 115,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; провадження у справі в частині стягнення 679,55 грн. пені та 3% річних в розмірі 119,68 грн. припинено.
Судове рішення мотивоване тим, що: на виконання умов договору № 18/10-06АФ про збирання сільськогосподарських культур (кукурудзи) від 18.10.2006, укладеного між сторонами, позивач провів збирання сільськогосподарських культур з площі 463,5 га, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт від 02.01.2007, 09.11.2006 та 29.11.2006; загальна вартість робіт склала 74 160 грн.; однак відповідач за виконані роботи розрахувався частково, сплативши позивачу 41 000 грн., а отже заборгованість відповідача перед позивачем становить 33 160 грн.; таким чином, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 33 160 грн. на підставі ст.ст. 526, 903 Цивільного кодексу України; також господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 6 632 грн. відповідно до п. 5.4 договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню; провадження у справі в частині стягнення 679,55 грн. пені та 3% річних в розмірі 119,68 грн. припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.02.2007 у справі № 12/64 в частині стягнення штрафу в розмірі 6 632 грн. з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 6 632 грн. відмовити.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник зазначає, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Враховуючи, що відповідач має тяжкий фінансовий стан та те, що прострочення виконання договірних зобов’язань становить всього 42 дні до моменту звернення позивача з позовом, суд має зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст. 233 Господарського кодексу України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги та просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.02.2007 у справі № 12/64 залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зокрема, зважаючи на те, що: на виконання умов договору № 18/10-06АФ, укладеного між сторонами, позивач здійснив роботи по збиранню сільськогосподарської продукції з площі 463,5 га загальною вартістю 74 160,00 грн., однак, відповідач розрахувався частково, перерахувавши на рахунок позивача лише 41 000,00 грн.; сторонами в п. 4.7 договору визначено, що датою кінцевих розрахунків відповідача перед позивачем є день закінчення збиральних робіт, на думку позивача, днем закінчення збиральних робіт потрібно вважати саме день, зазначений в останньому підписаному сторонами акті виконаних робіт; таким чином, відповідач порушив умови договору, оскільки за виконані позивачем роботи у встановлений строк в повному обсязі не розрахувався, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 33 160 грн.; позивач вважає, що заявлені ним позовні вимоги в частині стягнення штрафу є обґрунтованими з огляду на те, що сторонами в договорі чітко визначено відповідальність сторін у випадку неналежного виконання договірних зобов’язань; позивач зазначає, що відмовився від стягнення пені та 3% річних у зв’язку із чим провадження у справі в цій частині було припинено судом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.
18.10.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Агротех” (далі позивач) та Фермерським господарством „Аграрник” (далі відповідач) укладено договір № 18/10/06-АФ про збирання сільськогосподарських культур (кукурудзи), відповідно до умов якого предметом даного договору є збирання сільськогосподарських культур технікою позивача на площах відповідача.
Відповідно до п. 2.3 договору збирання врожаю сільськогосподарської продукції проводиться позивачем з площ, які передані відповідачем згідно з актами приймання -передачі кожного поля, де буде зазначено кількість гектарів і вид сільськогосподарської продукції, а також буде вказано орієнтовний рівень врожайності.
Пунктом 2.5 договору закріплено, що після закінчення збирання врожаю з кожного поля, переданого по акту приймання -передачі, сторони підписують акти виконаних робіт, оформлюють накладні, податкові накладні та інші документи.
Згідно із п.п. 2.8, 2.9 договору після виконання договору сторони підписують акт звірки взаємних розрахунків; акти виконаних робіт (проміжні) підписуються щоденно.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору здійснив збирання сільськогосподарської продукції (кукурудзи) з площі 463,5 га, загальна вартість виконаних робіт склала 74 160,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт (а.с. 10-12), а саме:
- актом виконаних робіт від 09.11.2006, яким підтверджується, що за період з 25.10.2006 по 08.11.2006 було зібрано кукурудзу з площі 183,5 га, вартість виконаних робіт склала 29 360,00 грн.;
- актом виконаних робіт від 29.11.2006, яким підтверджується, що за період з 09.11.2006 по 29.11.2006 було зібрано кукурудзу з площі 137,0 га, вартість виконаних робіт склала 21 920,00 грн.
- актом виконаних робіт від 02.01.2007, яким підтверджується, що за період з 29.11.2006 по 29.12.2007 було зібрано кукурудзу з площі 143,0 га, вартість виконаних робіт склала 22 880,00 грн.
