Справа № 22ц-2202/ 2008р. Суддя першої інстанції: Яворська Ж.М.

категорія 42 Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівійський І. В.

РІШЕННЯ

іменем України

25 листопада 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Данилової О. О.,
суддів: Лівійського І.В.,

Шаманської Н.О., при секретарі судового засідання Бобуйок І.Ф., за участі: представника позивача ОСОБА_4., відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1, розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2008 року

за позовом ОСОБА_3до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення,

встановила:

У жовтні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення їх з належного їй на праві власності, відповідно до договору дарування, '/г частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що відповідачі є тимчасовими жильцями, вони чинять їй перешкоди в користуванні спірною частиною будинку, просила суд зобов'язати їх усунути зазначені перешкоди та виселити їх, разом з неповнолітнім ОСОБА_5. із цієї частки будинку.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2008 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 належної їй частки будинку та виселити ОСОБА_1., ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зі спірної частки будинку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність вказаного рішення суду, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що після припинення права власності попереднього власника на спірну частку будинку, відповідачі, які були членами його сім'ї, втратили право користування цією часткою будинку. А тому позивачка, як новий власник спірної частки будинку, має право вимагати їх виселення, як тимчасових жильців на підставі положень ст. 99 ЖК України та Закону України «Про власність».

Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи, а також вимогам матеріального та процесуального права.

Так, судом встановлено, що відповідачі мешкають в спірній частці житлового будинку з 1987 року з дозволу попереднього власника - ОСОБА_6, як члени її сім'ї. 28 грудня 1996 року остання подарувала вказану частку будинку позивачці.

Зазначені обставини встановлені рішенням Центрального районного суду

м. Миколаєва від 21 квітня 1999 року, яке ухвалене за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (а.с. 61), залишеним без змін ухвалою Миколаївського обласного суду від 26 травня 1999 року (а.с. 59). Також, вказаним рішенням встановлено, що між відповідачами та попереднім власником будь-якої угоди при вселені не укладалось.

За ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням

Таким чином, відповідачі набули права користування спірною часткою будинку нарівні з власником. А тому, суд безпідставно визнав їх тимчасовими жильцями.

Крім того, згідно ч.3 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Факт переходу права власності на житловий будинок до іншої особи, не є підставою для виселення членів сім'ї (у тому числі колишніх) власника цього будинку.

Разом з тим, суд помилково постановив рішення про виселення відповідачів, керуючись ст. 99 ЖК України.

Крім того, суд помилково застосував до спірних правовідносин, що виникли між власником будинку і членами сім'ї колишнього його власника, положення Закону України «Про власність», оскільки вказані питання врегульовано житловим законодавством.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачі, разом з неповнолітнім ОСОБА_5, не можуть бути виселенні із займаного ними приміщення, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Доводи позивачки про те, що відповідачі мають бути виселенні як тимчасові жильці на підставі ст. 818 ЦК України, є необгрунтованими з наведених вище підстав.

Задовольняючи позов, суд не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, а також вимоги матеріального та процесуального права. Хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, рішення місцевого суду, як постановлене з порушенням ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців може бути оскаржен£-в~касаційному порядку до Верховного Суду України.