Апеляційний суд міста Києва
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду міста Києва в складі:
Головуючого - судді Бєлан Н.О.,
суддів Балацької Г.О., Стрижко С.І.,
за участю прокурора Рабінчук Т.І.,
захисників ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2,
розглянула у залі суду у відкритому судовому засіданні 18 лютого 2010 року кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_1 та засудженої на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2009 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка та жителька АДРЕСА_1, громадянка України, непрацююча, судима:
- 29.01.2003 року Дніпровським районним судом м. Києва за ст. 185 ч. 3 КК України на 4 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовими строком 3 роки на підставі ст. 75 КК України;
- 30.08.2004 року Святошинським районним судом м. Києва за ст.ст. 309 ч. 1, 71 КК України на 4 роки позбавлення волі, вирок якого скасований вироком Апеляційного суду міста Києва від 03.11.2004 року з постановленням нового вироку та призначенням покарання за сукупністю злочинів у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі, що звільнилася 08.05.2007 року умовно- достроково на 1 рік 3 місяці 8 днів, -
Справа № 11-а-291 Категорія : ст. 186 ч. 2 КК України
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_4
Доповідач Балацька Г.О.
засуджена за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднане покарання невідбуте за вироком Апеляційного суду міста Києва від 03.11.2004 року та остаточно призначено - 4 роки 2 місяці позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_5 залишено без розгляду.
За вироком суду ОСОБА_3 визнано винною у тому, що вона 05.06.2008 року, приблизно о 14.00 годині, біля СШ № 127 з дозволу ОСОБА_5 користувалася його мобільним телефоном “Нокіа Н-73”, після чого запропонувала ОСОБА_5 поїхати до неї додому, а сівши в таксі, бажаючи заволодіти мобільним телефоном, який вона утримувала, наказала водієві таксі рушити. ОСОБА_5, побачивши це, біг за таксі та кричав з вимогою повернути телефон, але ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зникла та викраденим розпорядилась на власний розсуд.
В апеляції захисник ОСОБА_1 просить вирок змінити, перекваліфікувавши дії ОСОБА_3 з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України та призначити їй мінімальне покарання за вказаним законом.
При цьому захисник в апеляції посилається на те, що засуджена та потерпілий були знайомі до подій 05.06.2008 року, а тому ОСОБА_3 призначила йому зустріч з метою заволодіння його майном саме в результаті шахрайських дій, скориставшись його довірою. Такою його довірою ОСОБА_3 користувалася і до вчинення злочину, коли позичала у ОСОБА_5 гроші, але борг йому не віддала.
Також просить звернути увагу на те, що майно потерпілому повернуто, цивільний позов ним не заявлено.
Вказує і на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_3, яка не потребує лікування від наркоманії, разом з тим має лікуватися у інфекціоніста та терапевта як ВІЛ-інфікована.
В апеляції засуджена просить вирок змінити, перекваліфікувавши її дії на ст. 190 КК України та призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України, посилаючись на доводи аналогічні за змістом доводам, викладеним в апеляції захисника.
Крім того засуджена в апеляції вказує, що вона, коли сіла в таксі та тримала мобільний телефон потерпілого у себе, мала намір поїхати додому разом з ним, але він на деякий час забарився, а вона поспішала до хворого чоловіка, а тому і дала вказівку водієві таксі рушати. Зазначає про те, що злочин вона вчинила в силу тяжких сімейних обставин, що склалися.
В доповненнях до апеляції засуджена просить вирок змінити та застосувати до неї положення ст. 69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК України чи ч. 2 ст. 185 КК України, з урахуванням її щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, повного відшкодування завданого збитку та вчинення злочину в силу тяжких сімейних обставин.
Заслухавши доповідь судді Балацької Г.О., пояснення прокурора, яка заперечувала проти доводів апеляцій, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, пояснення захисників про задоволення апеляцій та призначення засудженій покарання з застосуванням ст. 69 КК України, провівши судові дебати, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів уважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні грабежу за обставин, вказаних у вироку, підтверджуються сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.
Так, сама засуджена ОСОБА_3 під час досудового слідства, в суді першої інстанції та в апеляції не заперечує обставин того, що вона при зустрічі з ОСОБА_5 05.06.2008 року приблизно о 14 годині біля школи № 127 в м. Києві взяла у того мобільний телефон для телефонної розмови. В подальшому вона потерпілому повідомила, що їй мають зателефонувати, а тому з його − ОСОБА_5 дозволу ще на деякий час залишила телефон у себе. В подальшому з указаним телефоном вона сіла в таксі, і з метою заволодіння майном ОСОБА_5 дала вказівку водію таксі рушати. Викрадений телефон вона продала за 900 грн.
