Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-1402 2009 Головуючий у 1 інстанції – Бутельська Г.В.
Категорія - 22 Доповідач – Бубличенко В.П.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
23 вересня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючої судді - Бубличенко В.П.
суддів - Сукач Т.О.
Кривохижі В.І.
при секретарі - Пітель Г.М.
за участю прокурора - Олаг О.С.
та адвоката - ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до управління власності та приватизації комунального майна Кіровоградської міської ради, обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання дійсним договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру, за апеляційною скаргою заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави та територіальної громади міста Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 березня 2004 року і
в с т а н о в и л а :
23 березня 2004 року ОСОБА_2 пред’явила в суд позов до управління власності та приватизації комунального майна Кіровоградської міської ради, обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації», в якому просила визнати дійсним договір довічного утримання, укладений 1 жовтня 2001 року між нею та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, і визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що з 1 жовтня 2001 року за усною домовленістю вона здійснювала догляд за померлим ОСОБА_3, який часто хворів і потребував постійного догляду. ОСОБА_3 неодноразово говорив про те, що квартира залишиться їй (позивачці), але в зв’язку з хворобою ОСОБА_3, відсутністю коштів на оформлення договору, небажанням образити померлого та його раптовою смертю питання щодо документального оформлення його волі так і не було вирішено.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 березня 2004 року позов задоволено.
У апеляційній скарзі прокурор просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника міської ради та позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши обгрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка пов’язувала виникнення у неї права на спірну квартиру з укладенням між нею та ОСОБА_3 договору довічного утримання 1 жовтня 2001 року, тобто, спірні правовідносини виникли до 1 січня 2004 року, коли набрав чинності ЦК України 2003 року, на нормах якого ґрунтується оскаржуване судове рішення.
Частиною першою статті п’ятої ЦК України 2003 року передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Враховуючи наведене, суду при вирішенні справи слід було керуватися нормами ЦК УРСР 1963 року.
Згідно з ч.2 ст.47 ЦК УРСР 1963 року якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди (ст.153 ЦК УРСР 1963 року).
Договір, у якому відсутні узгоджені сторонами умови, необхідні для договорів даного виду, вважається неукладеним.
Відповідно до ст.425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров’я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
В договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін (ч.2 ст.426 ЦК УРСР).
Суд дійшов безпідставного висновку про доведеність позивачкою факту укладення договору довічного утримання з ОСОБА_3, оскільки її доводи не ґрунтуються на доказах.
На підтвердження своїх вимог позивачка посилалася на показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.21-22), які є подругами позивачки і пояснили, що їм відомо про усуну домовленість між позивачкою і ОСОБА_3, згідно з якою позивачка догляне ОСОБА_3, в разі смерті якого їй залишиться квартира.
Договір довічного утримання повинен бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений (ст.44, ч.1 ст.426 ЦК УРСР).
Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди (ст.46 ЦК УРСР).
Враховуючи наведене, а також положення ст.29 ЦПК України 1963 року (що діяв на час вирішення спору), згідно з якою обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, колегія суддів вважає недоведеними вимоги позивачки про визнання договору довічного утримання дійсним, оскільки показання свідків не можуть бути визнані достовірними доказами укладення договору та його умов.
За таких обставин рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим (ст.202 ЦПК 1963 року), а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення (п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України 2004 року) про відмову у позові.
Заперечення на скаргу представника позивачки і міської ради щодо того, що прокурор не має права апеляційного оскарження рішення, не ґрунтуються на законі.
Власник спірної квартири ОСОБА_3 помер19 вересня 2002 року, відомостей про наявність у нього спадкоємців немає.
Відповідно до ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
За таких обставин оскаржуване рішення суду зачіпає права територіальної громади, в інтересах якої прокурор подав апеляційну скаргу відповідно до положень ст.45 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави та територіальної громади міста Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 березня 2004 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до управління власності та приватизації комунального майна Кіровоградської міської ради, обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання дійсним договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуюча
Судді