Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-1973 2009 Головуючий у 1 інстанції –Попова Н.І..
Категорія – 2, 20 Доповідач – Фомічов С.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
8 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - Кіселика С.А.
суддів - Франко В.А.
Фомічова С.Є.
при секретарі - Липа А.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю „Марсель”, Виконавчого комітету Знам’янської міської ради про визнання права власності на Ѕ частину нежитлового приміщення автозаправної станції, визнання недійсним свідоцтва про право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення автозаправної станції та визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частину нежитлового приміщення автозаправної станції, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Знам’янського міськрайонного суду міста Кіровограда від 12 травня 2009 року.
В С Т А Н О В И Л А
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю „Марсель”, Виконавчого комітету Знам’янської міської ради про визнання права власності на Ѕ частину нежитлового приміщення автозаправної станції, визнання недійсним свідоцтва про право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення автозаправної станції та визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частину нежитлового приміщення автозаправної станції.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що в 1998 році відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 досягли усної згоди про будівництво за спільні кошти нежитлового приміщення автозаправної станції за адресою м. Знам’янка вул.. Фрунзе, 110-А. Після надання Виконавчим комітетом Знам’янської міської ради дозволу на будівництво ОСОБА_3 участі в будівництві не приймав, мотивуючи тим, що у нього відсутні кошти. Фактично АЗС була побудована за рахунок спільних коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних долях відповідно договору про спільну діяльність по будівництву АЗС. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, а спадкоємцем після нього всіх прав та обов’язків стала дружина ОСОБА_1. ОСОБА_3 не маючи законних підстав для отримання частини побудованої АЗС оформив на себе Ѕ частину і після цього її продав. Просила суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судового рішення від 12 травня 2009 року так - як воно, на її думку, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд при ухваленні рішення провів ретельну перевірку обставин справи, але не надав об’єктивної оцінки зібраним доказам по справі, а тому ухвалив на її думку незаконне рішення. Просила суд апеляційної інстанції скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню із наступних підстав.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України, рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
В п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року №11 „Про судове рішення” зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а в разі їх відсутності – відповідно до закону, що регулює такі відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Натомість суд першої інстанції зробив висновки, які не ґрунтуються на матеріалах справи та не підтверджені доказами.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення автозаправної станції, яка знаходиться за адресою м. Знам’янка вул.. Фрунзе, 110-А, що видано на ім’я ОСОБА_3, суд безпідставно не взяв до уваги доводи позивача, що дане свідоцтво видано ОСОБА_3 із порушенням вимог чинного на той час законодавства.
Суд першої інстанції зазначив, що свідоцтво про право власності видано на підставі акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об’єкта до експлуатації, де забудовниками вказані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 і на підставі рішення Виконавчого комітету Знам’янської міської ради № 313 від 24 червня 1999 року.
Однак, законодавством України виконавчий комітет міської ради не наділений повноваженнями надавати дозвіл на експлуатацію побудованого (новоствореного) об'єкта нерухомості.
Видача названого дозволу, станом на час, коли приймалося рішення здійснювалася Комітетом по нагляду за охороною праці в порядку, встановленому Положенням „Про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду за охороною праці України”, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці 4 червня1999 р. № 103, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 жовтня1999 року за № 690/3983 .
Облік та реєстрація нерухомого майна незалежно від форм власності до 7 лютого 2002 року здійснювалися відповідно до положень Інструкції „Про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб”, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839 (далі по тексту - Інструкція).
Відповідно до вимог п. 2.1 Інструкції реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна проводить бюро технічної інвентаризації після закінчення будівництва і здачі об’єкта в експлуатацію на підставі правовстановлюючих документів.
Перелік правовстановлюючих документів містить додаток № 1 до Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056 (далі по тексту - Правила).
Рішення виконавчого комітету Знам’янської міської ради не містить зазначення підстав та переліку правовстановлюючих документів, за якими підприємцю ОСОБА_3 Знамянське бюро технічної інвентаризації повинне видати реєстраційне посвідчення.
До переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об’єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, зазначених у додатку № 1 до Правил у п. п. 7, 8 зазначені рішення місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо права власності на об’єкти нерухомого майна, свідоцтва про право власності на об’єкти нерухомого майна, що видаються органами державної влади, місцевого самоврядування, органами приватизації.
Згідно п. 5.4 Правил бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, кому належить об'єкт, подає його органу державної виконавчої влади або місцевого самоврядування, який виносить рішення щодо видачі заявнику свідоцтва про право власності.
