АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 542/1709/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2997/17Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

головуючого судді : Кузнєцової О.Ю.

суддів : Одринської Т.В., Карпушина Г.Л.

при секретарі Рибак О.О.

за участі заявника ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника зацікавленої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року

у справі за заявою ОСОБА_2, зацікавлена особа: Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про встановлення факту постійного проживання на території України, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаною заявою та просила встановити факт того, що вона постійно проживала на території України станом на 13 листопада 1991 року і проживає на даний час.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що народилася 28 червня 1985 року в с. Драбинівка, Новосанжарського району Полтавської області. У зв‘язку з тим, що її мати виїхала на заробітки в Росію, вона постійно проживала у баби ОСОБА_5 в с. Драбинівка, Новосанжарського району Полтавської області, де ходила до дитячого садочку, а з 1991 року до школи.

Вказувала, що з січня 1992 року по 1993 року вона проживала з матірю на території Російської Федерації. З 1993 року повернулася в Україну, де з того часу продовжує постійно проживати.

Зазначала, що встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 pоку потрібне для отримання паспорту громадянина України, оскільки на її  звернення їй було відмовлено у видачі паспорта через те, що вона не може засвідчити своє перебування у громадянстві України.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_2 дійсно проживала на території України станом на 13 листопада 1991 року і проживає на даний час.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило УДМС України в Полтавській області, просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України у редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з копії свідоцтва про народження серії І-КЕ № 061956 від 23.10.2000 року (виданого повторно) слідує, що ОСОБА_2 народилася 28 червня 1985 року в с. Драбинівка Новосанжарського району Полтавської області (а.с.5).

Згідно свідоцтва серії ТА №15147066 від 25.06.2001 року про базову загальну середню освіту, ОСОБА_2 закінчила у 2001 році Драбинівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Новосанжарського району Полтавської області.

З довідки № 713 від 12.06.2013 року виданої Малоперещепинською сільською радою Новосанжарського району, Полтавської області вбачається, що ОСОБА_2 з матір‘ю ОСОБА_6 проживають без реєстрації в с. Мала Перещепина Новосанжарського району з 2002 року і по даний час ( а.с.11).

Згідно довідки Новосанжарського РС УДМС України в Полтавській області № 1480 від 20.10.2016 року вбачається , що ОСОБА_2, дійсно зверталася до Новосанжарського РС УДМС України в Полтавській області із заявою щодо видачі паспорта громадянина України вперше, при досягненні 16-ти річного віку. Проведеною за заявою перевіркою встановлено особу заявника, але не встановлено належності до громадянства будь-якої держави. (а.с.4).

Відповідно до п. 7 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 p., проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року.

Згідно показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_2 до січня 1992 року проживала у в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Аналогічні показання були надані суду свідком ОСОБА_6, яка є матір‘ю заявника.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих заявником доказів вбачається, що станом на 13 листопада 1991 року вона постійно проживала на території України, а встановлення даного факту буде підставою для набуття нею громадянства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Заперечуючи обґрунтованість вимог ОСОБА_2, апелянт висловлює незгоду із показаннями свідків, проте, колегія суддів вважає таку незгоду безпідставною, оскільки апелянтом не надано на підтвердження своїх заперечень жодних належних та допустимих доказів.

Показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 узгоджуються між собою, не містять суперечностей та у сукупності та взаємозв‘язку із письмовими доказами вказують на те, що станом на 13 листопада 1991 року ОСОБА_2 постійно проживала на території України.

При цьому, показання свідка ОСОБА_6 не суперечать показанням інших свідків, відомостей, які б ставили під сумнів її показання у справі відсутні, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відхилення її показань, як близької особи заявника.

Факт постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року підтверджується випискою з по господарської книги Драбинівської сільради на 1991-1995 роки на житлове домоволодіння, що знаходиться за адресою с. Драбинівка, вул. Степова, 69, відповідно до якої в період з 1991 по 1995 року до списку членів господарства була внесена ОСОБА_2 – онука голови сім‘ї.

Аналогічні відомості вбачаються з Акту від 20 грудня 2017 року складеного комісією виконавчого комітету Драбинівської сільради Новосанжарського району Полтавської області у складі ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, в період з 1 ввересня 1991 року по 1 січня 1992 року ОСОБА_2 навчалася у 1-у класі Драбинівської середньої школи. В цей період ОСОБА_2 проживала у своєї бабусі у с. Драбинівка.

Посилання апелянта на відомості, що містяться у погосподарській книзі домоволодіння по вул. Степовій у с. Драбинівка, та які дозволяють визначити коло осіб, зареєстрованих у вказаному домоволодінні станом на 1994 рік, є безпідставними, оскільки встановленню підлягає факт проживання заявника на території України саме станом на 13 листопада 1991 року.

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України у редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновок про обґрунтованість заявлених вимог ОСОБА_2 зроблений судом першої інстанції виходячи з оцінки наданих доказів у їх сукупності та взаємозв‘язку.

Нових доказів, які не були досліджені місцевим судом та які могли б вказувати на помилковість його висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, апелянтом не надано.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість, Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області наведено не було.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: --//-- ОСОБА_1

Судді --//-- ОСОБА_12

--//-- ОСОБА_13

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: ОСОБА_1