З показань потерпілого ОСОБА_5 вбачається, що, коли він на прохання ОСОБА_3 передав їй свій мобільний телефон, вона зателефонувавши, попросила ще на деякий час залишити у неї телефон, оскільки за її словами їй повинні були передзвонити. Через деякий час спілкування з нею, вона його запросила в гості до себе додому, для чого сіла в таксі щоб домовитися з водієм про суму оплати за проїзд. При цьому вона попросила його почекати зовні. Сівши в таксі, вона закрила дверцята та автомобіль поїхав. Він-потерпілий одразу ж побіг за машиною та почав кричати щоб ОСОБА_3 зупинилася та повернула йому телефон, але автомобіль не зупинився. При цьому передні вікна зі сторони водія та пасажира були відкриті, а тому він припускає, що його крики повинен був чути також водій. Між тим ОСОБА_3, сидячи в автомобілі, відвернулася від нього.
Свої показання потерпілий підтвердив на очній ставці з ОСОБА_3
Показання ж дані ОСОБА_5 на очній ставці з ОСОБА_3 потерпілий підтвердив в судовому засіданні суду першої інстанції.
Пояснення потерпілого в суді першої інстанції про те, що ОСОБА_3 могла і не бачити як він біг за машиною, на що є посилання в апеляціях захисту, саме узгоджуються з показаннями ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_3, сівши в таксі та закривши дверцята, відвернулася від нього, що вказує на те, що дії ОСОБА_3, яка спочатку заволоділа майном потерпілого шляхом шахрайства, як на те вказала захисник в апеляції, переросли у відкрите заволодіння майном ОСОБА_5
Дослідивши наведені та інші докази по справі з достатньою повнотою, в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у відкритому заволодінні чужим майном, вчиненим повторно, кваліфікувавши її дії за ч. 2 ст. 186 КК України.
Підстав для кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 190 КК України чи ч. 2 ст. 185 КК України, на що є посилання в апеляціях, колегія суддів не вбачає.
Не можуть слугувати такими обставинами і посилання в апеляції захисника на те, що ОСОБА_3 раніше брала у потерпілого гроші, але їх не повертала, чи намір засудженої заволодіти майном ОСОБА_5 шахрайським шляхом, у зв’язку з чим вона йому і призначила зустріч біля школи.
Не вказує на такі обставини і твердження засудженої в апеляції про те, що вона не чула криків потерпілого чи те, що він біг за автомобілем, оскільки ОСОБА_3, яка, сівши в автомобіль таксі та маючи бажання заволодіти майном потерпілого, що знаходився поряд, відразу ж наказала водієві рушати, таким чином усунувши можливості повернення майна ОСОБА_5 його володільцю, що свідчить тільки про дії засудженої по відкритому викраденню майна потерпілого.
Що стосується доводів апеляцій на суворість призначеного засудженій покарання, то колегія суддів уважає, що призначене ОСОБА_3 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, а саме: вчиненому, особі засудженої та обставинам, що пом’якшують її покарання.
При цьому судом першої інстанції були враховані обставини, на які захисник та засуджена посилаються в апеляції, зокрема дані про її особу, яка задовільно характеризується, є ВІЛ-інфікованою, яка розкаялася у вчиненому, та обставини, що пом’якшують її покарання − щире каяття і вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, та призначено покарання у мінімальних межах, встановлених в санкції ч. 2 ст. 186 КК України, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Крім того, судом при призначенні покарання ОСОБА_3 обґрунтовано були враховані характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, конкретні обставини справи, її поведінку під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому підстав для застосування до засудженої положень ст. 69 КК України та призначення більш м’якого покарання, як про те висловили прохання захисник та засуджена в апеляціях, колегія судців не вбачає.
Доводи апеляцій про те, що потерпілому відшкодовані завдані збитки, ніяким чином не вказують на дії ОСОБА_3 по їх відшкодуванню, оскільки ОСОБА_5 повернутий мобільний телефон, що засуджена продала ОСОБА_6
Не можуть вказати і на обставини відшкодування ОСОБА_5 завданої йому злочином шкоди, сплата йому 500 грн., оскільки позову про відшкодування моральної шкоди він не заявляв, а тільки звернувся до суду першої інстанції з проханням не розглядати його позовну заяву.
Обгрунтовано до ОСОБА_3 застосовані і положення ст. 71 КК України, оскільки вона злочин за даним вироком вчинила в період умовно-дострокового звільнення її від відбування покарання за вироком Апеляційного суду міста Києва від 03.11.2004 року.
Таким чином апеляції захисника та засудженої задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляції захисника ОСОБА_1 та засудженої залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2009 року відносно ОСОБА_3 - без зміни.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9