Згідно п. 4.1 Інструкції оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку 11 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування. Особи, яким видаються такі свідоцтва перелічені у підпункту а п. 4.1.
Порядок видачі реєстраційного посвідчення, яке є невід’ємною частиною правовстановлюючого документу, викладений у р. 2 Порядку. Докази наявності станом на день прийняття Виконавчим комітетом Знам’янської міської ради рішення № 313 від 24 червня 1999 року правовстановлюючого документа у ОСОБА_3 на майно (частину майна) автозаправної станції було відсутнім.
Правових підстав для зобов’язання Знам’янського бюро технічної інвентаризації видати реєстраційне посвідчення про право власності на автозаправну станцію (першу чергу) ОСОБА_3 виконавчий комітет Знам’янської міської ради не мав.
Докази видачі Знам’янським бюро технічної інвентаризації реєстраційних посвідчень як ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 за формою, зазначеною у додатку № 6 до Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб господарському суду відсутні.
Реєстраційні посвідчення за № 232 (а.с. 16, 18), були видані Знам’янським міжміським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації, з посиланням на рішення Знам’янського міськвиконкому №313 від 24 червня 1999 року та на Свідоцтва про право власності, виданих у серпні 2005, вересні 2006 р., вже після видачі таких Свідоцтв як правовстановлюючих документів.
Зазначаючи як підставу рішення Виконавчого комітету Знам’янської міської ради від 24 червня 1999 року Виконавчий комітет Знам’янської міської ради видає 31 серпня 2005 року Свідоцтво про право власності на нерухоме майно за 232, у якому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначені як співвласники майна автозаправної станції із належністю кожному по Ѕ частині у такому майні, 28 вересня 2005 року - Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 232 ОСОБА_2, а 08 вересня 2006року - Свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_3, у яких визначає частки таких осіб - по Ѕ кожного, як приватної спільної часткової власності таких осіб на нежиле приміщення автозаправної станції по адресу: Кіровоградська область, м. Знам’янка, вул. Фрунзе 110-А.
Докази того, що виконавчим Комітетом Знам’янської міської ради приймалося рішення про видачу підприємцю ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно відсутні.
Документи в підтвердження того, що ОСОБА_3 має майно автозаправної станції у приватній спільній власності із ОСОБА_2 відсутні.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір про сумісну діяльність на підставі ст. 430 Цивільного кодексу Української РСР , чинного до 1 січня 2004 року, не укладався.
Згода названих осіб щодо володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності як учасників, а при відсутності згоди - рішення суду, про що передбачено ст. 113 Цивільного кодексу УРСР , відсутні.
Докази наявності у відповідача підстав для твердження про те, що об’єкт нерухомості - автозаправна станція належить двом власникам – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні.
Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 , затверджене „Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” (далі по тексту - Тимчасове положення), яке діє на всій території України і є обов’язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.
Оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування проводять згідно п. 6.1 Тимчасового положення.
Докази наявності документів та підстав для видачі ОСОБА_3 Свідоцтв за № 232 про право власності на нерухоме майно - приватної спільної часткової власності – Ѕ частини автозаправної станції по вул. Фрунзе, у місті Знам’янка Кіровоградської області, відсутні.
Земельна ділянка, на якій в даний час розташований спірний об’єкт, ні у користування, ні у власність (часткову власність) ОСОБА_3 в порядку, встановленому земельним законодавством не передавалася і право на неї ним не набувалося.
Документи в підтвердження того, що ОСОБА_3, як інвестор, що у встановленому законодавством України порядку отримав у власність об’єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за його кошти, за наявності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, акта приймання-передавання об’єкта (частини) інвестору суду не подавалися.
Договір про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомого майна, акта про прийняття-передавання цього об'єкта відсутні, як і документи, які в установленому законодавством порядку підтверджують право власності ОСОБА_3 на об’єкт нерухомого майна (його частину), крім право встановлювальних документів, передбачених у додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення.
Глава 26 Цивільного кодексу України , чинного з 1 січня 2004 року, встановлює право спільної власності.
