Ухвала іменем україни 06 грудня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Євтушенко О.І., суддів: Завгородньої І.М., Мостової Г.І., Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Макарівське лісове господарство», Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування землі, за касаційними скаргами першого заступника прокурора Київської області на рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2016 року та представника ОСОБА_14 - ОСОБА_15 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство») звернувся до суду з указаним позовом та, з урахуванням його уточнень, просив визнати незаконними і скасувати розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від

18 березня 2008 року за № № 295 - 305 та від 29 вересня 2008 року за

№ № 1283, 1284 про вилучення земельних ділянок із користування

ДП «Макарівське лісове господарство» та їх передачу у власність відповідачам, визнати недійсними державні акти на право власності на землю, витребувати на користь держави спірні земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_14, визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Макарівське лісове господарство» право користування спірними земельними ділянками.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки згідно з розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації було передано у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 поза межами його повноважень, оскільки передача вказаних земельних ділянок лісового фонду, які було вилучено у ДП «Макарівське лісове господарство», мала здійснюватися Кабінетом Міністрів України, оскільки це відноситься до його повноважень. Крім того, позивач зазначав, що відповідачами не було сплачено втрати лісогосподарського виробництва у зв'язку із вилученням спірних земельних ділянок для потреб, не пов'язаних з сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від

01 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2016 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_14 - ОСОБА_15, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити ухвалу апеляційного суду Київської області від

22 лютого 2016 року, виключивши з її мотивувальної частини висновки про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, залишити в силі мотиви відмови в задоволенні позову, зазначені у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України Чорної О.М., представника ОСОБА_14 -

ОСОБА_15, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на таке.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки передані відповідачам земельні ділянки не перевищують 1 га, а тому голова Київської обласної державної адміністрації правомірно виніс оскаржувані розпорядження.

При перегляді справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, при цьому зазначив, що підставою для відмови є пропуск позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Встановлено, що 18 березня 2008 року розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації № № 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 305 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» вилучено з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» земельні ділянки лісогосподарського призначення, які складають єдиний масив загальною площею 10,7091 га, що розташовані на території Макарівської селищної ради Макарівського району Київської області, змінено їх цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано їх у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 для ведення особистого селянського господарства.

08 квітня 2008 року ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,

ОСОБА_13 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

11 квітня 2008 року вищезазначені громадяни на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відчужили надані їм земельні ділянки ОСОБА_14, який отримав державні акти на право власності на вказані земельні ділянки 07 травня 2008 року.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЛК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у ст. 20 ЗК України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування передбачені ст. 122 ЗК України, відповідно до частини сьомої якої Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених ст. ст. 149, 150 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою і дев'ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гадля нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч. ч. 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, віднесені до категорії лісів першої категорії та перебували в державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі відповідачам.

Враховуючи, що оспорюваними розпорядженнями № № 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 305 було передано у власність

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 земельні ділянки розміром до

1 га кожна, немає підстав вважати, що такі земельні ділянки складають єдиний масив, при цьому відсутні будь-які обмеження щодо кількості прийняття в один день розпоряджень про передачу земельних ділянок у власність громадянам, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність у Київської обласної державної адміністрації повноважень на видання вказаних розпоряджень.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи касаційної скарги першого заступника прокурора Київської області зазначених висновків суду не спростовують.

При цьому безпідставними є доводи першого заступника прокурора Київської області щодо незаконності передачі відповідачами спірних земельних ділянок одній особі - ОСОБА_14, як таке, що суперечить принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги представника ОСОБА_14 - ОСОБА_15 щодо необхідності виключення з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду Київської області від

22 лютого 2016 року висновків про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки судом апеляційної інстанції не ухвалювалось рішення суду відповідно до положень ст. 309 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції та на підставі ст. 308 ЦПК України залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до ч 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин оскаржувані судові рішення ухвалені із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для їх скасування, передбачених ст. ст. 338-341 ЦПК України, немає.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 343 - 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги представника ОСОБА_14 - ОСОБА_15 та першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від

12 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від

22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.І. Євтушенко

Судді: І.М. Завгородня

Л.М.Мазур

Г.І.Мостова

О.В. Попович