Відповідно до п. 4.3 договору розрахунки за збирання в грошовому виразі відповідач сплачує авансовим платежем у розмірі 30% суми договору; послідуючий авансовий платіж повинен поступити на розрахунковий рахунок позивача протягом одного банківського дня, що йде за останнім днем по акту виконаних робіт по попередньому авансовому платежу; у випадку, якщо день платежу припадає на вихідний день, авансовий платіж проводиться в останній банківський день перед вихідним.
Згідно із п. 4.7 договору дата кінцевих розрахунків відповідача перед позивачем – в день закінчення збиральних робіт.
Пунктом 7.5 встановлено, що позивач проводить збирання сільськогосподарських культур з 22.10.2006 по 25.11.2006; 25.11.2006 є датою закінчення проведення збирання сільськогосподарських культур.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання умов договору здійснював наступні розрахунки з позивачем: платіжним дорученням № 448 від 20.10.2006 перерахував на рахунок позивача 10 000,00 грн., призначення платежу: оплата за послуги по збиранню згідно рах. від 19.10.2006; платіжним дорученням № 83 від 10.11.2006 перерахував 15 000,00 грн., призначення платежу: оплата за послуги по збиранню рах. від 09.11.2006. платіжним дорученням № 66 від 13.11.2006 перерахував 16 000,00 грн., призначення платежу: оплата за послуги по уборці рах. від 13.11.2006. Загалом відповідачем було перераховано на рахунок позивача 41 000,00 грн.
Листом від 21.12.2006 № 76 позивач звернувся до відповідача з вимогою провести повний розрахунок за виконані ним роботи по збиранню сільськогосподарської продукції (кукурудзи) згідно з умовами договору № 18/10/06-АФ від 18.10.2006 та зазначив, що сума основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 33 160,00 грн., крім того, відповідно до умов договору позивачем нараховано штраф в розмірі 6 632,00 грн.; таким чином, відповідач повинен перерахувати на рахунок позивача 39 792,00 грн.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов’язковим для виконання сторонами
Враховуючи, що відповідач не виконав вимог позивача, повного розрахунку за виконані позивачем роботи не здійснив, позивач звернувся до господарського суду першої інстанції за захистом своїх порушених прав.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 33 160,00 грн. та штрафу в розмірі 6 632,00 грн. були визнані господарським судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Провадженні у справі в частині стягнення 679,55 грн. пені та 3% річних в розмірі 119,68 грн. припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Апеляційний господарський суд підтримує висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 33 160,00 грн., оскільки відповідачем відповідно до ст. 33 ГПК України ані під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, ані в апеляційному господарському суді не було надано доказів, які б спростовували факт існування такої заборгованості, так само як і будь-яких заперечень щодо її розміру, натомість в апеляційній скарзі відповідач сам підтверджує наявність такої заборгованості перед позивачем в розмірі 33 160,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить суд застосувати положення ст. 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір штрафу у зв’язку із тим, що господарство має тяжкий фінансовий стан і штраф в розмірі 6 632,00 грн. є занадто великим для нього.
Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.
З метою з’ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалою від 17.04.2007 зобов’язав відповідача, зокрема, надати докази майнового стану господарства, інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.
Однак відповідач в призначені судові засідання на 17.04.2007 та на 15.05.2007 свого повноважного представника не направив, вимог ухвали апеляційного господарського суду від 17.04.2007 не виконав, доказів майнового стану господарства не надав, тому обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги, оскільки є непідтвердженими документально, що в свою чергу унеможливлює застосування по відношенню до відповідача положень ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.
Апеляційним господарським судом встановлено, що під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції позивачем було подано заяву від 13.02.2007 про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 679,55 грн. та 3% річних в розмірі 119,68 грн., яка була прийнята господарським судом у зв’язку із чим провадження в цій частині було припинено на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України. При цьому апеляційний господарський суд підтримує висновок господарського суду першої інстанції, що відмова позивача від позовних вимог в цій частині не суперечить законодавству та не порушує інтереси інших осіб. Оскільки провадження у справі в частині стягнення пені та 3% річних припинено, питання про визначення кінцевого строку оплати є таким, що не потребує подальшого дослідження.
З огляду на викладене, немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд Чернігівської області вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.02.2007 усправі № 12/64 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 12/64 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя
Судді
22.05.07 (відправлено)