Згідно з ст. 355, ст. 356, ч. ч. 1, 2 ст. 357, ч. ч. 1 ст. 358 такого Кодексу майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або праві спільної сумісної власності; право власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена сумісна власність на майно; власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю і суб’єктами такого права, крім інших, можуть бути фізичні особи; частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників; якщо розмір часток у праві спільної власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна; право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Виконавчий комітет Знам’янської міської ради, посилаючись на рішення № 313 від 24 червня 1999 року, у якому не йшлося про спільну власність, прийнятого до набрання чинності викладених вище норм Цивільного кодексу України , у Свідоцтвах про право власності, виданих ОСОБА_3, з власної ініціативи визначив, що майно автозаправної станції є спільною власністю підприємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наявність у ОСОБА_3 права спільної часткової власності, визначив частки кожного з названих підприємців у праві спільної часткової власності, що не ґрунтується на нормах законодавства України і виходить за межі повноважень, якими виконавчий комітет міської ради наділений законом.
Так як одним з основних принципів місцевого самоврядування є законність, про що зазначалося вище, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для визнання незаконними дій виконавчого комітету Знам’янської міської ради по видачі Свідоцтв від 31 серпня 2005 року та 8 вересня 2006 року за № 232 про право власності на Ѕ частину майна автозаправної станції на ім’я ОСОБА_3
Враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 232 від 31 серпня 2005 року на нежитлове приміщення автозаправної станції, згідно якого ОСОБА_3 належить Ѕ частина приміщення автозаправної станції та визнання недійсним свідоцтва № 232 від 8 вересня 2006 року про право власності на Ѕ частину приміщення автозаправної станції на ім’я ОСОБА_3, що знаходиться за адресою: м. Знам’янка вул.. Фрунзе, 110-а підлягає задоволенню.
На підставі зазначеного та положень ст. ст.317, 319 ЦК України, відповідно до яких лише власнику належить право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 9 вересня2006 року Ѕ частини приміщення автозаправної станції, що знаходиться за адресою: м. Знам’янка вул.. Фрунзе, 110-а, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ „Марсель”, має бути визнано недійсним.
Відповідно до ч. 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1, як спадкоємцем ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, права власності на Ѕ частину приміщення автозаправної станції, літ. А. площею 60,7 кв.м., 4 металевих ємкості, бензозаправочних колонок Б1, Б2, Б3, Б4, замощення автозаправної станції, що знаходиться за адресою: м. Знам’янка вул.. Фрунзе, 110-А, суд не взяв до уваги пояснення відповідача ОСОБА_2, який визнав позов та підтвердив участь ОСОБА_4 у будівництві автозаправної станції, як своїми коштами так і працею, так і пояснення свідків, які дали аналогічні пояснення.
Враховуючи покази відповідача ОСОБА_2 та свідків, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_4 дійсно приймав участь у будівництві автозаправної станції, тобто приймав участь у створені даного майна.
Згідно ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Будь якого договору, що ОСОБА_4 будував автозаправну станцію для ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не існує.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1, як спадкоємцем ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину приміщення автозаправної станції, літ.А. площею 60,7 кв.м., 4 металевих ємкості, бензозаправочних колонок Б1, Б2, Б3, Б4, замощення автозаправної станції, що знаходиться за адресою: м. Знам’янка вул.. Фрунзе, 110-А.
Таким чином рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того висновки суду не відповідають обставинам справи.
Згідно вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в позові належить відмовити.
На підставі ст.ст. 216, 317, 319, 355, 356, 357, 358 ЦК України, ст. ст. 113, 430 Цивільного кодексу Української РСР , Положенням „Про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду за охороною праці України”, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці 4 червня1999 року № 103, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 жовтня 1999 року за № 690/3983 , Інструкції „Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб”, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839 , Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056 , „Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно” затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002року № 7/5 , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 та керуючись ст.ст.307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2009 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити .
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 232 від 31 серпня 2005 року на нежитлове приміщення автозаправної станції, згідно якого ОСОБА_3 належить Ѕ частина приміщення автозаправної станції.
Визнати недійсним свідоцтво № 232 від 8 вересня 2006 року про право власності на Ѕ частину приміщення автозаправної станції на ім’я ОСОБА_3, що знаходиться за адресою: м. Знам янка вул.. Фрунзе, 110-а.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 9 вересня 2006 року Ѕ частини приміщення автозаправної станції, що знаходиться за адресою: м. Знам янка вул.. Фрунзе, 110-а, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Марсель».
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину приміщення автозаправної станції, літ.А. площею 60,7 кв.м., 4 металевих ємкості, бензозаправні колонки Б1, Б2, Б3, Б4, замощення автозаправної станції, що знаходиться за адресою: м. Знам янка вул.. Фрунзе, 110-а.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: